Зноб-Новгородське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Зноб-Новгородське
Zdob novgorodske prapor.png
Прапор Зноб-Новгородського
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Середино-Будський
Рада Зноб-Новгородська селищна рада
Код КОАТУУ: 5924455300
Основні дані
Статус із 16.06.1961 року
Площа 2,88 [1] км²
Населення 1900 (01.01.2017)[2]
Поштовий індекс 41022
Телефонний код +380 5451
Географічні координати 52°15′58″ пн. ш. 33°35′41″ сх. д. / 52.26611° пн. ш. 33.59472° сх. д. / 52.26611; 33.59472Координати: 52°15′58″ пн. ш. 33°35′41″ сх. д. / 52.26611° пн. ш. 33.59472° сх. д. / 52.26611; 33.59472
Водойма р. Знобівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Хутір-Михайлівський
До станції: 34 км
Селищна влада
Адреса 41022, смт Зноб-Новгородське, вул. Шкільна, 1
Карта
Зноб-Новгородське. Карта розташування: Україна
Зноб-Новгородське
Зноб-Новгородське
Зноб-Новгородське. Карта розташування: Сумська область
Зноб-Новгородське
Зноб-Новгородське

Commons-logo.svg Зноб-Новгородське у Вікісховищі

Зноб-Но́вгородське — селище міського типу Середино-Будського району Сумської області України.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Ставок на річці Знобівка

Селище міського типу Зноб-Новгородське розташоване на березі річки Знобівка (більша частина на лівому березі), вище за течією на відстані 2,5 км знаходиться село Люте, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Зноб-Трубчевська. Біля селища знаходиться великий ставок.

В селищі знаходиться колишня залізнична станція Чигинок закритої ділянки Хутір-Михайлівський-Зноб.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Поселення на території сучасного селища виникло ще до Монголо-татарської навали.

В XVI ст. тут знаходили притулок козаки та селяни, які тікали від гніту польських панів.

Перед Національно-Визвольною війною українського народу 1648–1654 рр. село під назвою Зноба входило до Новгородського повіту Чернігівського воєводства, з другої половини XVII ст. — до складу Новгород-Сіверської сотні Ніжинського, а з 1663 р. — Стародубського полку.

В 1717 р. гетьман Іван Скоропадський віддав Знобу Новгород-Сіверському протопопу А.Заруцькому. Від Заруцьких село перейшло до представників козацької старшини Пселу та Томіловському. Останній продав свою частину села В.Корсаку.[3]

За даними на 1859 рік у козацькому й власницькому селі Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії мешкало 848 осіб (419 чоловічої статі та 429 — жіночої), налічувалось 134 дворових господарств, існувала православна церква й бурякоцукровий завод, відбувалось 2 ярмарки на рік[4].

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі Протопопівської волості мешкало 1132 особи налічувалось 146 дворових господарств, існували православна церква, 3 постоялих будинки, 6 лавок, 2 вітряних млини, крупорушка, відбувалось 2 ярмарки на рік і базари[5].

За даними на 1893 рік у поселенні мешкало 1213 осіб (592 чоловічої статі та 621 — жіночої), налічувалось 234 дворових господарства[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1317 осіб (621 чоловічої статі та 696 — жіночої), з яких 1250 — православної віри[7].

Зноб-Новгородщина була однією із найреволюційніших округ Чернігівської губернії. Селяни-бідняки Зноб-Новгородського брали участь у бурхливих революційних подіях 1905–1907 років. Вони, наприклад, подали суду позов на поміщика, що самочинно захопив 200 десятин селянської землі, а коли їхні законні вимоги не були задоволені, згуртовано виступили проти свавілля гнобителя, захопили його угіддя, почали рубати ліс.

10 вересня 1941 р. село Зноб-Новгородське було захоплене нацистами. 15 травня 1942 року фашисти спалили село. 29 червня 1942 окупанти спалили 740 дворів села Зноб-Новгородське, загинуло 69 жителів[8].

Після ліквідації губернії у 1925 році село Зноб-Новгородське ввійшло до складу Середино-Будського району Глухівського округу.

15 серпня 1944 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Хильчицький район було перейменовано на Зноб-Новгородський.

З 1962 року селище Зноб-Новгородське входить до складу Середино-Будського району

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
1965 2649 2668 2222 1900

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська
31,08% 68,87%

природа[ред. | ред. код]

Шакал золотавий (Canis aureus).

Село є найбільш північною знахідкою в Україні шакала, Canis aureus. На початку 2019 року в околицях села мисливцями здобуто дорослого самця, якого спочатку приймали за гібрида, проте знані фахівці-мисливствознавці, зокрема й Микола Роженко, визначили здобуту мисливцями тварину яку шакала.[9]

Господарство[ред. | ред. код]

  • Зноб-Новгородський хлібзавод
  • Зноб-Новгородське лісництво
  • Приватне підприємство з переробки деревини

Освіта[ред. | ред. код]

Зноб-Новгородська школа
  • Зноб-Новгородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
  • Зноб-Новгородський агроліцей

Культура[ред. | ред. код]

  • Будинок культури
  • Селищна бібліотека

Релігія[ред. | ред. код]

  • Храм ікони Пресвятої Богородиці Всіх скорботних Радість.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зноб-Новгородське — Енциклопедія Сучасної України
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Зноб-Новгородське
  4. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 2227)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Календарь Черниговской губерніи на 1893 годъ. Изданіе Черниговскаго Губернскаго Статистического Комитета. Годъ пятнадцатый. Черниговъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1892, (стор. 109), (код 841)
  7. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-268)
  8. Інститут історії України, 29 червня
  9. Степоненко Г. (заст. дир. НПП Деснянсько-Старогутський). Фахівці розпізнали чудо-звіра. Знамя Труда. 2019. № 16 (11597), 1 березня.

Посилання[ред. | ред. код]