Зелена (Кельменецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зелена
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Кельменецький район
Рада/громада Зеленецька сільська рада
Код КОАТУУ 7322084001
Облікова картка Зелена 
Основні дані
Засноване 2 квітня 1605
Населення 1980
Поштовий індекс 60133
Телефонний код +380 3732
Географічні дані
Географічні координати 48°21′46″ пн. ш. 26°43′30″ сх. д. / 48.36278° пн. ш. 26.72500° сх. д. / 48.36278; 26.72500Координати: 48°21′46″ пн. ш. 26°43′30″ сх. д. / 48.36278° пн. ш. 26.72500° сх. д. / 48.36278; 26.72500
Середня висота
над рівнем моря
169 м
Водойми р. Зелена
Відстань до
обласного центру
79,2 км
Відстань до
районного центру
21,8 км
Місцева влада
Адреса ради 60133, с. Зелена, вул. Головна, 3, тел. 3-22-18
Сільський голова в.о. Бабій Лариса
Карта
Зелена. Карта розташування: Україна
Зелена
Зелена
Зелена. Карта розташування: Чернівецька область
Зелена
Зелена

Зеле́на (в минулому — Comuna Zelena) — село в Україні, в Чернівецькій області, Кельменецькому районі.

Відстань до райцентру становить близько 22 км і проходить автошляхом Т 2613, який переходить у Р63. У селі діє пункт контролю через державний кордон з Молдовою ЗеленаМедвежа.

Географія[ред. | ред. код]

Через село тече річка Зелена, ліва притока Пруту.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 136 осіб (71 чоловічої статі та 65 — жіночої), налічувалось 70 дворових господарств[1].

Станом на 1886 рік у власницькому селі Липканської волості, мешкало 385 осіб, налічувалось 195 дворових господарств, існувала православна церква[2].

Легенда рідного краю[ред. | ред. код]

У міжріччі Дністра і Прута розкинулося старовинне село Зелена. Славиться воно рясними садами, високими врожаями та працьовитими і гостинними людьми.

Розповідають, що колись давним-давно навколо шуміли похмурі ліси. Тільки гам, де зараз село, була безлісна долина. Срібним ремінцем переперізував її співучий струмок. А вздовж струмка тягнувся шлях, яким їздили чумаки за крамом до моря.

Відомо: чумакування було промислом тяжким і небезпечним через хвороби, війни, безхліб'я і безводдя у дорозі. Тому чумаки, як до рідного дому, завертали по дорозі на долину, де на зеленій траві у затишку можна було спочити, попасти і напоїти воли, запастись пахучим сіном, а у навколишніх лісах самим добре поживитись дичиною, ягодами, грибами...

Довго гомонів чумацький шлях її доброю славою. Облюбував собі це місце один чумак — наймит, якого тяжкі злидні змушували заробляти гроші, ходячи з господарськими валками, і поселився тут. Незабаром до нього приєдналися інші.

Перші поселенці заслужено пишалися своєю зеленою долиною і з гордістю говорили про неї коротко: «Наша зелена». Ця горда і коротка назва закріпилась навічно в майбутньому і за селом, яке виникло тут.

Освіта[ред. | ред. код]

Знання — це багатство, яке неможливо вкрасти, загубити або купити. А розумні люди користувалися авторитетом колись і тепер. Грамотні, освічені люди є взірцем для всіх, з них беруть приклад, у них вчаться старі і малі. І колись перед вчителями знімали шапку і кланялися. Люди розуміли, що без школи, вчителя навіть найздібніші та найрозумніші діти нічого не варті, у них немає майбутнього.

Експедиційний загін музею Бойової слави ім. С.Нікули школи І-ІІІ ст. с. Зелена протягом 2008 р. збирав матеріали та досліджував розвиток освіти та шкільництва у нашому селі. Першу школу у селі було відкрито у 1898 р. Школа була дерев'яною, мала дві класні кімнати і конурку для вчителя Дмитра Васильовича Горбицького. Школу відвідувало 8 учнів. Пізніше було відкрито другу школу у Ковиковій хаті (так називали чоловіка, який раніше тут проживав) директором якої був Лисий О. Ф. У «Часописі» за 1907 р. випуску 5, було записано, що у церковно-приходській школі Кишла-Зеленої навчалося 163 дитини від 8 до 11 років і був один учитель. Тому біля Ковикової школи було побудовано дерев'яну школу. У 1912—1914 рр. у селі було ще відкрито три школи.

У 1918 р. в село вступили румуни. Почалася румунізація навчання в школі, спів у церкві, на вулиці, скрізь вимагали говорити тільки румунською. Дітей били за найменшу провину, били по руках і долонях аж до крові. Та діти продовжували освоювати знання, вчитися грамоти.

В 1933 р. примарія прийняла рішення про будівництво нової школи у центрі села, біля церкви. Камінь возили з Китросів і Перківців, дерево для вікон і дверей з Липкан і Кривої. Саман робили у двох великих ямах біля місця де мали будувати школу. Будували її будівельники з Хотина, а односельчани їм допомагали. За кілька місяців підняли стіни і покрили «драницею». Керував будівництвом школи примар Балацький Г. В. та директор Лисий О. Ф. вчителями були дружина дяка Бріцка Євгенія та дружина директора Лиса Віра Петрівна. До 4 класу навчання було безкоштовним, а від четвертого до сьомого — платним. Крім навчання займалися художньою самодіяльностю. Щороку 10 травня школярі йшли в ліс і виступали з концертною програмою. Всі були одягнені у вишиті сорочки, тобто в український одяг. Школа славилася запальними танцями та хором — яким керував Михайлов Василь

З 1944 р. школа стала семирічною і перший випуск семирічки був у 1950 р. — 14 учнів. Перший випуск десятирічки — у 1955, — 28 учнів. Класним керівником була Шамрай Т. Т.

Директором школи з 1952 по 1963 роки був Уколов М. В. Саме він випускав перший випуск середньої школи. Саме він мріяв побудувати ще одну школу, але встиг закласти тільки фундамент. Пізніше на ньому звели шкільну майстерню. Завдяки Микиті Васильовичу в селі було побудовано першу електропідстанцію. Так у 1956 р. у селі засвітилася перша електрична лампочка.

Школа, в якій навчаємося в даний час, на 426 місць була побудована у 1969 році.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 983)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)