Знеособлення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Знеособлення (англ. deindividuation, рос. деиндивидуализация) означає таке явище, що коли людина перебуває в групі у певній ситуації, вона рідше реагує на соціальні обмеження, ніж тоді, коли вона опиняється там на самоті.

Визначення[ред. | ред. код]

Соціальні психологи Аронсон, Вілсон та Акерт визначають знеособлення, як послаблення нормальних поведінкових обмежень для осіб, коли вони знаходяться в гурті, що призводить до більш імпульсивних і девіантних дій. Особа, таким чином, виконує дії в групі, які вона не робила б одноосібно. Бурхливі заворушення спричинені групами хуліганів на футбольних матчах можна пояснити цим явищем, насильницький рух Ку-клукс-клану також більш зрозумілий, з точки зору знеособлення. Знімки тортур і жорстокого поводження з іракськими в’язнями у в'язниці Абу-Грейб, зроблені в грудні 2003 року, свідчать про знеособлення, як це показав Філіп Зімбардо 1971 року, в експерименті в Стенфордській в'язниці.

Зімбардо визначає знеособлення як стан, що характеризується:

  • ослабленим контролем поведінки
  • послабленими раціональними та нормативними процесами судження
  • зменшеним страхом перед оціненням

і як підсумок

  • підвищена ймовірність діяти всупереч нормам.

Умови знеособлення[ред. | ред. код]

Анонімність: Роберт Уотсон вивчив поведінку воїнів щодо військовополонених 1973 року та виявив, що бійці, які вступали в бій з військовим забарвленням і, таким чином приховувалися, значно більше вбивали, калічили чи катували військовополонених. 1987 року Рем, Штайнлейтнер та Ліллі дослідили вплив утаємничення завдяки уніформі, на почуття відповідальності та агресивність, і також виявили значно більш брутальну поведінку в умовах анонімності.

Розподіл відповідальності: змальовує явище, що чим більше свідків, тим менше почуття відповідальності у кожного глядача. Як знеособлення призводить до зниження почуття відповідальності, пояснюється більш докладно чинниками знеособлення.

Розмір гурту: 1986 року, Браєн Маллен дослідив 60 нападів прихильників Ку-клукс-клану на американців африканського походження і виявив, що чим більший гурт послідовників, тим жорстокішими і лютішими були вбивства жертв. Знеособлення пропорційно співвідноситься з розміром юрби (Zimbardo, 1969).

Два чинники знеособлення призводять до імпульсивної поведінки[ред. | ред. код]

1. Зниження почуття відповідальності: Ймовірність виявити їх у групі та притягнути до відповідальності дуже низька, тому почуття відповідальності особи за власні дії, знижується. Усвідомлення власної ідентичності, посилює почуття відповідальності за власні дії. (Diener, 1980; Postmes & Spears, 1998; Zimbardo, 1970)

2. Посилення групових норм: Знеособлення посилює дотримання групових норм, які можуть відхилятися від норм і правил інших груп. Але це також, можуть бути суспільні норми, які більш ретельно дотримуються, тобто деіндивідуалізація не обов'язково призводить до більш агресивної та антисоціальної поведінки. Показана поведінка залежить від норм, прийнятих у групі. (Герген; Герген і Бартон, 1973; Johnson & Dowing, 1979)

Історія[ред. | ред. код]

Сігеле Сципіон (1891) і Гюстав Ле Бон (1895) вже відзначали, що поведінка людей у великих групах змінюється. Інтерес Сігеле був кримінологічним, і він припускав, що людина у натовпі змінює свою свідомість і тому відповідає за власні дії лише обмеженою мірою. Лікар і соціолог Гюстав Ле Бон більше цікавився процесами, котрі відповідають за зміну поведінки, і стверджував, що вищі психічні процеси, будуть послаблені в юрбі, а нижчі посилюються. Наслідок — юрмище в середньому, в цілому "дурніше", за індивідів.

Новіші теорії[ред. | ред. код]

Модель SIDE[ред. | ред. код]

Поширену думку про те, що дегуманізація відбувається в натовпі, а отже, потяг до агресії збільшується в юрбі, вже не представлено у сучасній соціальній психології.

Більш свіжий підхід до пояснення знеособлення — модель соціальної ідентичності ефектів знеособлення (SIDE) від Reicher, Spears and Postmes, 1995 року. Теорія самокатегоризації передбачає, що «я» категоризоване ієрархічно, і що соціальна ідентичність є чіткою, залежно від ситуаційних та соціальних умов. Таким чином, в індивідуальній ситуації особа поводиться за правилами групи, в якій вона опиняється.

Це пояснюється так: У групі, з якою ви ототожнюєте себе, процеси самокатегоризації відбуваються шляхом порівнянь на міжгруповому рівні. Людина порівнює себе не з іншими особами (особистісна ідентичність), а власну групу зі сторонніми групами (соціальна ідентичність). Як підсумок, соціальна ідентичність (належність до групи, наприклад, етнічних груп, вікових груп та професійних груп) є помітною. Це означає, що ви визначаєте себе за належністю до відповідної групи і порівнюєте цю групу з іншими групами. Через це, поведінку орієнтовано більше на групові норми, ніж на особистісні норми.

Наслідком є те, що група не сприяє поведінці, яка суперечить нормам, а просто, що інші норми стають помітнішими і впливають на поводження (мінімальна групова парадигма). Таким чином, знеособлення може призвести до соціально регульованої поведінки; таке збільшення нормативної поведінки показано багатьма експериментами щодо знеособлення. Окрім мінімальної групової парадигми, також було вивчено комп'ютерне спілкування щодо отриманого знеособлення, як розширення моделі SIDE. «Групові дискусії за допомогою комп’ютерів призводять до більш глибокої поляризації думок, ніж гуртові суперечки, які не проводяться за допомогою комп’ютерів». (Kiesler, Siegel & McGuire, 1984; Siegel et al., 1986). Теза про те, що дискусія за допомогою комп’ютерів підвищує анонімність, може вважатися доведеною.

Практичне застосування моделі SIDE[ред. | ред. код]

Ця теорія моделі SIDE більше відповідає дійсності, ніж старі припущення про масові ефекти, оскільки не кожна група агресивна сама по собі (поміркуйте, наприклад, про церковно-хорову групу). Стандарти групи можуть навіть зменшити брутальну поведінку. Це також підхід для соціальної роботи з клубними фан-групами, щоби спрямувати їх на більш спокійну поведінку в довгостроковій перспективі, застосовуючи змінені соціальні правила з ними, як групою.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • S. Otten, A. Mummendey: Sozialpsychologische Theorien aggressiven Verhaltens. In: Dieter Frey, Marlene Irle (Hrsg.): Gruppen-, Interaktions- und Lerntheorien Huber, Bern 2002, ISBN 3-456-83513-2 (Theorien der Sozialpsychologie, Band 2).
  • Helmut E. Lück: Geschichte der Psychologie. Strömungen, Schulen, Entwicklungen. Kohlhammer, Stuttgart 1992, ISBN 3-17-014199-6.
  • S. D. Reicher, R. Spears, T. Postmes: A social identity model of deindividuation phenomena. In: European Review of Social Psychology. 6, 1995, S. 161–198.
  • E. Aronson, T. Wilson, R. Akert: Sozialpsychologie. 4. Auflage. Pearson, München 2004, ISBN 3-8273-7084-1, S. 330–333.