Зигін Олексій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Іванович Зигін
Alexey Zygin.jpg
Народження 11 квітня 1896(1896-04-11)
Велика Мартинівка
Смерть 27 вересня 1943(1943-09-27) (47 років)
Глобинський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Поховання Полтава
Приналежність Російська імператорська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Vystrel course[d]
Роки служби 1915—1918, 1918—1938, 1939—1943
Партія КПРС
Звання Imperial Russian Army Prap 1917 g.png Прапорщик
CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант
Командування 39-а армія і 4-а гвардійська армія
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Кутузова I ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Зигін Олексій Іванович у Вікісховищі?

Олексі́й Іва́нович Зи́гін (11 квітня 1896(18960411) — 27 вересня 1943) — радянський військовик часів Другої світової війни, генерал-лейтенант (1943).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 11 квітня 1896 року в слободі Велика Мартинівка (нині — Ростовська область Росії). До російської імператорської армії призваний 1915 року. Учасник Першої світової війни, командував ротою на Кавказькому фронті, прапорщик.

До лав РСЧА вступив у 1918 році. Член ВКП(б) з 1919 року. Учасник громадянської війни в Росії. Брав участь у боях на Південно-Східному, Південному, Південно-Західному і Кавказькому фронтах командиром загону, полку, помічником інспектора піхоти 10-ї армії, начальником штабу і командиром бригади, помічником начальника штабу 1-го кінного корпусу й начальником відділу штабу 2-ї кінної армії.

1928 року закінчив КУКС «Постріл». У міжвоєнний період обіймав посади окружного військового комісара і коменданта міста Ростов-на-Дону, командира стрілецького полку, коменданта Благовіщенського укріпленого району, начальника Слуцьких піхотних курсів удосконалення командного складу. У 1938 році заарештований и звільний з лав РСЧА. Після звільнення у 1939 році відновлений в лавах РСЧА.

Початок німецько-радянської війни комбриг О. І. Зигін зустрів на посаді командира 174-ї стрілецької дивізії 22-ї армії Західного фронту. Дивізія відзначилась при обороні Полоцька (Білорусь). У липні 1941 року біля озера Ордово з успіхом прорвав оборону супротивника й вивів дивізію з оточення, за що був нагороджений орденом Леніна. Згодом командував 186-ю і 158-ю стрілецькими дивізіями, 58-ю, 39-ю та 4-ю гвардійською арміями.

Загинув, підірвавшись на міні, 27 вересня 1943 року біля села Кирияківка Глобинського району Полтавської області. Був похований у Петровському парку в Полтаві, у 1969 році останки перенесено до меморіального комплексу Солдатської Слави.

Пам'ятник в Полтаві

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений орденом Леніна (31.08.1941), двома орденами Червоного Прапора, орденами Кутузова 1-го ступеня (09.04.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (22.09.1943), Червоної Зірки, медалями.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На місці загибелі споруджено обеліск. У Полтаві 1957 року встановлено пам'ятник О. І. Зигіну, одна з вулиць і площа міста названі його ім'ям[1]. Також ім'ям генерала Олексія Зигіна названо одну з вулиць Полоцька.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]