Звуковий бар'єр (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Звуковий бар'єр M:
The Sound Barrier
The Sound Barrier poster.jpg
Американський постер до фільму
Жанр драма
Режисер Девід Лін
Продюсер Девід Лін
Сценарист Теренс Реттіген
У головних
ролях
Ральф Річардсон
Енн Тодд
Найджел Патрік
Оператор Джек Гілд'ярд
Композитор Малкольм Арнольд
Кінокомпанія London Film Productions
Тривалість 118 хв.
Мова англійська
Країна Велика Британія Велика Британія
Рік 1952
Дата виходу 22 липня 1952 (Велика Британія)
Кошторис 250 тис. £[1]
Касові збори 227 978 £ (Велика Британія)[2]
IMDb ID 0044446
Рейтинг IMDb: 7.0/10 stars

«Звуковий бар'єр» (англ. The Sound Barrier, в прокаті США — Breaking the Sound Barrier[3]) — фільм британського режисера Девіда Ліна, став володарем декількох міжнародних кінопремій, включаючи премії BAFTA за найкращий фільм і за найкращий британський фільм.

Сюжет[ред. | ред. код]

Льотчик Королівських ВПС Великої Британії Тоні Гартвейт після закінчення Другої світової війни одружується на Сьюзан, дочки великого промисловця-авіабудівника Джона Ріджфільда. Тесть знайомить зятя з цілком таємної новою розробкою — реактивним двигуном для винищувача «Прометей», який буде здатний подолати звуковий бар'єр швидкості.

При навчальному польоті гине Крістофер, брат Сьюзен. Тоні надходить на роботу у фірму тестя льотчиком-випробувачем і «загоряється» ентузіазмом Ріджфільда. Сьюзан чекає дитину і серйозно заперечує проти небезпечних експериментальних польотів чоловіка. При черговому випробуванні Тоні гине. Сьюзан залишає будинок батька і зупиняється у друзів — родини Філіпа і Джес Пив, де незабаром у неї народжується син. Через рік Філіп Пив, теж льотчик, який працює на Ріджфільда, йде по стопах Тоні і через деякий час досягає на новому екземплярі літака швидкості звуку. Сьюзан поступово розуміє, що батьком рухає не користолюбство і жорстокість, а прагнення до технічного прогресу, жорстка вимогливість вченого до себе і оточуючих. Вона з сином повертається в маєток Ріджфільда.

У ролях[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1952 — 3 премії Національної ради кінокритиків США: найкращий іноземний фільм, найкраща режисура (Девід Лін), найкращий актор (Ральф Річардсон).
  • 1952 — премія Нью-Йоркського гуртка кінокритиків за найкращу чоловічу роль (Ральф Річардсон).
  • 1953 — 3 премії BAFTA: найкращий фільм, найкращий британський фільм, найкращий британський актор (Ральф Річардсон). Крім того, стрічка була номінована в категоріях «найкращий британський актор» (Найджел Патрік) і «найкраща британська актриса» (Енн Тодд).
  • 1953 — премія «Оскар» за найкращу запис звуку, а також номінація в категорії «найкращий сценарій» (Теренс Реттиг).

Критика[ред. | ред. код]

Крім гарного прийому критиків, фільм супроводжував великий касовий успіх, але з часом він став найменш відомим фільмом Девіда Ліна[4]. Сучасні оглядачі зазначають:

«Звуковий бар'єр» — цікава історія з правдоподібними персонажами, вдало підібраними за віком, <…> яка може похвалитися вражаючими технічними досягненнями, хорошою роботою відомого режисера і чудовою майстерністю досвідчених акторів.

Див. також[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Kulik, Karol. Alexander Korda: The Man Who Could Work Miracles. London: Virgin, 1990. ISBN 978-0-86369-446-2.
  • Porter, Vincent. "The Robert Clark Account." Historical Journal of Film, Radio and Television, Vol. 20 No. 4, 2000.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kulik 1990, p. 316.
  2. Porter 2000, p. 498.
  3. Breaking the Sound Barrier на сайті кінокритика Е. Леві
  4. Звуковий бар'єр на сайті Британського інституту кіно

Посилання[ред. | ред. код]