Зеленівка (Ніжинський район)
| село Зеленівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Ніжинський район |
| Громада | Бахмацька міська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1766 |
| Населення | 293 (2006 р) |
| Площа | 0,984 км² |
| Густота населення | 297,76 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 16552 |
| Телефонний код | +380 4635 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°03′31″ пн. ш. 32°43′51″ сх. д. / 51.05861° пн. ш. 32.73083° сх. д.Координати: 51°03′31″ пн. ш. 32°43′51″ сх. д. / 51.05861° пн. ш. 32.73083° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
146 м |
| Найближча залізнична станція | Григорівка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 16501, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Бахмач, вул. Соборності, буд. 42 |
| Карта | |
  Зеленівка | |
 Зеленівка | |
| Мапа | |
| |
Зеле́нівка (до 1945 — історичні німецькі села Ґрос Вердер, Великий Вердер і Кляйн Вердер, Малий Вердер), село в Україні, у Бахмацькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 2020 входило до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші. Після Другої світової заселено вихідцями з Російської Федерації.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бахмацької міської громади.[1]
Географія[ред. | ред. код]
Зеленівка лежіть на південний схід від Бахмачу, посеред історичної місцевості Біловезькі степи.
Історія[ред. | ред. код]
Село засноване в 1766 році як німецькі колонії Ґрос Вердер (нім. Gross Werder) і Кляйн Вердер (нім. Klein Werder) після ліквідації інституту Гетьманства в Україні та в порушення українсько-російських угод. Поселенці були католиками, вони прибули з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць[2].
1859 року в німецькій колонії Великий Вердер Кальчинівської волості Борзнянського повіту Чернігівської губернії мешкала 481 особа (236 осіб чоловічої статі та 245 — жіночої), налічувалось 51 дворове господарство, існувала римо-католицька церква, відбувались 2 ярмарки на рік. У Малому Вердері мешкало 166 осіб (88 осіб чоловічої статі та 78 — жіночої), налічувався 21 двір[3].
Станом на 1885 рік у колишньому колоніальному селі Великий Вердер Кальчинівської волості мешкало 630 осіб, налічувалось 63 дворових господарства, існували католицька церква, заїжджий двір і лавка, відбувались 2 ярмарки на рік[4].
За переписом 1897 року у Великому і Малому Вердері мешкало 1466 осіб (699 осіб чоловічої статі та 767 — жіночої), з них 1251 особа римо-католицького віросповідання[5].
Станом на 1901 рік у Великому і Малому Вердері мешкало 1470 осіб (703 особи чоловічої статі та 767 — жіночої)[6].
У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село Великий Вердер стало центром Грос-Вердерської сільради, до складу якої входило село Малий Вердер. Села ввійшли до Парафіївського району Конотопської округи. Станом на 1924 рік у Великому і Малому Вердері проживало 1428 осіб, було 236 дворових господарств[7].
Костел Божої Матері Ружанецької у Великому Вердері, дерев’яний, на цегляному фундаменті, був збудований, скоріш за все, в 1796 році (наводяться й інші дати). У 1930 році його закрили комуністи, у 1931 році зняли хрести і дзвони та переобладнали будівлю під зерносховище. В 1934 році знесли куполи, а в будівлі розмістили клуб та кінотеатр. Саме у якості сільського клубу давній костел дожив до наших днів[8][9].
З 1923 року постійних богослужінь в костелі не було, богослужіння проводив наїздами Петро Барановський, настоятель Петропавлівського римо-католицького костелу в Ніжині, єдиний ксьондз на чотири повіти[10]. Його звинуватили в контрреволюційній агітації, і у вересні 1929 року Петро Барановський був засуджений до 10 років позбавлення волі та відправлений у Соловецький табір. В 1937 році його справу переглянули і засудили до розстрілу[11].
Згідно звіту етнографа і історика В. Жирмунського 1927 року католики Біловезьких колоній майже не зберегли рідної мови і розмовляли переважно українською[10].
З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. На масові протести німецьких селян проти примусової колективізації влада відповіла репресіями. В 1929-1932 роках 5 жителів Великого і Малого Вердера були вислані в північні райони країни на 3-5 років[12][13].
Інших противників колективізації об’явили куркулями і розкуркулили. У Малому Вердері було розкуркулено 25 сімей[14]. Куркулі третьої категорії залишилися в селі, але у них відібрали засоби виробництва, майно та худобу і виділили гірші ділянки землі за межами колгоспу. А куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також на Урал і в Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [15] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [16]. Всього знайдено 18 членів родин, середня чисельність німецької родини складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 100-110 осіб, дані орієнтовні.
Організований спротив німецьких селян примусовій організації колгоспів був подоланий остаточно в результаті Голодомору 1932-1933 років. Села Великий і Малий Вердер постраждали найбільше в порівнянні з іншими німецькими поселеннями. Існує «Доповідна записка уповноваженого Дмитрівського райкому КП(б)У П. Данильця про відмову селян с. Вердер здавати зерно в посівфонд та розшук прихованого зерна» від 7 березня 1932 р.[17]. Села були занесені на «чорну дошку», що тягло за собою заборону на пересування та зовнішню військову блокаду сіл, припинення будь-яких харчових поставок, необмежений терор з боку «активістів хлібозаготівель».
Уродженець села Малий Вердер Яків Райт так писав про ті події: Під час голоду я ходив у поле збирати виволочений пирій при посіві озимих, вибивав від землі і в`язочку приносив додому. Мили в двох водах, висушували на сонці, товкли в ступі і просіювали через сито. Це борошно за смаком солодке. Його змішували із шматочками крохмалю, який робили з перезимувавшої у землі картоплі. Крохмаль мав темний колір, тому здавалося, що «лєпєшки» були з родзинками. Їли кішок, собак, щурів, ховрахів, мертвих тварин. В усіх сім`ях (крім розкуркулених) з осені 1932 року були корови, але були такі сім’ї, що, піддавшись паніці, різали корів. І це був вірний шлях до смерті в першу чергу їх дітей, а інколи і всієї сім`ї. Хто корову зберіг, мав щоденно 6 літрів молока, а це вже порятунок від голодної смерті[18].
Від голоду померло 256 осіб, з них 60 дітей[19], що склало близько 20% від загального числа жителів. Особливо постраждали сім’ї розкуркулених, які не мали корів, деякі родини вимерли повністю. В 2007 році у Зеленівці встановлено пам’ятний знак Жертвам Голодомору[20].
Після створення в 1932 році Чернігівської області села ввійшли до складу Дмитрівського району.
Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 20 жителів, серед яких 4 чоловіки з роду Вотчалів. Ще двоє отримали 10 років концтаборів, один з них Вотчал[9][12][13].
Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[21]. Але Чернігівський відділ НКВС не встиг виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська захопили села Великий і Малий Вердер 14 вересня 1941 року.
Під час окупації жителі німецьких сіл підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської общини на зразок колгоспу[2].
З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини[22]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року частина жителів Великого і Малого Вердера разом з німцями з лютеранських сіл (Білі Вежі № 2, Городок, Кальчинівка, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід. Відомості про їх кількість різняться. В «Энциклопедии немцев России» пишуть про незначну кількість евакуйованих католиків[2], а в іншій публікації стверджується, що евакуювалось 60% жителів[9].
У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Західній Польщі, а в січні 1945 року втекли далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Великого і Малого Вердера була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані переважно в Кіровську та Вологодську області, а решті вдалося втекти[2][23][24].
Села Великий і Малий Вердер визволили від окупантів 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[25].
Після звільнення сіл частину жителів, яких передові загони НКВС підозрювали в лояльності до окупаційної влади, депортували до Казахстану та в Сибір.
В Червону армію німців не брали, всі чоловіки Великого і Малого Вердера у квітні-травні 1944 року були мобілізовані Дмитрівським РВК Чернігівської області в Трудармію. В списках трудармійців ВТТ «Бакалстрой-Челябметаллургстрой» знайдено 61 прізвище мобілізованих. Двоє з них загинули в таборі. Найбільш поширені прізвища: Вотчал (12), Брунер (9), Рон (9), Реріх (8), Імгрунт (7). Демобілізували їх в 1946-1947 роках, але додому вони не повернулися, їх відправили на спецпоселення (Киштим, БУ 859, 880, Біломор-Канал та ін.). А сім’ї демобілізованих трудармійців (батьків, дружин, дітей) в 1946 році депортували з Великого і Малого Вердера в спецпоселення Кіровської області, республіки Комі та до Сибіру.
У червні 1945 року село Вердер (Грос Вердер) переіменували в Зеленівку, село Кляйн Вердер у Малозеленівку, а Гросвердерська сільрада стала називатися Зеленівською[26]. Пізніше Зеленівку і Малозеленівку об’єднали в одне село Зеленівка.
Залишені німецькими господарями будинки були організовано заселені вихідцями з Росії та Білорусії. З кожної сім'ї нових переселенців вимагали 1500 рублів за право вселитися в будинок[9].
З 1989 року мав місце масовий виїзд німців з Росії та Казахстану на історичну батьківщину. Постраждалим від репресій надавалася допомога за спеціальними програмами[27]. З 1990-х років у Зеленівку спорадично приїжджають німці, щоб побачити землю предків. Крім костелу в селі зберігся будинок школи, збудованої німцями в 1907 році, там знаходилася неповна середня школа (у 2016 році закрита).[28] Права німців Чернігівщини не відшкодовано.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Дерев'яний костел Божої матері Ружанецької 1771 року, архітектура якого поєднує українські православні та німецькі католицькі стилістичні риси.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
- ↑ а б в г Брандес Д. , Плеве И. Энциклопедия немцев России. Беловежские колонии. [Архівовано 21 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. – Т. XLVIII: Черниговская губерния (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Губернии Малороссийские и юго-западные: Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская. - 1885. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год / Чернигов. губ. стат. комитет. - Чернигов : Тип. губ. правления, 1902. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 164 c. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Романченко О.Д. Дерев’яний костел німців-колоністів у Гросс-Вердері на Чернігівщині. [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г Іван Биков. Зеленівка (Грос-Вердер). Унікальний німецький дерев'яний костел Божої Матері. [Архівовано 6 вересня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Історія і архітектура костьолу на ім'я Пресвятої матері Божої Ружаньцевої у Гросс Вердері. Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 19 вересня 2019.
- ↑ Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 жовтня 2020. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ а б Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2020. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ а б Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 6 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Володимир Гужій. Молитва за землю сіверську [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Книга памяти немцев-трудармейцев ИТЛ Бакалстрой-Челябметаллургстрой 1942-1946 гг. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Жертвы политического террора в СССР. Архів оригіналу за 11 квітня 2012. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область. – Стор. 738-739 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 червня 2017. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Цитати зі свідчень очевидців Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область. Бахмацький район. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Б.Киричок. …І наші земляки – німці. [Архівовано 30 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область. – Стор. 1006 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 червня 2017. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Постановление политбюро ЦК ВКП(б) "О немцах, проживающих не территории Украинской ССР" от 31.08.1941. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Немецкое население СССР на оккупированных территориях. Репатрианты. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Українські німці. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Тетяна Стрикун. Між ковадлом і молотом. [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Боевое донесение № 245 20-00 13.9.43 года ШТАКОР 18 ГВ сев. ок. Григоровка.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УPCP «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Чернігівської області». – 3. Дмитрівський район.
- ↑ Савоскул М.С. Российские немцы в Германии: интеграция и типы этнической самоидентификации. [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Про ліквідацію Зеленівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Бахмацької районної ради Чернігівської області [Архівовано 2 листопада 2019 у Wayback Machine.], Бахмацька районна рада, 27 квітня 2016 року
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Зеленівка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Дерев'яний костел німців-колоністів у Гросс Вердері [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||
