Зикурат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
5-ти ступінчастий зикурат релігійного центру Еламу Дур-Унташ (нині — Чога-Занбіль), 13 ст. до н. е.
Графічна реконструкція зикурату Еурмеімінанкі. Автор - Жан Жак Елізе Реклю, 1905
Зикурат царя Ур-Намму в Урі, кінець ІІІ-го тис. до н. е.
Дур-Унташ або Чогха-Занбіль, побудований у XIII ст. до н. е. Унташ Напіріша та знаходиться біля Суз — один з найкраще збережених зікуратів. У пізній період був не стільки храмовою спорудою, скільки адміністративним центром, где знаходилася адміністрація та архіви.

Зікура́т (також зікурат) (від аккадського ziqqurrat — вершина, зокрема вершина гори) — східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі. Такі споруди, датовані від 2235 до 1520-х рр. до н.е.[1], були типовими для вавилонської, еламської, ассирійської та шумерської культур. Зикурати також були першими в історії людства центрами науки, своєрідними обсерваторіями, в яких жерці спостерігали за небесними світилами та життям Всесвіту.

Загальний опис[ред.ред. код]

Перші зикурати у формі примітивних східчастих терас з'явилися в Шумері наприкінці IV тисячоліття до н.е. Шумери, а за ними — ассирійці та вавилоняни, поклонялися своїм богам на вершинах гір і, зберігши цю традицію після переселення в низинне Межиріччя, зводили храми—насипи, сполучаючи небо і землю.

Зікурат є баштою з розміщених одна на одній звужених догори платформ — паралелепіпедів або усічених пірамід, кількістю від 3-х — у шумерів до 7-ми — у вавилонян, що не мали інтер'єру, за винятком верхнього майданчика, на якому розташовувалося святилище — «житло Бога». Тераси зикурату розфарбовували у яскраві кольори і з'єднували сходами або пандусами, стіни членували прямокутними нішами. Усередині стін розміщували кімнати, в яких мешкали священики та храмова прислуга. Поруч з зикуратом розташовувався храм, його вважали оселею Богів, а не приміщенням для ритуалів, обрядів і молитов.

Матеріалом для спорудження зікуратів була цегла — саман, додатково зміцнена шарами очерету, зовні зікурати облицьовували випаленою цеглою. Дощі і вітри руйнували ці споруди, їх періодично підновляли і відновлювали, тому вони з часом ставали вищими і більшими, змінювалася і їх конструкція. Шумери будували триступеневі зикурати на честь верховної трійці свого пантеону — бога повітря Енліля, бога вод Еа і бога неба Ану. Вавилонські зикурати були семиступеневими, забарвленими у символічні кольори планет (у стародавньому Вавилоні було відомо п'ять планет), чорний (Сатурн, Нінурт), білий (Меркурій, Набу), пурпуровий (Венера, Іштар), синій (Юпітер, Мардук), яскраво-червоний (Марс,  Нергал), срібний (Місяць, Сін) і золотий (Сонце, Шамаш).

Кожне місто Вавилонії мало свій зікурат. Достеменно відомо про 32 зікурати Месопотамії та навколо неї, 4 з яких знаходились на території сучасного Ірану, - інші, переважно, в Іраку[2]. Найславетнішим є зікурат Етеменанкішумерської — Наріжний камінь Неба та Землі) у Вавилоні — легендарна Вавилонська вежа. Завввишки та завширшки у 91 метр, зікурат Етеменанкі мав 7 вертикальних виступів, розфарбованих у різні кольори. Облицьована цеглою поверх сирцевої кладки, вежа була міцно скріплена розчином бітуму. Викладений синіми кахлями верхній храм бога Мардука був увінчений золотими рогами — знаком плодючості. Всередині храму не було ні статуй, ні барельєфів — лише золочені стіл та ложе визначали місце помешкання божества. Етеменанкі був складовою частиною розміщеного на площі в 16 гектарів та оточеного стіною з 12-ма воротами храмового комплексу бога Мардука — Есагіла, якого вщент зруйнували у VI-му ст. до н. е. війська перського царя Ксеркса.

Другим за значенням зікуратом у Месопотамії вважають 7-ступінчастий зікурат у Борсиппі - Еурмеімінанкі (з шум. - Храм семи володарів Неба та Землі), більш відомий як «Вежа мов», «Храм Набу» та «Храм семи сфер». На відміну від Етеменанкі, руїни зікурату Еурмеімінанкі заввишки понад 52 м. збереглись до нинішнього часу.

У подальшій історії зикурати були більше адміністративними центрами, ніж сакральними спорудами. Останній помітний спалах активності у спорудженні месопотамських зікуратів засвідчений у VI ст. до н. е., наприкінці Нововавилонського періоду. Зікурати збереглися в Іраку (у стародавніх містах Борсиппі, Вавилоні, Дур-Шаррукіні, усі — I-го тис. до н. е.) та в Ірані (архітектурний комплекс Чога-Занбіль, XIII ст. до н. е.). Нині частково відреставрований один з найдавнійших зікуратів царя Ур-Намму в Урі кінця III-го тис. до н. е. (див. — Зікурат в Урі).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

УСЕ (Український словник-енциклопедія)

Словопедія: Архітектура і монументальне мистецтво

Etemenanki (The tower of Babel) (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Вавилонська астрономія


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.