Звягельський ґебіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Kreisgebiet Zwiahel
Звягельський ґебіт
Будинок Звягельського ґебітскомісаріату
Будинок Звягельського ґебітскомісаріату
Будинок Звягельського ґебітскомісаріату
Держава Німецька імперія
Райхскомісаріат Україна
Генеральна округа Житомир
Уряд
 - Ґебітскомісар Шмідт[1]
Населення (1943)
 - Усього 201,217
Джерело: territorial.de

Звя́гельський ґебі́т (нім. Kreisgebiet Zwiahel «Звягельська округа»), іноді Новогра́д-Воли́нський ґебі́т[2] (нім. Kreisgebiet Nowograd-Wolynski) — адміністративно-територіальна одиниця Житомирської генеральної округи райхскомісаріату Україна з центром у Звягелі.

Історія[ред. | ред. код]

Округу утворено 20 жовтня 1941 опівдні[3] на території міста Новоград-Волинський (якому німці повернули назву Звягель) та Баранівського, Мархлевського, Звягельського, Пулинського і Ярунського районів.

1 квітня 1943 до Звягельської округи відійшов Барашівський район тодішнього Ємільчинського ґебіта.

Станом на 1 вересня 1943 Звягельський ґебіт поділявся на 7 німецьких районів: міський район Звягеля (нім. Rayon Zwiahel-Stadt) і Баранівський (нім. Rayon Baranowka), Барашівський (нім. Rayon Baraschi), Звягельський (нім. Rayon Zwiahel-Land), Мархлевський (нім. Rayon Marchlewsk), Пулинський (нім. Rayon Pulin) та Ярунський (нім. Rayon Jarun) райони.[3]

У Звягелі в 1942—1943 роках виходив часопис «Звягельське слово»[4], редактором якого була Т. Тоцька.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Андрій Сухих. Населення Звягеля у дзеркалі урядових оголошень та розпоряджень (1942–1943 рр.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 4 липня 2017.
  2. Kreisgebiet Nowograd-Wolynski. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 3 липня 2017.
  3. а б [Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874 – 1945. (нім.). Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 3 липня 2017. Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874 – 1945. (нім.)]
  4. Періодична преса на окупованій території України. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 4 липня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]