Зміївський благочинний округ УПЦ (МП)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зміївське благочиння

Основні дані
Церква Українська православна церква (Московський патріархат) Ізюмська і Куп’янська єпархія
Заснована 2012
Юрисдикція Зміївський район
Єпархіальний центр Зміїв
Кафедральний собор Свято-Троїцький собор
Парафій 18 парафій
Монастирів 1 (жіночій)
Правлячий архієрей

благочинний

протоієрей Олександр Белозор

Зміївське благочиння (Зміївський благочинний округ) — з 2012 року благочиння (частина)[1] Ізюмської і Куп'янської єпархії (до цього частина Харківської єпархії) Української православної церкви (Московського патріархату), яка об'єднує групу парафій на території Зміївського району Харківської області.

Благочинний — протоієрей Олександр Миколайович Белозор

Історія[ред. | ред. код]

Поява християнства на Зміївщині[ред. | ред. код]

В 1640 році Кіндрат Сулима, з загоном задніпрянських козаків, розбив татар в районі річок Мжа і Мерла, взяв багатьох їх в полон, в тому числі хана Аксака. Після цього Сулима влаштував постійну фортецю на річці Мжі, як оборонну споруду проти татарських навал[2][3]. За церковними актами XVII століття в Змієві були храми: Покровський, Троїцький, Петропавлівський і Успенський. У приміських слободах були храми: в Замості — Миколаївський, в Звідках — Преображенський; в Пісках — Архангельський.

Згідно царської грамоти від московських царів Івана та Петра Олексійовичів до Зміївського воєводи Федора Юхимовича Нєрова[4] датованої 11-м груднем 1695 року, можна побачити, що Покровський храм в Змієві існував раніше 1668 року. Покровський дерев'яний храм існував до 1808 року.

За актом 1681 року в Змієві вже є Троїцький храм і його священика. У 1726 році священик і прихожани, просили дозволу освятити новий Троїцький храм, який згорів від блискавки в 1721 році. У 1769 році Троїцький храм знову згорів і було отримано дозвіл на побудову нового дерев'яного храму.

У 1805 році єпископ Слобідсько-Український і Харківський Христофор, на прохання громадян благословив, замість колишніх на той час в місті дерев'яних храмів — Троїцького, Покровського і Петропавлівського, спорудити одну кам'яну Соборну церкву в ім'я Живоначальної Трійці, з двома прибудовами: Покрови Пресвятої Богородиці і апостолів Петра і Павла. Освячення головного престолу в ім'я Живоначальної Трійці відбулося було в 1814 році. Прибудова, з правого боку, в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, освячена в 1822 році Зміївського Духовного правління першоприсутнім і благочинним протоієреєм Дмитром Сільванським. У 1836 році Високопреосвященний Мелетій, згідно з проханням протоієрея Захарія Соколовського та уповноважених від прихожан, благословив спорудити при Троїцькій соборній церкві нову кам'яну дзвіницю, з приміщенням в ній церкви в ім'я апостолів Петра і Павла. У 1844 році, після закінчення будівництва дзвіниці, влаштована в ній церква освячена архієпископом Інокентієм. В указі від 19 грудня 1732 року говориться: «містами, які по близькості до Зміївського протопопа, Андріївка, Бишкин, Лиманом, зборами і всяким правлінням відати Зміївському протопопу Стефану Ковалевському, а тобі, протопопу (Ізюмському) Прокопію Бужинському, ні в чому не відати».

Благочинні округи Зміївського повіту (Російська імперія)[ред. | ред. код]

У ХІХ- поч. XX сторіч, на території Зміївського повіту розташовувалися три округи Харківської єпархії. З 19 березня 1800 року зусиллями першого єпископа Слобідсько-Українського і Харківського Христофора Сулими, у Харкові відкривається духовна консисторія[5] Харківської єпархії (Харківське духовне правління яке існувало з 1744 року було скасовано). У якості допоміжних консисторських закладів існували в більшості повітових містах, духовні правління. Наказом Синоду № 2093 з 13 колишніх духовних правлінь (протопопій), зосталися шість (у містах Охтирка, Богодухів, Ізюм, Куп'янськ, Острогорськ, Суми), також додалися три нові (у містах Зміїв, Старобільськ, Богучар). Таким чином у Харківській єпархії, стало дев'ять духовних правлінь. Наступним після духовних правлінь (протопопій) допоміжним органом було благочиння. Благочинні служили за вибором духовенства, знаходилися у майже всіх повітових та заштатне місто містах, а також у великих слободах. Посада благочинного, була почесною посадою і ніякої винагороди за собою не несла.

Єпархія поділялася на церковні округи — протопопії, які відповідали повітам, і управлялися протопопами, і духовними правліннями. Протопопії поділялися на благочинні округи (благочиння) і управлялися благочинними. Благочиння поділялися на парафії. Згодом інститут протопопії ослаб, а в 1840 році його було остаточно ліквідовано. Виборність благочинних було скасовано наказом Синоду у 1881 році.

Згідно Історико-статистичному опису Харківської єпархії єпископа Харківського і Охтирського Філарета (1857 рік)[6] на території Зміївського повіту було три благочинних округи (77 церковних приходу). В управлінні благочиння: благочинний, депутат та духівник. Харківські календарі надають імена благочинних Зміївського повіту, якщо у 60-хх роках ХІХ століття вказуються два імені, то з 80-хх років вже постійно фігурують три особи, згідно трьом благочинним округам. Центром благочиння було місто чи слобода, де знаходився храм благочинного.

Зміївський район в Харківській єпархії (Україна з 1991 року)[ред. | ред. код]

З початку 90-х років ХХ століття Зміївський район входив до 6 благочинного округу Харківської єпархії УПЦ (МП). В цей благочинний округ входили Зміївський, Нововодолазький і Харківський райони. З 12 травня 1992 року до 20 вересня 2001 року благочинним 6 округу був Антоній (Сухоруков)[7].

Благочиння Ізюмської єпархії УПЦ (МП)[ред. | ред. код]

Рішенням Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 року створена самостійна єпархія шляхом виділення зі складу Харківської єпархії 13-ти районів[8]. У складі Харківської ж єпархії залишилися сам Харків і 14 районів області[8].

Парафії[ред. | ред. код]

Зміївський округ об'єднує 18 парафій, розташованих в Зміївському районі Харківської області і один жіночій монастир.

Приходи благочиння[ред. | ред. код]

  • м. Зміїв: вул. Сизранцева, 26
  • координати:
Храм Адреса Світлина Настоятель Примітка
1 Свято-Троїцький храм м.Зміїв, вул. Сизранцева, 26 протоієрей Олександр Белозор благочинний собор
2 Свято-Миколаївський храм м.Зміїв, вул. Озерна, 12 ієрей Василь Хвост
3 Свято-Покровський храм Тимченки, вул. Перемоги, 4 протоієрей Потапій (Бадрі) Лонгізолович Цурцумія
4 Хрестовоздвиженський храм Лиман, мдн. Леніна, 54 протоієрей Іоанн Штепула
5 Свято-Трифоновський храм Слобожанське, вул. Ціолковського протоієрей Микола Миколайович Ринчак
6 Свято-Георгіївський храм Донець, вул. Руднєва, 11а протоієрей Олексій Балашов
7 Свято-Миколаївський храм Шелудьківка, вул. Леніна, 86 протоієрей Арсеній Кухаренко
8 Храм преподобного Серафима Саровського Геніївка, вул. Леніна, 69 протоієрей Олег Власюк
9 Свято-Вознесенський храм Скрипаї, вул. Товстокорого, 57 ієрей Олександр Оніщенко
10 Іоано-Богословський храм Велика Гомільша, вул. Набережна, 14 ієрей Герман Риндін
11 Храм Різдва Христова Борова, вул. Перемоги, 13 ієрей Леонід Картавцев
12 Свято-Успенський храм Соколове, вул. Радянська, 7 протоієрей Михайло Шульга uspenie-sokolovo.church.ua
13 Свято-Успенський храм Бірки, вул. Леніна, 2 ієрей Сергій Валентинович Стешенко
14 Храм Нерукотворного Образу Христа Спасителя Первомайське, вул. Каштанова протоієрей Леонід Петрович Побігайленко
15 Храм Різдва Пресвятої Богородиці Костянтівка, вул. Донця-Захаржевського, 35 протоієрей Сергій Пронніков
16 Храм святого Димитрія Солунського Чемужівка, вул. Вишнева, 18 протоієрей Антоній Старцев

Колишні приходи благочиння[ред. | ред. код]

Храм Адреса Світлина Настоятель Примітка
1 Архангело-Михайлівський храм Таранівка, вул. Садова, 10а протоієрей Дмитро Шостенко Приєдналась до ПЦУ

Монастирі[ред. | ред. код]

Храм Адреса Світлина Настоятель Примітка
1 Борисо-Глібський монастир Водяне Ігуменя Ангеліна (Нечаєва) borisogleb-mon.church.ua

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. БЛАГОЧИННИЧЕСКИЙ ОКРУГ. www.pravenc.ru. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 22 вересня 2018.
  2. Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Университетская типографія, 1882. — С. 9.(рос. дореф.)
  3. Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленіе 4. — Харьковъ : Въ Университетской типографіи, 1857. — С. 180.(рос. дореф.)
  4. Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленіе 4. — Харьковъ : Въ Университетской типографіи, 1857. — С. 182.(рос. дореф.)
  5. Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 4.(рос. дореф.)
  6. Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленіе 4. — Харьковъ : Въ Университетской типографіи, 1857. — С. 182.
  7. Сайт Харківської єпархії. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 8 грудня 2018.
  8. а б Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 8 травня 2012 року [Архівовано 13 квітня 2013 у Wayback Machine.], Журнал № 45