Зелений Павло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зелений Павло Петрович
Народився 21 січня 1919(1919-01-21)
село Холосне, тепер Коростенського району Житомирської області
Помер 12 листопада 1995(1995-11-12) (76 років)
місто Київ
Національність українець
Діяльність державний діяч
Партія КПРС
Нагороди Герой Соціалістичної ПраціОрден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден «Знак Пошани»Орден Вітчизняної війни II ступеня

Павло Петрович Зелений (нар. 21 січня 1919(19190121), село Холосне, тепер Коростенського району Житомирської області — 12 листопада 1995, місто Коростень Житомирської області) — український радянський діяч, новатор на залізничному транспорті, старший машиніст тепловоза локомотивного депо станції Коростень Житомирської області. Герой Соціалістичної Праці (1.08.1959). Депутат Верховної Ради УРСР 6—8-го скликань (1965—1975), делегат ХХІ з'їзду КПУ та ХХІІ з'їзду КПРС.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селянській родині. Закінчив сільську школу.

У 1937—1939 роках працював кочегаром та помічником машиніста в паровозному депо Коростень Південно-Західної залізниці.

У жовтні 1939 року був призваний до Червоної армії, військову службу проходив у складі 30-ї окремої залізничної бригади, учасник німецько-радянської війни. Служив рядовим, помічником командира взводу. Під час війни у складі бригади відбудовував залізничне господарство на залізницях Латвії, Естонії та на території нинішньої Калінінградської області. За порятунок вагонів з військовою технікою під час нальоту німецької авіації в 1941 році на залізничній станції Пола отримав орден «Знак Пошани».

Член ВКП(б) з грудня 1942 року.

З листопада 1945 по 1948 рік брав участь у відновлювальних роботах на залізничних напрямках Центр – Донбас та Центр – Кавказ.

У 1948 році повернувся у місто Коростень і два роки працював помічником машиніста.

У 1950 році закінчив Лубенську технічну школу і в тому ж році почав працювати машиністом, а з 1967 року машиністом 2-го класу локомотивного депо станції Коростень Південно-Західної залізниці. Виступив ініціатором руху за швидкісне водіння великовантажних поїздів при значній економії палива й мастил.

З 1974 року — на пенсії у місті Коростені Житомирської області. Похований на Північному кладовищі у місті Києві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]