Землекористування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Землекористування — поняття, яке має декілька значень і використовується, як іменник та дієслово.

Словотворення в українській мові[ред. | ред. код]

Утворене від слів «земля» та «користування».

Землекористування (іменник):

— назва предмету правового явища, як системи користування землею, регламентовану законодавством для суб'єктів земельного права;

— земельний масив, сукупність земельних ділянок, території (частини Земної поверхні) які мають відношення до розпорядників, власників, користувачів, набувачів права.

В законодавстві відсутнє однозначне визначення, а в наукових виданнях та словниках має різні визначення.

Землекористування (дієслово):

— називає процес, дію, або стан у якому перебуває об'єкт (предмет);

— користування земельними ресурсами чи земельною ділянкою;

— використання властивостей земельної ділянки чи земельних ділянок.

Визначення поняття[ред. | ред. код]

Поняття землекористування містить ознаки:

назви — термін закріплений за об'єктом, що має відношення до суб'єкта земельних відносин;

змісту — сукупність ознак, властива нерухомому майну (неможливо переміщувати у просторі);

кількісного показника (об'єму) — території, земельного ресурсу, земельних ділянок.

У повсякденному використанні термін є ніби достатньо зрозумілим, але не в правознавстві, не в економічній науці.

Так землекористування містить ознаки поняття «земельна ділянка», але має ширше поняття ніж визначення терміну у ст.79 Земельного кодексу України. Так землекористування в сільському господарстві містить сукупність земельних ділянок, які перебувають на правах власності та правах оренди. В сільських населених пунктах під землекористуванням розуміють домоволодіння з присадибною ділянкою (ділянка «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд» та ділянка «для ведення особистого селянського господарства»).

Землекористування – це процес використання людиною (суспільством) інтегрального потенціалу території, який включає всі ресурси на відповідній ділянці геопростору, є складовою частиною суспільно-територіального комплексу регіонального рівня і веде до ускладнення його структури, що знаходить своє проявлення у процесі регулювання земельних відносин [ Третяк А.М., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування та землевпорядкування. - К.: ЦЗРУ, 2003. - 337 с.; Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: [навч. посіб]. К., 2004. 542 с.].

Поняття земле­користування базується на: 1) визначенні земельних ресурсів в рамках єдиного земельного фонду як співвідношення просторової та правової частин; 2) погляді на земельні ресурси як на об’єкт права та об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин; 3) розкритті землекористування як процесу використання людиною інтегрального потенціалу природного ресурсу в межах відповідного суспільно-територіального комплексу [Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.].

Землекористування – це інтегрована система, що включає: 1) частину єдиного земельного фонду (земельна територія, земельна ділянка та права на них), надану державою або набуту у власність чи оренду окремим володільцем або користувачем для господарської чи іншої мети, межі якої визначені на місцевості; 2) земельний об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин, на який землекористувачеві виданий документ, що посвідчує право на землю з установленими межами, площею, складом угідь, майнових об’єктів і за потреби з геодезичними координатами межових знаків, визначених у натурі; 3) використання людиною (суспільством) інтегрального потенціалу природної території, яка включає всі ресурси на відповідній ділянці геопростору, є складовою суспільно-територіального комплексу різних ієрархічних рівнів земельного устрою і веде до ускладнення його структури, що знаходить своє відображення у процесі регулювання суспільних, земельних, екологічних та інших відносин [ Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.; Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с.].

Землекористування – це: 1) користування землею в установленому законом порядку (земельна ділянка); 2) частина єдиного земельного фонду, що надана державою або набута у власність чи оренду окремим користувачем для господарської або іншої мети, обмежена на місцевості; 3) об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин, на який землекористувачу виданий документ, що посвідчує право на землю з визначеними межами, площею, складом угідь, майнових об’єктів та за необхідністю з геодезичними координатами межових знаків, що визначені в натурі [Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.].

Так тлумачні словники містять наступні визначення:

Застарілий термін. ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ, я, сер. Порядок, умови і форми користування землею, яка належить державі, колективам або окремим особам. В результаті розширення феодального господарства площа селянського землекористування зменшувалася (Історія УРСР, I, 1953, 129); Приватне землекористування кінець кінцем переходить у приватне землеволодіння, і земля стає головним багатством (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 376). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 556.

Визначення словосполучення[ред. | ред. код]

Стале землекористування — використання земель, що визначається тривалим користуванням земельною ділянкою без зміни її цільового  призначення, погіршення її якісних характеристик та забезпечує оптимальні параметри екологічних і соціально-економічних функцій територій; {Абзац дванадцятий статті 1 в редакції Закону України «Про землеустрій» № 497-VIII  від 02.06.2015}

Сільськогосподарське землекористування

Природоохоронне землекористування — це об'єкт економічних, екологічних, та інших земельних відносин що регулюється законодавством для створення природоохоронного режиму використання земельних ресурсів (наприклад: національний природний парк, біосферний заповідник); це територіальний комплекс оптимальних взаємозв'язків грунту, організмів і атмосфери через склад і структуру угідь, структуруорганізації і методів використання права.

Ефективне (доцільне) землекористування

Землекористування с/г призначення — об'єкт господарської діяльності конкретної фізичної (юридичної) особи, що становить собою земельну площу з визначеними межами і правовим режимом.

Система землекористування — це система що передбачає виробничий (корисний, ефективний), дозволений, відтворювальний і природоохоронний аспекти (раціонального) користування обмеженими ресурсими. Через обмеженість земель та інших природних ресурсів виникає постійна потреба оптимізації їх використання просторового базису та основного засобу виробництва[1].

Спосіб користування землею має велике значення не тільки у відношенні розвитку сільськогосподарської економіки в країні, але і в соціальному сенсі. З одного боку, сума продуктів, вироблених кожною господарською одиницею, має тенденцію збільшуватися по мірі того, як зростає зацікавленість хлібороба в результатах його праці, з іншого — від пануючого типу землекористування в країні залежить і розподіл у ній доходів від землеробства між різними класами суспільства.

Раціональне землекористування сільськогосподарького підприємства це земельна ділянка або масив які надані йому у володіння, постійне користування або оренду, природні і економічні умови, які забезпечують збалансоване й ефективне викоритання землі, трудових і матеріально-технічних ресурсів [Другак В.М. Теоретичні та методичні основи економіки землекорисування. - К.: ЦЗРУ, 2004 - 129 с.; Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: [навч. посіб]. К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004. - 542 с.].

Природоохоронне землекористування – це територіальний комплекс оптимальних взаємозв’язків ґрунту, організмів і атмосфери через склад і структуру угідь, систему організації і методів використання землі та інших природних ресурсів на різних правах власності як об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних та інших земельних відносин визначеної частина єдиного земельного фонду України [Третяк В.М., Лобунько Ю.В. Поняття та сутність природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин. Землевпорядний вісник. 2015. № 3. С. 29–33.].

Рекреаційне землекористування, яке функціонує в природокористуванні – це частина земної поверхні з визначеними межами у натурі (на місцевості), яку використовують на різних правах власності та користування як об’єкт земельних, екологічних, рекреаційних, містобудівних та інших відносин для рекреаційної діяльності. В прикладному аспекті поняття рекреаційного землекористування у сфері природокористування – це система форм і методів використання землі, що складається в країні згідно зі сформованими еколого-земельними відносинами та земельним устроєм під дією об’єктивних соціально-економічних чинників або запроваджена державою [Третяк А.М., Гребенник Г.В. Сутність та поняття економіки рекреаційного землекористування у сфері природокористування в умовах нових земельних відносин. Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. 2014. № 1–2. С. 92–101.].

Екологія землекористування – це сфера наукової та управлінсько-виробничої діяльності, яка вивчає процеси взаємодії людини (суб’єктів землекористування) з довкіллям, закономірності розвитку і функціонування екологічних відносин у процесі організації використання і охорони земель, досліджує дію об’єктивних законів природи та суспільства, умов і факторів, що визначають ефективність та дієвість форм і, відповідно до них, методів використання земель, а також можливі межі і наслідки екологічних змін, спричинених процесами землекористування [Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с].

Екологізація землекористування – це послідовне впровадження нових форм, методів, техніки та технологій використання земель, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання земельних та інших природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на відповідних рівнях [Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с].

Типи і види землекористування[ред. | ред. код]

Види права користування визначені в земельному законодавстві. Так землекористування може бути постійним або тимчасовим.

Пості́йне користува́ння землею — використання земельної ділянки без заздалегідь встановленого строку, розпорядження земельною ділянкою.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • О. І. Гуржій. Землеволодіння // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 336. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Я. Ф. Кулинич. Землеволодіння // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1.
  • Я. Ф. Кулинич. Землекористування // там же
  • Третяк А.М., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування та землевпорядкування. - К.: ЦЗРУ, 2003. - 337 с.
  • Другак В.М. Теоретичні та методичні основи економіки землекорисування. - К.: ЦЗРУ, 2004 - 129 с.
  • Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.
  • Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: [навч. посіб]. К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004. - 542 с.
  • [Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с].
  • Третяк В.М., Лобунько Ю.В. Поняття та сутність природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин. Землевпорядний вісник. 2015. № 3. С. 29–33.
  • Третяк А.М., Гребенник Г.В. Сутність та поняття економіки рекреаційного землекористування у сфері природокористування в умовах нових земельних відносин. Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. 2014. № 1–2. С. 92–101

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. (2000). Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. (українською). Київ: Видавничий центр “Академія”.