Зніт дрібноцвітий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зніт дрібноцвітий
Epilobium parviflorum kz05.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Ембріофіти (Embryophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Euphyllophyta
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Angiospermae)
Евдикоти (Eudicots)
Розиди (Rosids)
Порядок: Миртоцвіті (Myrtales)
Родина: Онагрові (Onagraceae)
Підродина: Onagroideae
Триба: Epilobieae
Рід: Зніт (Epilobium)
Вид: Зніт дрібноцвітий
Біноміальна назва
Epilobium parviflorum
Schreb., 1771
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Epilobium parviflorum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Epilobium parviflorum
EOL logo.svg EOL: 583000
IPNI: 612163-1
ITIS logo.svg ITIS: 27321
IUCN logo.svg МСОП: 164450
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 644182

Зніт дрібноцвітий[1], зніт дрібноквітковий[2] (Epilobium parviflorum) — вид трав'янистих рослин родини онагрові (Onagraceae), поширений на заході Північної Африки, у Європі й Азії.

Опис[ред. | ред. код]

Багаторічна рослина 20–100 см. Листки супротивні, іноді до 3 в кільцях, 5–11(13) см завдовжки, 0.5–3 см шириною, по краю з віддаленими дрібними зубчиками, нижні листки коротко-черешкові. Квітки дрібні, їх пелюстки 5-8 мм довжиною, блідо-рожеві. Плоди 3–7 см, запушені або рідше майже оголені. Насіння темно-коричневе, 0.8–1.1 мм. 2n = 36[2][3].

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений на заході Північної Африки, у Європі й Азії[4][5].

В Україні вид зростає на вологих і болотистих місцях по берегах річок, струмків, ставків і канав — переважно в лісових районах Лісостепу (в лісах Карпат і Криму — тільки у знижених місцях); у Степу та південному Криму рідше[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Epilobium parviflorum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б в Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наукова думка, 1987. — С. 207. (рос.)(укр.)
  3. Flora of China. Процитовано 05.04.2019.  (англ.)
  4. Euro+Med Plantbase. Процитовано 05.04.2019.  (англ.)
  5. Plants of the World Online — Kew Science. Процитовано 05.04.2019.  (англ.)