Шлюмбергера
| Шлумбергера | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Шлумбергера (лат. Schlumbergera, Lemaire (1858), синоніми: епіфілюм — лат. Epiphyllum, Pfeiffer (1837); зигокактус — Zygocactus, Schumann (1890); епіфілантус — Epiphyllanthus, Berger (1905)) — рід епіфітних кактусів, поширений в тропічному поясі Південної Америки.
Зміст
Систематика[ред. • ред. код]
Рід є монотипним і складається з одного виду Schlumbergera truncata, від якого отримано багато садових гібридів з різним забарвленням квітів.
Розповсюдження[ред. • ред. код]
Ареал — гірські ліси Східної Бразилії (штат Ріо-де-Жанейро).
В природних умовах шлумбергера росте на стовбурах та корінні тропічних рослин. Коренева система рослини дуже слабка.
У Європі рослина з'явилася на початку XIX століття.
Біологічний опис[ред. • ред. код]
Цвіте шлумбергера красивими, схожими на ліхтарики квітками: червоними, жовтими, бузковими, білими, рожевими. Вони розпускаються на кінчиках усіх стебел (довжина яких 20-40 см), що нагадують ланцюг із яскравих продовгуватих пелюсток (розміром 2-5 см), сполучених між собою. Квітки зигоморфні. Маленькі вирости-бутончики розміщуються на кінчиках листків, вони і натякають на належність різдвяника до родини кактусів. Майже на кожному подовженому листку рослини також є повітряні корінчики, які при контакті з ґрунтом відразу вкорінюються. В такий спосіб рослина ніби повільно переходить з одного місця на інше.
Утримання в кімнатній культурі[ред. • ред. код]
У перший період росту (з листопада по лютий) шлюмбергера потребує регулярного поливу і підживлення, а також високої вологості повітря, тобто регулярних обприскувань м'якою водою. Під час бутонотворення рослини небажано переставляти з місця на місце і навіть повертати щодо сонця, оскільки це може призвести до скидання бутонів. Після цвітіння у шлюмбергери настає невеликий за тривалістю період спокою, протягом якого полив треба зменшити. А взагалі вона світлолюбна, теплолюбна, немає вимог до типу грунту.
З початком другого періоду росту (кінець березня — квітень) рослини можна пересаджувати. Ґрунт, у якому утримують шлюмбергеру, повинен містити багато гумусу. На період спокою рослинам потрібно надати по можливості прохолодне розташування.
Розмноження — живцюванням. Довжина живця — 2-3 сегменти. Живці легко вкорінюються в піщано-гумусні суміші.
Походження назви[ред. • ред. код]
Свою назву рослина отримала завдяки формі листків — від грецького «zygon» (коромисло)
