Зона відчуження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зона відчуження — ділянка землі, яка встановлена для різних конкретних цілей.

За Міністерством оборони США, зони відчуження є територією, де санкціонуючий орган забороняє конкретну діяльність у певній географічній зоні (див. військова зона відчуження).[1] Ці зони створюються для контролю за безпекою населення, контролю над натовпом, або військових цілей, або як прикордонна зона. Зони відчуження можуть бути тимчасовими або постійними.

Зони відчуження аварій на АЕС[ред. | ред. код]

Великі географічні зони відчуження були встановлені після великих катастроф на атомних електростанціях:

Зони відчуження стихійних лих[ред. | ред. код]

Аналогічно, зони відчуження були встановлені через стихійні лиха. На острові Монтсеррат існує зона відчуження, де в 1995 році почав вивергатися вулкан Суфріер Гіллс, який продовжує вивергатися. Вона охоплює південну частину острова, на яку припадає більше половини її сухопутної маси і більшість районів острова, які були заселені до виверження вулкана. Вулкан зруйнував міський центр острова і столицю Плімут, а також багато інших селищ і околиць. В'їзд до більшості зруйнованих територій заборонено, тоді як деякі райони підлягають обмеженням під час вулканічної діяльності або відкриті лише як «денна зона входу».

Також зони відчуження створювалися під час вивержень вулканів в Індонезії. Одним з таких випадків є виверження вулкану Агунг 2017 року (див. Виверження Агунга (2017)).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Wikivoyage-Logo-v3-icon.svg Зона відчуження у Вікімандрах