Зевс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зевс (Ζεύς)
Zeus Otricoli Pio-Clementino Inv257.jpg
Бюст Зевса, знайдений в Отриколі, Музей Піо-Клементіно
Верховний бог, традиційно - бог неба і погоди, бог порядку та правосуддя, цар богів.
Міфологія: Давньогрецька
Значення імені: Володар, причина життя
Ім'я іншими мовами: грец. Ζεύς
В інших культурах: Юпітер, Тор, Перун
Місцевість: гора Олімп, Стародавня Греція
Батько: Кронос
Мати: Рея
Брати/сестри: Гестія, Аїд, Гера, Посейдон і Деметра
Дружина: Гера, Деметра та інші
Діти: Арес, Афіна, Аполлон, Артеміда, Афродіта, Басілея, Діоніс, Геба, Гермес, Геракл, Єлена, Гефест, Персей, Мінос, Музи Грації
Свята на честь: Діасії, Олімпійські і Немейські ігри
Атрибути: трон, орел, егіда, лабрис,
Зображення у Вікісховищі?


Зевс (грец. Ζεύς), також Діас (грец. Δίας) — у давньогрецькій міфології головний з богів-олімпійців, бог неба, грому і блискавок. Третій син титана Кроноса і титаніди Реї. Брат Аїда, Гестії, Деметри і Посейдона. Дружина Зевса — богиня Гера. У римській міфології ототожнювався з Юпітером.

Традиційним є уявлення про Зевса як верховного бога давньогрецької міфології, котрий відає усім світом, знає майбутнє, є засновником законів, захисником справедливості. Такі уявлення сформувалися у пізні періоди античності, яким передували шанування місцевих богів, злитих у єдиний образ Зевса. Найбільш відомий з них — Зевс Олімпійський.

Основними атрибутами Зевса вважаються: щит і двостороння сокира (лабрис), іноді орел; місцеперебуванням — гора Олімп.

Образ Зевса використовувався філософськими вченнями, зокрема у стоїків він мислиться рушійною силою, «вогнем», «гарячою субстанцією», яка організовує космічне та соціальне життя.

Ім'я та епітети[ред.ред. код]

Загальноприйнятим в сучасній науці та художніх творах ім'ям цього бога є Зевс (Ζεύς, Zeus), проте з античних джерел відомі інші його варіанти. З праць грецького історика Геродіана відомі наступні імена: Дан (Δάν), Ден (Δήν), Дій (Δῖος), Діс (Δίς), Зан (Ζάν), Зас (Ζάς), Зен (Ζήν), Зес (Ζής), Тан (Τάν)[1]. В більшості вони зводяться до коренів, що означають «життя» і «першопричина».

Зевс мав численні епітети, найвідоміші з яких: Бронтон (βροντών, громовержець), Астрапей (Ἀστραπαῖος, блискавковий), Керавн (Κεραύνιος, той, хто вражає громом), Кронід (Κρονίδης, дитина Крона), Телейос (Τέλειος, всемогутній), Омбрій (Ὄμβριος, той, хто посилає дощ), Мехіос (Μειλίχιος, милосердний), Генархус (Γενάρχης, родоначальник), Арістарх (Ἀρίσταρχος, найкращий правитель), Гікесій (Ἱκέσιος, покровитель прохачів), Сотер (Σωτήρ, рятівник), Мойрагет (Μοιραγέτης, очільник мойр)[2][3].

Зевс в міфах[ред.ред. код]

Народження[ред.ред. код]

Зевс належить до третього покоління богів, що повалило друге покоління — титанів. Батькові Зевса Кроносу було передбачено, що йому судилося бути переможеним власним сином. Щоб уникнути такої долі, він щоразу ковтав щойно народжене своєю дружиною Реєю дитя.

Рея зважилася обдурити чоловіка і таємно народила дитину — Зевса. Кроносу ж замість новонародженого вона дала проковтнути сповитий камінь. З народженням бога пов'язувалися численні реальні місця. Різні версії міфу називають місцем народження острів Крит (печеру в горі Дикте, або гору Іда) або Фригію (інша гора Іда). Пуповина Зевса відпала біля міста Фени на Криті. Новонародженого Зевса купали в річці Лусій в Аркадії. Згідно з Феодором Самофракійським, народившись, бог 7 днів безперервно сміявся, від чого число 7 священне.

За критським варіантом міфу, Зевс був відданий на виховання куретам і корибантам, які вигодували його молоком кози Амалфеї. Пізніше Зевс віддячив козі: її ріг став рогом достатку, а саму козу він помістив на небі як сузір'я Козорога[4]. Також на Криті його годували бджолиним медом. За іншою версією, вигодуваний козою у містечку Егій в Ахайї. За переказами, печеру охороняли вартові і кожен раз, коли маленький Зевс починав плакати, вони стукали списами в щити для того, щоб це не почув Кронос. Колиска Зевса була зроблена із золота і висіла на дереві, щоб Кронос не міг знайти сина ні в небі, ні на землі, ні в морі.

Однак Кронос все-одно дізнався про Зевса і той мусив рятуватися, а своїх няньок перетворив для цього на ведмедиць, яких потім помістив на небі як сузір'я Великої і Малої Ведмедиці[5].

Боротьба за владу[ред.ред. код]

Коли Зевс виріс під наглядом пастухів Іди (за однією з версій, Зевс виховувався на Наксосі), Рея повідомила, що він готовий скинути батька. Зевс підмішав Кроносу в медовий напій сіль і гірчицю. Кроноса знудило і змусило його виплюнути братів і сестер Зевса. Коли Зевс вирушав у похід на титанів, то помітив орла і вгадав в ньому благу ознаку. Коли боги ділили пернатих, Зевсу дістався орел, тому цей птах зображений на скіпетрі Зевса. Жертовник, на якому боги клялися, вони зробили сузір'ям.

Потім разом із Зевсом боги почали боротьбу з Кроносом. Битва тривала 9 років, але не виявила переможця. Тоді Зевс за порадою Геї спустився в Тартар, вбив вартову Кампу і звільнив кіклопів та сторуких велетнів — гекатонхейрів, які заприсяглися у вірності Зевсу. Кіклопи викували для Зевса блискавки, Гадес дав йому шолом, який робив власника невидимим, а Посейдон — тризубець. Разом діти Кроноса і їхні союзники пробралися в обитель батька і там подолали його. Кронос був повалений і скинутий в безодню Тартару. Решту титанів було скинуто разом з ним, крім Атланта, якого було поставлено тримати небо, і всіх титанід, яких Зевс помилував за проханням Метиди й Реї[6].

Правління і нащадки[ред.ред. код]

Зевс у битві з гігантами, гравюра XIX ст.

Три брати — Зевс, Посейдон і Аїд — поділили владу між собою. Зевсу дісталося панування на небі, Посейдону — море, Аїду — підземне царство мертвих. Земля ж відійшла у спільне володіння. Відтоді Зевс встановлював закони для богів, визначав шлях небесних світил, і мав здатність пророкувати майбутнє (але не знав усього).

Зевсова мати Рея знала, що її син чинитиме перелюб, який стане причиною багатьох лих, тому заборонила йому одружуватися. Зевс за це пригрозив Реї силою оволодіти нею і вони зійшлися в бою, набувши подоби велетенських зміїв. Зевс переміг матір і виконав погрозу, після чого злягався з багатьма богинями і людськими жінками[7].

Законною дружиною Зевса стала його сестра Гера, однак їхній шлюб не був міцним і подружжя часто сварилося. Гера нерідко мстила Зевсу за перелюб з богинями, німфами і людськими жінками, користуючись підступністю і стосунками з іншими богами[8].

Відомо про зв'язки Зевса з Метідою, Фемідою. Діона народила від нього Афродіту, Мнемосіна — дев'ять муз, Деметра — Персефону, Лето — Аполлона й Артеміду, Майя — Гермеса. Ніоба народила царя Арголіди Аргоса, Даная — Персея, Електра — Дардана, Семела — Діоніса (Вакха), Європа — Міноса, Сарпедона й Радаманта, Леда — Єлену й Полідевка, Алкмена — Геракла і т. д.

Спочатку деякі повставали проти влади Зевса за його суворість і хтивість. Гея розгнівалася на Зевса за те, що він жорстоко покарав її дітей-титанів, які виступили проти Громовержця на стороні Кроноса, і породила велетенських змієногих гігантів, намовивши їх повстати проти богів. Зевс переміг гігантів у битві, названіх гігантомахією при допомозі інших олімпійців і героя Геракла. Невблаганна Гея народила від Тартара Тифона, якого Зевс теж здолав, після чого мало хто наважувався виступати проти нього.

Проте одного разу олімпійці, обурені пихою і примхливістю Зевса, за намовою його дружини Гери влаштували змову. Вони зв'язали Зевса, коли він спав, ременями і забрали блискавки. Боги взялися ділити між собою владу, та Фетіда, знаючи, що це спричинить міжусобиці, покликала на допомогу гекатонхейра Бріарея. Велетень звільнив Зевса, який помилував змовників, зрозумівши чому вони так вчинили. Покарання отримали тільки Гера, Посейдон і Аполлон як очільники повстання. Геру він на якийсь час підвісив на ланцюгах, а Посейдона з Аполлоном відіслав на службу до царя Лаомедонта, де ті збудували йому місто Трою. Після цього з усіх богів Зевс взяв клятву більше не зазіхати на його владу, якої ті відтоді не порушували[9].

Усвідомивши свої недоліки, Зевс змінився та став гідно виконувати свої обов'язки. Він захищав справедливість, карав лиходіїв, повідомляв людям майбутнє через оракулів. У Гомера, Діодора і Страбона є згадки про шанування Зевса як автора людських законів. Так, цар Мінос сходив до печери, де отримував від бога закони і вів з ним бесіди.

Культ Зевса[ред.ред. код]

Пошкоджена давньоримська статуя Зевса, I ст. н. е.

Численність Зевсів[ред.ред. код]

Початково в кожній області Греції шанували своє окреме божество, якому відводилася найбільш значуща роль. Основними виступали культи божеств землі й моря. Поступово роль чоловічих божеств зростала і вони мислилися як необхідна запліднююча сила, а з розвитком патріархату отримали і головуючу роль. З виникненням загальногрецької культури місцеві божества злилися в народній уяві в один образ Зевса. Цим пояснюються і його численні зв'язки з людськими жінками і богинями в міфах. Дружини місцевих богів із введенням культу Зевса приписувалися йому. В окремих областях збереглися тільки деякі епітети бога: Зевс Амфіарай, Зевс Амфітріон, Зевс Агамемнон.

За працями Евстахія і Сократа відомо про тріаду богів, об'єднану ім'ям Зевса: власне Зевса, Посейдона і Аїда. В розумінні володаря Зевсами звалися інші боги тріади. Першим виступав Зевс-цар всього сущого, верховний правитель світу. Посейдон був відомий як Зевс (володар) Морський. Аїд — як Зевс (володар) Підземний[10][11].

За часів Римської імперії Зевсом називалися також боги інших народів. Так сирійського Ваала називали Зевсом Доліхеном. Зевсом Гіпсистом (Сущим над усім) називали Ваала у фініційців, Амона в єгиптян, Бела вавилонян, Яхве у євреїв. Римськими жерцями, правителями та істориками здебільшого вважалося, що інші народи поклоняються тим самими богам, але називаючи їх по-своєму. Пізніше образи єгипетського Апіса та грецьких Зевса, Гадеса й Асклепія злилися в образ бога Серапіса. Культ Серапіса існував аж до витісненя його християнством. Крім того культу Зевса протистояв культ Діоніса[12].

Орфіки, котрі співставляли абстрактні поняття з міфологічними образами, вбачали в Зевсі сили творення і впорядкування, єдність речей, вираження життя, протиставляючи йому титанів як сили руйнування[13]. Зевсом у них називалася сама природа і доля, початок і кінець усього в світі[14].

Місця шанування[ред.ред. код]

Головним святилищем бога була Олімпія в Еліді, де стояв відомий храм Зевса і де на його честь були встановлені Олімпійські ігри. Загалом цьому богу було присвячено порівняно мало свят і містерій. Олімпійські та Немейські ігри на його честь є єдиними відомими великими святами[15].

У період патріархату єдиний Зевс локалізується на горі Олімп, що служила відображенням недосяжного, небесного володіння богів, і іменується Олімпійським, як і місцевий Зевс. Його вшанування відбувалося на гірських вершинах, зокрема на Олімпі в Фессалії. Після перенесення центру політичного життя Греції до Пелопонесу місцем шанування Зевса Олімпійського стала Олімпія в Еліді, де відбувалися Олімпійські ігри. В Афінах за царя Пісістрата в VI ст. до н. е. було почато будівництво святилища Зевса, але найбільшого розквіту його культ досягнув там тільки за імператора Адріана в II ст. н. е. Також в Афінах на честь Зевса/Діаса існувало свято Діасії. За імператора Антоніна Пія (II ст. н. е.) Зевсу Доліхену був присвячений храм на Авентинському пагорбі. Зображався з традиційними критськими символами, верхи на бику, тримаючи в руках лабрис і блискавки[16].

В Аркадії Зевсу поклонялися на Лікейській горі. Там Зевса вважали джерелом світла, а його святилище було відоме тим, що не мало ідола. Відомим місцем поклоніння Зевсу на Криті служила гора Іда. В давнину в Аркадії Зевсу приносилися людські жертви, за легендою започатковані царем Лікаоном[17]. Еврипід (V ст. до н. е.) описував вже безкровні жертви, де Зевсу підносилися плоди і хліб у чаші. Павсаній згадував про жертвування Зевсу коней[18].

В Додоні існував оракул Зевса, місце віщувань, за легендою вказане голубкою, що говорила людською мовою. Головною святинею Додони був священний дуб, біля коренів якого витікало джерело. Жерці пояснювали шелест листя дерева, дзюрчання джерела і воркування голубів як послання від бога. Також існував оракул Зевса на горі Афон, де тепер міститься один з центрів православ'я[19].

Символи Зевса[ред.ред. код]

Найчастіше Зевс зображався з блискавками в руках — зброєю, якою боровся зі своїми противниками і карав зло. Іноді він тримав скіпетр як символ влади або жертовну чашу, в яку жерцями клалися підношення. Богиня Ніке, що стоїть на простягненій руці, означала переможність Зевса. В Додоні символом Зевса виступав дуб і дубовий вінок. Лавровий вінок символізував очищувальні та переможні сили Зевса[20].

На Криті символом Зевса буда двосічна сокира (лабрис), в чому відбиваються фетишистські уявлення попередніх культів. Така сокира з двома лезами символізувала єдність руйнівної і творчої сили божества (служила і для вбивства, і для будівництва), а також зв'язок жіночого і чоловічого начала Зевса та його дружини та живого з неживим (леза зроблені з металу, а топорище з дерева). Зображення двосічної сокири на Криті відомі з 1500-х років до н. е. і вірогідно початково служили символами Кроноса. З нею ж іноді зображалися Афіна і герой Тесей. В Кноссі шлюб Зевса з Герою ритуально відтворювався через танці, де Зевсу відповідало Сонце, а Гері — Місяць.

Поряд із зображеннями сокири часто зустрічаються зображення бика, що на Криті був священною твариною-символом Зевса. У Фригії (нинішня західна Туреччина) існували схожі культи. Із праць античних істориків відомо, що вбивство бика, яким можна було орати, каралося смертю[18]. За прикладом азіатських божеств, що відповідали грецькому Зевсу, верховний бог іноді зображався з баранячими рогами, маючи назву Зевс Аммонський. Відомим символом Зевса був орел, оскільки цей птах, за уявленнями греків, літає вище за всіх інших та володіє гострим зором, подібно як Зевс знаходиться над усіма богами і багато що знає[21].

В мистецтві[ред.ред. код]

Найвизначнішою скульптурою Зевса була статуя в Олімпії, яку спорудив Фідій. Статуя вважалась одним із Семи чудес світу. На золотому троні сидів велетенський бог, у вісім разів більший за людину. У витягнутій лівій руці він тримав богиню Ніке (Перемогу), а правою спирався на жезл, на якому сидів золотий орел з розпростертими крилами. Перекинутий через ліве плече золотий плащ, оздоблений зображеннями тварин і квітів, прикривав йому ноги аж до ступень. Підніжок підтримували леви. З-під золотого маслинового вінка спадали кучері. Цю статую згодом перевезли до Константинополя, але вона згоріла там під час пожежі. Статуя роботи Фідія була для стародавнього світу священним зразком, і численні копії в сучасних музеях дають змогу здогадуватися про її справжній вигляд.

Подібна статуя зберігається в Ермітажі. Найкраще погруддя Зевса міститься у Ватикані (Зевс Отріколі). У живописі XVI — XVIII ст. відтворювалися сцени з міфів про Зевса, пов'язані з Данаєю, Європою, Іо, Ледою, Семелою, Антіопою (Корреджо, Тіціан, Тінторетто, Рембрандт та ін.). У літературі до образу Зевса звертаються від античності до наших днів.

Зображення Зевса поміщалися на монетах, зокрема античних правителів Діодота I, Геліокла (як громовержця), Панталеона, Евкратида (на троні), Агафокла (зі статуеткою богині Гекати на витягнутій руці)[22].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Геродіан. De Mon. monodic. 6 (Η 911).
  2. Лосев, А.Ф. (1996). Мифология греков и римлян/Сост. А. А. Тахо-Годи; общ. ред. А. А. Тахо-Годи и И. И. Маханькова. Москва: Мысль. с. 103–120. 
  3. TITLES OF ZEUS : Ancient Greek religion. www.theoi.com. Процитовано 2016-03-10. 
  4. Гигин*. Поэтическая астрономия 11.13; Арат. Небесные явления 156—163; Гесиод. Теогония 477—487
  5. Гесиод, 485 и cл.; Аполлодор 1.1.7. Ватиканские мифографы* и 1.104; Каллимах. Гимн к Зевсу 52 и cл.; Лукреций II.633-639; Схолии к Арату V.46; Гигин 139.
  6. Гесиод. 665—820; Аполлодор I.2.1; Диодор Сицилийский V.70; Эратосфен. Превращения в звезды 27.
  7. Орфічний фрагмент 58; Гесіод. Теогонія 56.
  8. Гомер. Іліада I.547; XVI.458; VIII.407-408; XV.17; VIII.397-404; XIV.197-223.
  9. Cхолії до "Іліади" Гомера XXI.444; Цец. Схолії до Лікофрона 34; Гомер. Іліада I.396 и ХV.18-22.
  10. Procl. In Crat. 83, 19—84, 5
  11. Ср. Hermiae in Plat. Phaedr. 246a.
  12. Чубарьян, Александр (1988). История Европы. Том 1. Древняя Европа. Наука. ISBN 5-02-008937-0. 
  13. Н, Шульга Е. (2013-08-28). Когнитивная герменевтика (ru). Directmedia. с. 74. ISBN 5201020917. 
  14. Лосев, Α. Φ. (1996). Мифология греков и римлян/Сост. А. А. Тахо-Годи; общ. ред. А. А. Тахо-Годи и И. И. Маханькова. Москва: Мысль. с. 707–719. 
  15. Лосев, Α. Φ. (1996). Мифология греков и римлян/Сост. А. А. Тахо-Годи; общ. ред. А. А. Тахо-Годи и И. И. Маханькова. Москва: Мысль. с. 103–120. 
  16. Античная мифология: Энциклопедия (ru). Litres. 2014-10-24. с. 641. ISBN 9785457435216. 
  17. Обнорский, В. (2015-06-29). Энциклопедия классической греко-римской мифологии (ru). Litres. ISBN 9785457833814. 
  18. а б Лосев, Α. Φ. (1996). Мифология греков и римлян/Сост. А. А. Тахо-Годи; общ. ред. А. А. Тахо-Годи и И. И. Маханькова. Москва: Мысль. с. 132–152. 
  19. Оракул: социальный институт и политтехнология (ru). Internal Predictor USSR. 2009-01-01. с. 5–6, 11–12. ISBN 9785918250013. 
  20. М, Леонтьев П. (2013-03-14). О поклонении Зевсу в Древней Греции (ru). Directmedia. с. 253. ISBN 9785446048601. 
  21. Mythology – Symbols of Zeus | Mythography. www.mythography.com. Процитовано 2016-04-21. 
  22. Тревер, К. В. Памятники греко-бактрийского искусства (ru). Рипол Классик. с. 22. ISBN 9785458397667. 

Література[ред.ред. код]