Зоніс Юлія Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зоніс Юлія Олександрівна
Народилася 4 листопада 1977(1977-11-04) (46 років)
Руставі, Грузинська РСР, СРСР
Країна  Росія
Діяльність письменниця
Мова творів російська
Жанр фантастика
CMNS: Зоніс Юлія Олександрівна у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зоніс.

Юлія Олександрівна Зоніс — сучасна російська письменниця-фантастка і перекладачка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Юлія Зоніс народилася 1977 року в грузинському місті Руставі. До 1992 року жила в Молдові. Навчалася на біологічних факультетах Московського державного університету імені М. В. Ломоносова та Тель-Авівського університету. Крім того, Юлія Зоніс закінчила аспірантуру інституту Вейцмана,[1] лондонський Юніверситі Коледж, Торонтський університет[2], а також Інститут біоорганічної хімії імені М. М. Шемякіна і Ю. О. Овчинникова Російської Академії наук. Нині живе в Санкт-Петербурзі.

Перші мережеві публікації з'явилися в 2004 році на сайті «Самвидав». У пресі Юлія Зоніс дебютувала в березні 2005 року в журналі «Поріг» з оповіданням «Любов та голуби»[3]. Потім публікувалася в журналах і збірниках.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Культурний герой (2009 рік, роман; СПб., видавництво «Амфора») в співавторстві з Олександром Шакіловим
  • Діти богів (2010, роман; видавництво «Ексмо»)
  • Інквізитор і німфа[4] (2011, роман; «АСТ», «Астрель», «Полиграфиздат»)
  • Бойовий шлюп «Арго» (2012, авторський збірник, видавництво «Астрель»)
  • Час Хімери: Геном Пандори (2012, роман; видавництво «АСТ»)
  • Господар дзеркал. Співавтор: Чернявська Катерина (2013, роман; «АСТ»)
  • Біохакер (2013, роман; «АСТ»)
  • Ковзаючий по лезу (2014, роман; «АСТ»)

У збірниках серії ФРАМ[ред. | ред. код]

  • Придёт серенький волчок (микрорассказ) // Уксус и крокодилы. 38 лучших рассказов 2006 года (2007, издательство «Амфора»)
  • Боевой шлюп «Арго» // ТриП: Путешествие с тремя пересадками (2007, издательство «Амфора»)
  • Агасфер и Жозефина // Русские инородные сказки-5 (2007, издательство «Амфора»)
  • Андрей (рукопись, найденная в бутылке) // Книга страха (2007, издательство «Амфора»)
  • Тринадцатая ночь // Беглецы и чародеи. 39 лучших рассказов 2007 года (2008, издательство «Амфора»)
  • Последний аргонавт // Шкафы и скелеты (2009, издательство «Амфора»)
  • Прогулка к Азазелю // Праздничная книга. Июль-январь (2009, издательство «Амфора»)
  • Куорт // Жили-были. Русские инородные сказки-7 (2009, издательство «Амфора»)
  • Золотое яблоко // Живые и прочие. 41 лучший рассказ 2009 года (2010, издательство «Амфора»)
  • ДКЗУ // Тут и там. Русские инородные сказки-8 (2010, издательство «Амфора»)
  • Дело Евы Браун // В смысле (2011, издательство «Амфора»)

В альманасі «Полудень. XXI століття»[ред. | ред. код]

  • Мо-ги-до (№ 9 за 2008 рік)
  • Гимн уходящим (№ 5 за 2010 рік)
  • Ignis fatuus (№ 11 за 2011 рік). Співавтор: Інна Голдін

В інших збірниках та журналах[ред. | ред. код]

  • Шахматная королева // «Хроники миров. Фэнтези» (2007, Харьков, Белгород, Книжный клуб «Клуб семейного досуга»)
  • Агасфер и Жозефина // «Аэлита. Новая волна / 003» (2006, издательство «У-Фактория» Екатеринбург)
  • Голубок // Журнал «Реальность фантастики» № 3 за 2006 год (ИД «Мой компьютер»)
  • Вольсингам и душа леса (повесть). Соавтор: Игорь Авильченко // Сабж по-сицилийски (антология фантастики) (2013, СПб.: Северо-Запад)

Переклади[ред. | ред. код]

  • Оповідання «Башня молний» та «Тёмный король» у збірнику «Легенды Ереси» (Серія Warhammer 40,000), 2011
  • Оповідання «Жатва Черепов», «Честь злодеев», «Лабиринт» и «Одна ненависть» у збірнику «Герои Космодесанта» (Серия Warhammer 40,000), 2012
  • Оповідання"Адова Ночь", «Реликвия», «12 волков», «Возвращение», «Последний воин», «Испытания Воинов-Богомолов», «Сироты „Кракена“» та «Высота Гая» у збірнику «Легенды Космодесанта» (Серія Warhammer 40,000) 2012
  • Роман «Ловец душ» (Серія Warhammer 40,000), 2011
  • Роман «Кровавый корсар» (Серия Warhammer 40,000), 2012
  • Романи Христини Лорен: «Прекрасный игрок», «Прекрасный подонок», «Прекрасный незнакомец», 2014
  • Роман Джеффа Карлсона «Наночума. Проклятая война» (Plague War), 2014
  • Новелізація «Варкрафт» (Warcraft #2: The Official Movie Tie-in Novelisation), автор Крісті Голден. 2016

Премії[ред. | ред. код]

  • Рвана грілка, осінь 2005 (оповідання «Птахолов»)
  • Портал, 2006 (оповідання «Дворжак»)
  • Бронзовий Равлик, 2009 (оповідання «Мо-гі-до»)
  • Портал, 2011 (оповідання «Гімн йде»)[5]
  • Інтерпресскон, 2012 (роман «Інквізитор і німфа» та оповідання «Ignis fatuus», написаний у співавторстві з Іною Голдін)[6]
  • Срібна стріла, 2012 (Найкращий головний герой. Герой: Марк Салліван, роман «Інквізитор і німфа»)[7]
  • Інтерпресскон, 2013 (роман «Геном Пандори»)[8][9]
  • Сузір'я Аю-Даг, 2013 (Премія «Сузір'я Великої Ведмедиці», роман «Геном Пандори»)[10]
  • Книга року за версією Фантлаба / FantLab's book of the year award, 2013 // Найкращий роман / авторський збірник вітчизняного автора (роман «Господар дзеркал»)[11]
  • РосКон, 2014. Роман. 3-є місце («Бронзовий РОСКОН», роман «Господар дзеркал»)[12]

Відгуки[ред. | ред. код]

Василь Володимирський назвав «одним з найбільш очікуваних романних дебютів 2009 року» роман Зоніс і Шакілова «Культурний герой»[13].

Макс Фрай у післямові до фрамовськомго збірника «В сенсі» пише про Юлію Зоніс: «Вона з тих авторів, чиї тексти — дуже різні, часом настільки, немов написані доброю дюжиною незнайомих одно з одною людей»[14]. Анонімний критик омського тижневика «Комерційні вісті», розбираючи збірник «Світ фантастики 2010. Зона висадки», відмічав гумористичне оповідання Юлії Зоніс «Навіщо собаці п'ята нога?»:

Для гумору - захаращено й невиразно, для постановки проблеми - легковажно та шаблонно. Плюс ряд алюзій на відомі твори світової фантастики.[15]

Критик Євген Пожидаєв, пильно стежить за творчістю Юлії Зоніс, відзначає її здатність «свідомо конструювати світ нового середньовіччя, показуючи його таким, яким він дійсно може бути» і «говорити про нове середньовіччя середньовічною мовою — не в сенсі лексики, а в сенсі базового способу сприйняття».[16] Пожидаєв зазначає тяжіння Зоніс до пост-постмодернізму, відзначаючи яскравість і багатоплановість тексту[17][18]. Портал «Космоопера.ру» вважає збірник «Бойовий шлюп „Арго“» «досить вдалою спробою злити воєдино дух сучасної НФ з давньогрецькою міфологією»[19].

Цікаво, що Антон Первушин, рецензуючи чужу рецензію на «Інвизитора та німфу» Юлії Зонис, висловився так:

«Предмет обговорення дрібнуватий. При всій повазі до творчості Юлії Зоніс вона поки не заслужила того, щоб її авторські ляпи розбиралися настільки детально, багатослівно, з жартами і примовками»[20]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Irina Issaeva, Yulia Zonis et al. Knockdown of ALR (MLL2) Reveals ALR Target Genes and Leads to Alterations in Cell Adhesion and Growth (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2018. Процитовано 28 березня 2019.
  2. ↑ Julia Zonis* and Andrew Wilde. The site of RanGTP generation can act as an organizational cue for mitotic microtubules[недоступне посилання з Июнь 2018]
  3. ↑ Навколо Світу | Автори | Юлія Зонис. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 28 березня 2019.
  4. ↑ .
  5. ↑ Награды и премии Юлии Зонис. Лаборатория фантастики. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 3 липня 2013.
  6. ↑ Интерпресскон 2012. Лаборатория фантастики. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 3 липня 2013.
  7. ↑ Серебряная стрела 2012. Лаборатория фантастики. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 3 липня 2013.
  8. ↑ Интерпресскон 2013. Лаборатория фантастики. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 3 липня 2013.
  9. ↑ Борис Невский (13 травня 2013). Новости МФ. Интерпресскон-2013. Журнал Мир фантастики. Архів оригіналу за 5 липня 2013. Процитовано 3 липня 2013.
  10. ↑ Премія «Сузір'я Аю-Даг». Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 28 березня 2019.
  11. ↑ Премія «Книга року за версією Фантлаб». Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 28 березня 2019.
  12. ↑ Премія «РосКон». Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 28 березня 2019.
  13. ↑ Василь Володимирський. Від вампірів до піратів. [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.]
  14. ↑ «В сенсі»: автори | Макс Фрай. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 28 березня 2019.
  15. ↑ Тест на разумность. [Архівовано 2011-11-23 у Wayback Machine.] «Коммерческие вести», 25.05.2011
  16. ↑ Євген Пожидаєв. Старе і нове середньовіччя. [Архівовано 21 квітня 2014 у Wayback Machine.] Російський Журнал, 11.10.2011
  17. ↑ Євген Пожидаєв. Фауст і космос. [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.] «Приватний Кореспондент», 19 серпня 2011
  18. ↑ Євген Пожидаєв. Пливуть у небо. [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.] «Приватний Кореспондент», 30 березня 2012
  19. ↑ Юлія Зонис. Бойовий шлюп «Арго» | Космоопера.ги. Літературний блог. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 28 березня 2019.
  20. ↑ Антон Первушин читав рецензію Сергія Удаліна та Олени Бойцової «Дело о клонированных инквизиторах». «Фанткритик-2012»: комментарии жюри, или критика критики. [Архівовано 2019-03-28 у Wayback Machine.] 18.05.2012(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Література та бібліографія
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зоніс_Юлія_Олександрівна&oldid=39242685