Змієнко Всеволод Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Всеволод Змієнко
Полковник Армії УНР Всеволод Змієнко1.jpg

Всеволод Змієнко
Народився 16 жовтня 1886(1886-10-16)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 30 жовтня 1938(1938-10-30) (52 роки)
Варшава, Польська Республіка
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army LtCol 1917 h.png Підполковник (15.8.1917)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (1921)
Командування начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзині
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Георгіївська зброя

Всеволод Юхимович Змієнко (нар. 16 жовтня 1886, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 30 жовтня 1938, Варшава, Польська Республіка) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Життєпис[ред.ред. код]

Всеволод Юхимович Змієнко народився 16 жовтня 1886 року в місті Одесі.

У російській армії[ред.ред. код]

Закінчив Перше Київське Костянтинівське військове училище (1907 рік), Миколаївську академію Генерального штабу (1913 рік). Після закінчення академії служив у 59-му піхотному Люблінському полку (Одеса) для здобуття ротного командного цензу. У складі полку вирушив на фронт.

У бою 26 серпня 1914 року був поранений (за цей бій 10 листопада 1915 року Всеволод Юхимович був нагороджений Георгіївською зброєю). Після одужання — молодший ад'ютант штабу 39-го армійського корпусу. З 14 червня 1917 року — начальник штабу 83-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Всеволод Змієнко

На службі Україні[ред.ред. код]

З 20 грудня 1917 року — начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії військ Центральної Ради.

З 1 березня 1918 року — військовий комендант Одеси. З 15 березня 1918 року — голова військового відділу Головного комітету Херсонщини, Таврії та Катеринославщини. З квітня 1918 року — голова демобілізаційного комітету на Херсонщині. Згодом — помічник губернського коменданта Херсонщини.

З 13 грудня 1918 року — начальник штабу 3-го Херсонського корпусу. З 10 лютого 1919 року — в.о. командувача Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З березня 1919 року — командувач східного фронту у складі Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 06-07.1919 року — голова комісії з ліквідації справ Східного фронту. З липня 1919 року — начальник штабу 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.

1 грудня 1919 року був інтернований польською владою у Луцьку. З 8 лютого 1920 року — начальник штабу 1-ї (з 21 березня 1920 року — 6-ї січової стрілецької) дивізії, що формувалася у фортеці Брест-Литовський із вояків Дієвої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 року. 21 квітня 1920 року був підвищений до рангу полковника.

На посаді начальника штабу — заступника коменданта гарнізону (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) полковника УНР Марка Безручка, брав участь в обороні польського міста Замостя з 28 серпня по 2 вересня 1920 року, яка призвела до поразки 1-ї кінної армії Будьонного.

З 1921 року — генерал-хорунжий.

З березня 1927 року — начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. Помер та похований на цвинтарі «Воля»[1] у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Марка Безручка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

Всеволод Змієнко на службі в Російській імператорській армії

Родина[ред.ред. код]

Був одружений на Піамі Дмитрівні, доньці генерала Скляревського, з якою мав трьох дітей: Всеволода, Олега та Галину. Дружина рано померла, і догляд за дітьми взяла на себе її сестра Марія, дружина генерала Рябініна-Скляревського.

Його донька Галина Всеволодівна Сенишин — відома публіцист, журналістка та громадська діячка.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]