Зе-ченги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зе-ченги
Кількість 62 тис. (2009)
Ареал В'єтнам В'єтнам, провінції Контум, Куангнам;
Лаос Лаос, провінції Аттапи, Секонг
Раса монголоїди
Близькі до: седанги, банари
Входить у гірські кхмери
Мова зе, ченг, в'єтнамська
Релігії анімізм

Зе-ченги (в'єт. Giẻ Triêng) — одна з 54 офіційно визнаних національностей В'єтнаму. Населяють гірські райони на півночі провінції Контум і сусідні повіти провінції Куангнам. Живуть також у сусідніх районах Лаосу.

Фактично складаються із декількох окремих етнічних груп: зе (Gié, же, Jeh, Yae), ченг (Triêng), ве (Ve, Lave), бнонг (Bnoong, Mnoong). Зе є найбільшою з них.

Їх загальна чисельність у В'єтнамі за даними перепису населення 2009 року становила 50 962 особи, у тому числі в провінції Контум — 31 644 особи і в провінції Куангнам — 19 007 осіб[1]. У Лаосі за даними перепису населення 2015 року проживало 11 452[2] представника народу зе.

Мова[ред. | ред. код]

Зе-ченги говорять мовою, що належить до банарської гілки мон-кхмерських мов (австроазійська мовна сім'я). Їх мова є відносно близькою до мов седангів і банарів. Є певні відмінності між діалектами кожної групи.

Існує писемність на основі латинської абетки у В'єтнамі й на основі лаоського письма у Лаосі[3].

Крім рідної, говорять також в'єтнамською, а у Лаосі — лаоською.

Господарство[ред. | ред. код]

Кошик народності зе-ченг з музею етнології в Ханої.

Основне заняття зе-ченгів — землеробство. Головна сільськогосподарська культура — рис. Поля розташовані терасами на гірських схилах. Використовують підсічну систему землеробства. Основними інструментами є сокира, мачете, якими розчищають ділянку під посіви, палиця-копачка (нею роблять отвори в ґрунті для посадки насіння) і мотика для виполювання бур'янів. Окрім рису, культивують також кукурудзу, просо, сорго, касаву, солодку картоплю, гарбузи, дині, тютюн, бавовник, банани, фруктові дерева та овочі. Використовують сівозміну. Урожайність сільськогосподарських культур є дуже низькою

Тримають велику рогату худобу (водяних буйволів), курей, свиней, собак. Практикують мисливство, рибальство та збиральництво.

Зе-ченги є дуже добрими майстрами плетіння та вишивки. Менш поширені ткацтво, обробка металів. Деякі села спеціалізуються на гончарстві, але використовується примітивна технологія.

Найбільш відомим продуктом місцевого ремесла є кошики, які виготовляють з ротанґу, бамбуку, різних видів лісових ліан. Техніка плетення кошиків у зе-ченгів дуже складна, її секрети передаються з покоління в покоління. Найскладнішим процесом є підготовка якісного матеріалу. Плетуть у декілька шарів з прокладкою з листя дерев. Готовий кошик прикрашають різними орнаментами.

Серед зе-ченгів популярними є 3 види кошиків: ном для зберігання речей, ка для зберігання рису та клек — трикамерний кошик, з яким люди ходять у ліс та в гори. Кошик ном має кришку у формі зрізаного конуса. Сам кошик циліндричний, нижня частина трохи завужена. Ще є маленькі дитячі кошики та спеціальні кошики для зберігання одягу, прикрас, рису тощо. В умовах важкопрохідних гірських районів кошики використовують для перенесення речей і товарів. Їх носять на спині з двома лямками.

Продукція ремесла, тваринництва, землеробства і лісові продукти часто обмінюють на сіль, дошки та залізо з рівнинних районів. У минулому основною формою торгівлі був товарообмін. Тепер використовуються гроші.

Поселення[ред. | ред. код]

Села зе-ченгів оточені суцільною огорожею, а хати розташовуються в певному порядку. Хати ставлять на палях. По центру села стоїть громадська хата, найвища будівля в селі. Її підлога знаходиться на висоті 50-60 см над землею, до платформи ведуть двоє сходів, розташовані з двох боків хати. Одна половина призначена для нежонатих хлопців, інша — для незаміжніх дівчат. Громадська хата також виконує роль місця зустрічей селян та приймання шанованих гостей.

Найбільш поширеним типом житла є традиційна довга хата, яка поділяється на декілька секцій, кожна для окремої сім'ї. Ціле село може складатися з однієї або двох таких хат.

Під зовнішнім впливом у деяких районах стали будувати одноповерхові хати, що стоять на землі, а не на палях.

Соціальна організація[ред. | ред. код]

Традиційно кожне село зе-ченгів утворювало окрему громаду. На чолі її стояв старійшина, найбільш досвідчена й шанована людина, яка несла відповідальність за всі спільні справи громади.

Зе-ченги міцно усвідомлюють свою належність до певного роду. Кожен рід має власну легенду про походження, яка часто має міфічний характер і передається від покоління до покоління, а також власну назву, пов'язану з певною твариною або рослиною, об'єктом чи природним явищем.

Окрім ядерної сім'ї зе-ченги зберігають розширену сім'ю. Очолює її найстарший чоловік, а його дружина, за місцевими переконаннями, зберігає містичні зв'язки з «душею рису». Ця пара вирішує питання витрат і контролює виробничу діяльність сім'ї, представляє її у зовнішніх стосунках. Розподіл роботи всередині кожної розширеної сім'ї відбувається відповідно до віку та статі людини. Працюють усі разом; харчуватися можуть або разом, або окремо ядерними сім'ями.

Шлюб між членами одного роду заборонений, а левірат і сорорат є обов'язковими. Подружжя вибирають з огляду на здоров'я і працьовитість. Молоді люди самі знаходять собі партнерів, і батьки, як правило, погоджуються з вибором, якщо не порушуються загальноприйняті звичаї та табу. Немає правил, де мають жити молоді після одруження.

Побут[ред. | ред. код]

Традиційний жіночий костюм зе-ченгів.

Зе-ченги їдять тричі на день: сніданок, обід і вечеря. Вони полюбляють їсти рибу та м'ясо, приготовані на грилі. Також популярною стравою є суп. У минулому їли руками, тепер використовують чашки та палички для їжі. П'ють воду, а також місцевий алкогольний напій, який готують із рису, кукурудзи, маніоку, проса тощо.

Національною стравою зе-ченгів є маринована риба. Вона має неповторний смак, її їдять як на свята, так і в будні. Місцеві жителі вважають за краще готувати цю страву з риби з м'якими кістками, яку вони називають нієн. Щоб риба вийшла смачною, важливо точно дотримуватись рецепту використання спецій[4].

Чоловіки й жінки палять тютюн, використовуючи люльки.

Традиційно чоловіки носили лише пов'язку на стегнах, у холодну погоду до них додавалися накидки. Пов'язка на стегнах у зе-ченгів має облямований край, прикрашений візерунками. Накидки роблять із тканини кольору індиго, в смужку.

Жінки зе-ченгів не носять блузки, натомість вдягають спідниці, досить високі, щоб прикривати груди.

Традиційний одяг зе-ченгів, особливо жіночий, відрізняється унікальним орнаментом. Переважає колір індиго.

Молоді дівчата підрізають волосся, й воно спадає їм на плечі. Після одруження вони заплітають волосся у вузол на верхівці голови.

Жінки полюбляють носити багато прикрас: срібні та бронзові кільця, намиста, сережки, браслети на ногах і руках. Місцеві чоловіки також одягають на шию кільця й намиста, проколюють вуха і носять сережки з цінних порід дерев, бамбуку та слонової кістки.

Останнім часом все більшого поширення набуває сучасний одяг у в'єтнамському стилі, це помітно навіть у віддалених селах. Традиційні костюми вдягають лише на великі свята.

Вірування[ред. | ред. код]

Зе-ченги дотримуються анімізму. Вони впевнені, що всі речі мають душу, шанують божества води, лісу, води, неба, сонця, землі, села, рису тощо. Найвищим серед них вважається бог неба Жанг. Шанують також духів предків, які на їх переконання сильно впливають на життя живих людей. В кожному селі є священний об'єкт, який вважається охоронцем села. Зазвичай він прихований на краю лісу, в місці, невідомому стороннім.

Зе-ченги дотримуються багатьох табу і заборон і часто діють відповідно до хороших або поганих знаків. Поширена магія.

Традиційні церемонії та обряди[ред. | ред. код]

Щороку зе-ченги проводять безліч ритуалів, серед яких громадські та сімейні. Великі церемонії, як правило, вимагають жертви водяного буйвола.

Життя народу тісно пов'язане з сільським господарством, протягом року проводять церемонії, присвячені вибору ділянки землі під поле, її розчищенню, саджанню рослин, зібраному врожаю. Останній проводять після того, як закінчуються жнива. Він може проходити як у громадській хаті за участі всіх жителів села, так і в сімейному колі. Люди висловлюють подяку духам за їх заступництво й за те, що вони подарували гарний врожай, приносять їм жертви. Старійшина промовляє молитву й запрошує духів спуститися на землю й прийняти дари, а також просить їх принести селянам щастя і добробут, захистити їх від хвороб і диких звірів. Після цього старійшина розкидує у різні боки рисові зерна, а селяни намагаються їх впіймати руками. На тих, хто зловить певну кількість зерен і з'їсть їх, очікує щастя й удача. Після завершення ритуалу селяни починають танцювати під звуки барабанів та гонгів. З рання до пізнього вечора в селі панує святкова атмосфера.[5]

Проводяться також традиційні церемонії за життєвим циклом. Унікальною є традиція «Весільні дрова». Зе-ченги вважають, що дівчина може вийти заміж лише коли підготує до весілля 100 в'язок дров. Готувати таке «придане» починають з п'ятнадцяти років. Дров має бути не лише багато, їх ще потрібно якісно нарубати. Це свідчить про працелюбність і вмілі руки дівчини. «Весільні дрова» є особливим приданим, яке наречена бере з собою, переходячи жити в хату чоловіка. Вона дарує дрова батькам нареченого, щоб ті могли зігрітися в холодну погоду. Зараз традиція носить більше символічний характер. Щоб не завдавати шкоди природі, кількість в'язок обмежили до 10-15.[6]

Жінка в громадах зе-ченгів має народжувати дитину не вдома, а в спеціальній хатинці, збудованій її чоловіком на краю лісу. Жінка повинна сама піклуватися про себе під час пологів. Через 10 днів вона приносить дитину додому. Проводиться спеціальний ритуал визнання нового члена сім'ї.

Зе-ченги використовують місячний календар. Новий рік вони зустрічають раніше за в'єтнамців. Його святкування організовується окремо в кожному селі. На кожен місяць року відводиться виконання певних робіт. Дев'ять місяців на рік люди працюють, що відповідає сільськогосподарському сезону, решту три місяці вони відпочивають і влаштовують свята. Зазвичай святкові заходи тривають по декілька днів.

Пісенна і музична творчість[ред. | ред. код]

Важливе місце в народній творчості зе-ченгів займають пісні різноманітних жанрів: колискові, пісні-оповідання, хвалебні й обрядові пісні, пісні про кохання. Вони виконуються під акомпанемент різних традиційних музичних інструментів: гонгів, флейт, барабанів.

Існує також специфічний місцевий музичний інструмент, що зветься діньтут. Він складається із шести бамбукових трубок різної довжини, скошених з одного кінця. Кожна трубка відповідає певній ноті. Діньтут звучить на великі свята у супроводі барабанів та гонгів. Грають на діньтуті колективом із 6-8 виконавців, один з яких є лідером. Серед зе-ченгів популярними є вісім танців, які вони виконують під ритмічні звуки діньтута. Кожен танець має свій ритм і складається зі своїх рухів.[7]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Table 5: Population by urban/rural residence, sex, ethnic group, socio-economic region and province/city, 1/4/2009. Center for Statistical Information Technology N°I, GSO (в'єтн.), (англ.)
  2. Results of Population and Housing Census 2015, Lao Statistics Bureau, pp. 121-122: Table P2.7. Total Lao Citien Populatin by Sex and Ethnicity (англ.)
  3. Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World, Twenty-first edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Jeh. A language of Viet Nam (англ.)
  4. Тху Ханг и Май Тхао. Традиционное блюдо народности Зе-ченг. VOVworld (рос.)
  5. Хонг Лам. Ритуал народности Зе-ченг, посвященный собранному урожаю. VOVworld (рос.)
  6. И Виен. Свадебная традиция «Обручальные дрова» народности Зе-ченг. VOVworld (рос.)
  7. Хиен Ньон. Диньтут – традиционный музыкальный инструмент народности Зе-ченг. VOVworld (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

  • American University, Washington, D.C. Cultural Information Analysis Center. Minority groups in the Republic of Vietnam. Ethnographic study series, pp. 309-344: The Jeh. Washington: Headquarters, Department of the Army, 1966 (англ.)