Золочівка (Демидівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Золочівка
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Демидівський район
Рада/громада Золочівська сільська рада
Код КОАТУУ 5621482901
Основні дані
Засноване 1545
Населення 379 (01.01.2018)
Площа 13,628 км²
Густота населення 31,99 осіб/км²
Поштовий індекс 35211
Телефонний код +380 3637
Географічні дані
Географічні координати 50°31′01″ пн. ш. 25°12′56″ сх. д. / 50.51694° пн. ш. 25.21556° сх. д. / 50.51694; 25.21556Координати: 50°31′01″ пн. ш. 25°12′56″ сх. д. / 50.51694° пн. ш. 25.21556° сх. д. / 50.51694; 25.21556
Середня висота
над рівнем моря
211 м
Найближча залізнична станція Сенкевичівка
Відстань до
залізничної станції
26 км
Місцева влада
Адреса ради 35211, Рівненська обл., Демидівський р-н, с.Золочівка, вул.Центральна,17 , тел. 48-2-73
Карта
Золочівка. Карта розташування: Україна
Золочівка
Золочівка
Золочівка. Карта розташування: Рівненська область
Золочівка
Золочівка
Мапа

Зо́лочівка — село в Україні, в Демидівському районі Рівненської області. Населення становить 379 осіб.

Назва[ред. | ред. код]

У Золочівці серед усних переказів про ті часи є така легенда. При одній із сутичок під наїзником, який спустошував наше село, упав тяжко поранений кінь. Милосердні люди вилікували його і відпустили, бо дуже тужив він за своїм господарем. Коли кінь перебродив річку, вкинув у воду свою золоту підкову – знак вдячності цим людям, щоб ніяка ворожа сила їх не здолала. З того часу річку стали називати Золотівкою, а село, що тягнулось з обох боків річки – Золочівкою. А чутка про золоту підкову рознеслася далеко по селах. Збереглось донині і прислів’я «Пропали, як обри».

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Золочівка – село розташоване на межі із Волинською і Рівненською областями: за 100 кілометрів від міста Рівного, за 30 км – від Луцька, за 23 км – від районного центру та 9 км від залізничної станції. Координати: 50˚31′ північної широти, 25˚13′ східної довготи; висота над рівнем моря: 211 м. Загальна площа села – 325 га.

Рельєф[ред. | ред. код]

Місцевості[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Археологічні розкопки, проведені у кінці XIX ст. біля сусідніх сіл Радомишля до Баківець, дають підстави стверджувати, що на цій території проживали люди з часів Київської Русі.

Російський період[ред. | ред. код]

Село під назвою Злочівка вперше згадане в документі «Ревізія Луцького замку 1545 року», як власність панів Злочевських Земка і його брата і відносилась до городні нижнього Луцького замку. Другий документ теж від 1545 року знаходимо у книзі «Торгівля на Україні XІV – середини XVІІ ст. Волинь і Наддністрянщина». У книзі 255 документів, які відтворюють тогочасну економіку, торгівлю, ділову мову. Тут три рази згадується село Золочівка. У документах 1561 і 1562 рр. Золочівка виступає як власність Яна Монтовича-Коблинського. За реєстром поборовим Луцького повіту з 1570 року – то була власність Прусиновських.

Село на російській карті 1873 року

Золочівка – колишнє державне та власницьке село при річці Берег, належало до Боремельської волості Дубенського повіту Волинської губернії з центром у містечку Боремель. У кінці XІX століття в Золочівці нараховувалось 106 дворів і 848 жителів, а в 1911 році – 141 дім і 1000 жителів. У селі була православна церква, костел, 2 постоялих будинки, млин – 10 000 пудів річного перемолу. Зі спогадів старожилів дізнаємось, що з кінця 30-х років XX ст. село населяли не тільки українці, а й чехи, поляки, німці, євреї. У селі збудовано ще одну церкву – Дім молитви євангельських християн баптистів. Село пережило Першу і Другу світові війни, які не раз перетворювали його на руїну. Але його населення все-таки зберегло рідну мову, культуру та традиції. У сімнадцятих роках XVІІІ ст. у Золочівці була відкрита школа. Спочатку була чотирирічною. Окремого приміщення під школу не було, тож заняття проводились у приватних будинках заможних селян.[1]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Село та околиці на німецькій карті 1941 року

Повоєнний період[ред. | ред. код]

1 вересня 1975 року гостинно відкрило двері нове приміщення восьмирічної школи, розрахованої на 200 дітей. У 50-тих роках у Золочівці у невеликій хатині на Простій дорозі (так називається по-сільському Центральна вулиця) відкрито медичний пункт. У 80-х роках – обладнано нове приміщення медпункту.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

22 червня 2000 року рішенням Рівненської обласної ради № 174 «Про утворення Золочівської сільської ради» утворено Золочівську сільську раду з адміністративним центром в селі Золочівка. До її складу включено села: Золочівка та Ниви-Золочівські. Територія сільської ради займає північно-західну частину Демидівського району і становить 7065,8 га.

27 серпня 2000 року село урочисто відзначило своє 455-річчя, а місцева школа – 25-ти річний ювілей, презентовано фільм Михайла Юхти «Моє рідне село».

29 серпня 2010 року Золочівка відсвяткувала свою 465 річницю.

У 2013 році 5 травня церква Євангельських християн-баптистів відсвяткувала 10-ти річний ювілей.

13 жовтня 2013 року Свято-Покровська церква у с. Золочівка відзначила своє 80-ти річчя.

Економіка[ред. | ред. код]

Підприємства, які орендують земельні частки (паї) на території сільської ради:

  • Товариство з обмеженою відповідальністю «Хавест-агро» – господарство займається вирощуванням зернових та технічних культур;
  • Товариство з обмеженою відповідальністю «Городище» – господарство займається вирощуванням зернових та технічних культур;
  • Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз-Захід» – господарство займається вирощуванням зернових та технічних культур.

Транспорт[ред. | ред. код]

Зв'язок[ред. | ред. код]

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

Діє дошкільний навчальний заклад "Лелека"[2].

Релігія[ред. | ред. код]

Церква Покрови Богородиці

Культура[ред. | ред. код]

  • Геодезичний пункт, який охороняється державою: свідчення цьому є поіржавіла табличка на льосі в обійсті жительки села і закопана металічна труба неподалік – знак про поклади нафти. Координати об’єкта: з півночі Угринів, з півдня Боремель, із заходу Колодежі, зі сходу – Малево: межа Горохівського району Волині і Демидівського Рівненщини.
  • Криниця на обійсті Яциків-Смішків, викопана у 1914 році, воду з якої пив гетьман Павло Скоропадський;
  • Пам’ятник воїнам Великої Вітчизняної війни. Автор пам’ятника – О.Лебедев;
  • Пам’ятний знак «Героям України» (колишній хутір Синякова, на місці загибелі останнього командира УПА-«Північ» «Дубового» (Івана Литвинчука));
  • Меморіальна дошка в пам’ять про останнього командира УПА-«Північ» «Дубового» (Івана Литвинчука)) на приміщенні Золочівської ЗОШ І-ІІ ст.;
  • Польське кладовище;

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Ярослав Володимирович Лінько — хірург, ортопед, кандидат медичних наук, завідувач клінічним відділенням Інституту хірургії в Києві;
  • Міщук Ростислав Софронович — український філолог та літературознавець. Працював заступником директора Інституту літератури імені Рильського у Києві, автор книги «Проза української літератури XX ст.»;
  • Романюк Микола Ярославович — міський голова м. Луцька;
  • Василь Семенович Бучман — старший науковий співробітник науково-дослідного Інституту гірського лісництва курортів і екології лісу;
  • Капунов Анатолій Іванович — заслужений артист України, соліст хору імені Григорія Вірьовки;
  • Ія Петрівна Карпенко-Присяжнюк — лікар-гінеколог, викладач Луцького медучилища, автор наукової роботи «Сто ситуаційних акушерських задач»;
  • Микола Іванович Мельничук — художник-іконописець, створив картину «Бій під Крутами»;
  • Віра Мефодіївна Горлецька — поліглот, володіє сімома європейськими мовами, працює в Луцьку в Мальтійській службі гуманітарної допомоги;
  • Емілія Трохимівна Цісар — лікар-ларинголог, 40 років працювала в поліклініці при Львівському державному університеті;
  • Ярош Анатолій Петрович — цілитель-костоправ;
  • Віра Лукашівна Мисан-Іващенко, Мирослава Мусіївна Юхта — автори книги «Краса і біль Золочівки»;
  • Михайло Юхта — автор фільму «Моє рідне село»;
  • Народні умільці: Борис Ірина Степанівна (вишивальниця), Малецька Мирослава Геннадіївна (вишивальниця), Савелюк Наталія Віталіївна (бісероплетіння), Перванчук Ганна Петрівна (вишивальниця), Циганюк Юлія Миколаївна (вироби з паперу, бісеру, ниток, мушлі), Тижук Наталія Вельмухамедівна (в'язання), Андрощук Галина (вишивальниця), Циганюк Олександр Володимирович (бджоляр), Бончковський Микола Ярославович.

Примітки[ред. | ред. код]

  • Іващенко В. Л., Юхта М. М.Краса і біль Золочівки. Історико-краєзнавче видання.-Луцьк:Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2004.-296 с.

Література[ред. | ред. код]

  • Березюк О. 80-ти річчя Золочівської церкви відзначали з Владикою / О. Березюк // Вісник Демидівщини. – 2013. – № 42 (18 жовт.). – С.1, 3.
  • Іващенко В., Юхта М. Краса і біль Золочівки : іст.-краєзн. вид. / В. Іващенко, М. Юхта. – Луцьк, 2004. – 296 с.
  • Історія міст і сіл УРСР. Ровенская обл. – К. :УРЕ, 1973. – С. 123.
  • Коханюк Я. Історія «Дому молитви» с. Золочівка / Я.Коханюк. – Луцьк, 2012.
  • Михальчук С. З історії церкви в селі Золочівка / С. Михальчук // Рівненська єпархія : щорічник. – 2003.
  • Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.2. Уезды Ровенский, Острожский, Дубенский / Н. И. Теодорович. – Почаев, 1889. – С. 1040-1042.
  • Циганюк Р. Все життя у шитті і шиття, як життя / Р. Циганюк // Вісник Демидівщини. – 2013. – № 46 (15 листоп.). – C. 1, 5.
  • Циганюк Р. Перші хрестики злякано лягали на печі/ Р. Циганюк // Вісник Демидівщини. – 2013. – № 44 (1 листоп.). – C. 4.