Зовнішня Монголія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зовнішня Монголія (монг. Aru mongol.PNG, Ар Монгол; маньчж. Tulergi Monggo; кит. 外蒙古; піньінь Wài Měnggǔ, Вай Мeнгу) — адміністративне об'єднання в складі Китаю за часів правління маньчжурської династії Цин, що розташовувалось на території сучасної держави Монголія.

Зовнішня Монголія (Outer Mongolia) в складі імперії Цин
Територія автономної Зовнішньої Монголії (за Кяхтинською угодою 1915 р.)

Історія[ред. | ред. код]

1668 року ойратський Галдан-хан (монг. Галдан бошигт хаан,1671-1697) рушив на Халху із 30-тисячною армією. Частина халхаських князів, налякана успіхами Галдан-хана і не бажаючи підкорятися йому, звернулася до цинських правителів Китаю з проханням прийняти їх у своє підданство. На той час маньчжури вже володіли територією Південної Монголії. Цинські правителі позитивно відповіли на прохання монгольських ханів, і 1691 року територія Халхи (Північної Монголії) також увійшла до складу Цинської імперії.

Разом із новим статусом Північна Монголія отримала й нову назву — «Зовнішня Монголія», на відміну від Південної Монголії, яка офіційно називалася «Внутрішньою Монголією» (монг. Дотоод Монгол, маньчж. Dorgi Monggo, кит. 内蒙古, піньінь Nèi Měnggǔ, Ней Менгу). Таке протиставлення мало семантичне навантаження: Внутрішня Монголія розташовувалась ближче до китайської столиці і більше контролювалася центральним урядом, натомість Зовнішня Монголія мала певну автономію.

Приєднання Халхи до Китаю викликало протистояння між Цинською імперією та ойратським Джунгарським ханством. Серія воєн ойратсько-маньчжурських воєн (1690-1697, 1715-1739, 1755-1759) скінчилася крахом Джунгарії. Східну частину джунгарських земель (округ Кобдо) було приєднано до Зовнішньої Монголії.

Остаточно військово-адміністративна система управління Зовнішньою Монголією склалася в першій половині XVIII ст. і без суттєвих змін проіснувала до 1911 року. Управління здійснювалось на підставі законів і постанов, спеціально розроблених цинським урядом для цього краю. Зовнішню Монголію, населення якої становили, головним чином, халхасьці та ойрати, було поділено на 3 намісництва з центрами в Улясутаї, Урзі та Кобдо. Управляння здійснювалось за зразками інших частин Цинської імперії, але з урахуванням особливостей кочового господарства і побуту місцевого населення.

ХХ століття[ред. | ред. код]

Скориставшись революційними подіями 1911-1913 рр. в Китаї, які привели до повалення Цинської династії, халхаські хани, за підтримки Російської імперії, проголосили Зовнішню Монголію незалежною теократичною державою на чолі з богдо-ханом. Потрійна російсько-китайсько-монгольська угода, підписана у травні 1915 року в Кяхті, визначила новий статус монгольської держави, звела його до широкої автономії в складі Китаю. Зовнішня Монголія складалася з чотирьох халхаських аймаків (Сецен-ханів, Тушет-ханів, Сайн-Нойон-ханів і Дзасагт-ханів), ойратської області Кобдо і тувинської області Танну-Урянхай.

1919 року скінчився короткий період існування теократичної монархії, Зовнішня Монголія була окупована китайськими військами, уряд Автономної Монголії розпущений, натомість було введено китайську адміністрацію. Далі була окупація країни білогвардійськими й більшовицькими російськими військами. Врешті, 1924 року, за участі Радянського Союзу, було проголошено незалежну Монгольську Народну Республіку (монг. Бүгд Найрамдах Монгол Ард Улс). З 1991 року країна носить назву Держава Монголія (монг. Монгол Улс).

1921 році було також проголошено незалежність Туви, 1944 року цей край був приєднаний до Радянського Союзу.

Після утворення незалежної монгольської держави «Зовнішня Монголія» перетворилася на історичний термін. В Монголії його використання було фактично заборонене через традиційне сприйняття його в сенсі частини Китаю. Іншою є ситуація на території Китаю. Уряд країни визнає незалежну Монголію і на офіційному рівні використовує для її позначення термін «Держава Монголія» (кит. 蒙古国, піньінь Ménggǔ Guó, Менгу Гуо), що відповідає офіційній монгольській назві, а не просто «Монголія» (кит. 蒙古, піньінь Měnggǔ, Менгу), адже ця назва сприймається як символ належності до Китаю.

Відбулося переосмислення термінів серед монголів автономного району Внутрішня Монголія, який лишається в складі Китаю. Зовнішню Монголію з 1947 року там називають монг. Ар Монгол, а Внутрішню Монголію — монг. Өвөр Монгол. Перекладаються вони так само, монгольське Өвөр означає «лоно, серце, душа» або «внутрішній», а монгольське Ар — «задній» або «зовнішній» і семантично не пов'язане з належністю до Китаю. Водночас, обидві Монголії сприймаються як дві частини одного цілого.

Як синоніми для «Зовнішньої Монголії» і «Внутрішньої Монголії» застосовуються також назви «Північна Монголія» (кит. 北蒙古, піньінь Běi Měnggǔ, Бей Менгу) і «Південна Монголія» (кит. 南蒙古, піньінь Nán Měnggǔ, Нань Менгу), відповідно. Ці китайські терміни, між іншим, використовують і монгольські сепаратисти в Китаї.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Монгольская Народная Республика. Справочник. Редколлегия: Гатауллина Л.М., Дылыков С.Д., Казакевич И.С., Рощин С.К., Матвеева Г.С. Москва: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1986. с. 64-76, 89-96 (рос.)
  • Большая Советская энциклопедия, т. 16. Мёзия — Моршанск. Москва: Издательство «Советская энциклопедия», 1974, с. 500 Монголия Внешняя (рос.)
  • П.П. Старицина. Москва. Монголия Внешняя. Советская историческая энциклопедия. Том 9. Мальта — Нахимов. с. 607. М.: Издательство "Советская энциклопедия", 1966 (рос.)
  • Huhbator Borjigin. The History and the Political Character of the Name of 'Nei Menggu' (Inner Mongolia). Inner Asia, Vol. 6, No. 1 (2004), pp. 61-80. ISSN 1464-8172 Abstract (англ.)
  • Uradyn E. Bulag. Nationalism and Hybridity in Mongolia, р. 179-180 Naming and Categorizing Oxford: Clarendon Press, 1998. ISBN 978-0-19-823357-2 (англ.)