Зоран Миланович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зоран Миланович
Zoran Milanović
хорв. Zoran Milanović
Зоран Миланович Zoran Milanović
Зоран Миланович

Час на посаді:
23 грудня 2011 — 22 січня 2016
Президент  Іво Йосипович
Колінда Грабар-Китарович
ПопередникЯдранка Косор
НаступникТихомир Орешкович

Лідер опозиції
Час на посаді:
2 червня 2007 — 23 грудня 2011
ПрезидентСтепан Месич (2000–2010)
Іво Йосипович (2010–2015)
ПопередникЖелька Антунович (в.о.)
НаступникЯдранка Косор

Час на посаді:
2 червня 2007 — 26 листопада 2016
ПопередникЖелька Антунович (в.о.)
НаступникДавор Бернардич

Народився30 жовтня 1966(1966-10-30) (53 роки)
Загреб, Хорватія
ГромадянствоFlag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ,
Хорватія Хорватія
Національністьхорват
Політична партіяСоціал-демократична партія Хорватії
ДружинаСаня Мусич-Миланович (хорв. Sanja Musić-Milanović)
Дітисини Анто і Марко
Ріднябатько Стіпе, мати Гіна, брат Крешимир
Професіяправник
Релігіяагностик[1][2]

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Зо́ран Мила́нович (хорв. Zoran Milanović, нар. 30 жовтня 1966 р., Загреб, СР Хорватія, СФРЮ) — хорватський політичний діяч, голова уряду Хорватії та керівник головної лівоцентристської політичної сили країни — Соціал-демократичної партії Хорватії (СДПХ) у 2011—2016 рр. Обраний президент Хорватії (з 5 січня 2020 р.)

Життя і діяльність[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Його батьки родом із Сіня. Батько Стіпе був начальником Центру економічного розвитку, а мати Ґіна працювала вчителькою німецької та англійської мов у початковій школі.[3] Зоран має брата на ім'я Крешимир. Майбутній політик у свій час навчався в Центрі управління та судочинства (елітна середня школа, нині 1-ша загребська гімназія). Виростав у столичному районі Трнє, потім — у Чрномерці. За його власним визнанням, був дуже жвавим та схильним до боротьби.[4] У 1986 р. вступив до Загребського університету на спеціальність «судове право». Вивчив англійську і російську, а також французьку мови.

Після закінчення вишу став стажистом у Загребському торговельному суді, а в 1993 році влаштувався у хорватське МЗС, за іронією долі будучи прийнятим на роботу майбутнім політичним суперником Іво Санадером. Рік по тому Зоран вирушив у Нагірно-Карабаську Республіку в складі миротворчої місії ООН і ОБСЄ, пробувши там 45 днів.

Також у 1994 році він одружився з Санею Мусич-Миланович, з якою пізніше став батьком двох синів Анто і Марко. У 1996 році працював радником у хорватській місії при Європейському Союзі та НАТО у Брюсселі. Через два роки закінчив аспірантуру з європейського та порівняльного права при фламандському університеті Брюсселя. Повернувся до Міністерства закордонних справ у 1999 році, наприкінці строку своїх повноважень.

У лавах СДП[ред. | ред. код]

У 1999 році Зоран вступив до СДП (не будучи перед цим членом будь-якої партії). Після перемоги СДП на парламентських виборах 2000 р., на нього було покладено відповідальність за взаємодію з НАТО, а три роки по тому він став помічником міністра закордонних справ Тоніно Піцули. Залишив свій пост після виборів 2003 року, коли консервативна ХДС повернулась до влади.

У 2004 році його було обрано в Головний комітет СДП. Двома роками пізніше він короткий час перебував на посаді відповідального за зв'язки партії з громадськістю (речника), підміняючи Ґордану Ґрбич. Зорана також було обрано координатором IV виборчого округу на майбутніх на той час виборах 2007 року.

Вибори голови партії[ред. | ред. код]

Позачерговий з'їзд партії відбувся в Загребі 2 червня 2007 р. у зв'язку з відставкою 11 квітня (і смертю 29 квітня від раку нирки) першого голови партії та колишнього прем'єр-міністра Хорватії Івиці Рачана.

Миланович вступив у змагання за найвищу партійну посаду, попри те, що вважався «аутсайдером» через його коротший строк перебування в партії, протистоячи Жельці Антунович (виконувачці обов'язків голови партії після відставки Рачана), Милану Бандичу та Тоніно Піцулі. 29 вересня 2007 р., в ході передвиборної кампанії на посаду голови партії, він прилюдно пообіцяв подати у відставку і ніколи не балотуватися на пост голови партії знову, якщо партія на наступних виборах не здобуде більше місць, ніж ХДС.[5] У першому турі він вів перед з 592-ма голосами, значно випереджаючи свого найближчого суперника Жельку Антунович.[6] У другому турі Зоран зіткнувся в двобої з Антунович і знову виграв з великим відривом, тим самим ставши головою партії.

На посаді голови партії[ред. | ред. код]

Миланович вже висловлював своє бажання бачити головного економічного стратега партії Любо Юрчича наступним прем'єр-міністром. Миланович керував партією і на виборах 2007 року.

Оскільки черговий партійний з'їзд СДП зазвичай проводиться через 6 місяців після парламентських виборів (а отже, буде проходити десь у квітні або травні 2008 року), Миланович фактично здійснював повноваження голови партії на тимчасовій основі.

Його політичне майбутнє сильно залежало від результатів парламентських виборів у листопаді, які він мав великі шанси виграти, враховуючи невпинний ріст популярності його особисто, і його партії.

Миланович заявляв, що Йосип Броз Тіто був більш позитивним і в цілому кращим політиком, ніж Франьо Туджман[7]

У вересні 2008 року Миланович наніс дуже розрекламований візит у Бляйбурґ (Австрія) на вшанування пам'яті про Бляйбурзьку різанину.[8] Цим він став другим вождем Соціал-демократичної партії Хорватії, який відвідав місце трагедії, першим з яких був Івиця Рачан.

Нові хорватські вибори[ред. | ред. код]

За результатами хорватських парламентських виборів 2007 року СДП (з 56 місцями) впритул наблизилась до своєї головної супротивниці ХДС, яка набрала лише на 10 мандатів більше (66, включаючи 5 з хорватської діаспори, що було одним з головних питань передвиборної кампанії СДП, яка обіцяла позбавити права голосу тих, хто не проживає в країні).

Внаслідок такого гострого суперництва з майже рівними шансами обидві партії мусили формувати уряд за умови, що проведуть у парламент понад 77 зі 153 депутатів. Після виборів Миланович за суперечливих обставин висунув себе кандидатом на пост прем'єр-міністра замість Любо Юрчича, не консультуючись із Головним комітетом партії. [9] Незважаючи на кращі результати виборів, ніж будь-коли раніше, партія Милановича залишилася в опозиції, позаяк чинний прем'єр-міністр Іво Санадер першим сформував коаліцію більшості, що дозволило йому залишитися при владі.

Програвши загальні вибори 2007, Миланович не тільки не подав у відставку (як обіцяв раніше[5]), а й знову вступив у передвиборну боротьбу за посаду голови партії в травні 2008 року. Він переміг на виборах і до кінця 2016 р. обіймав посаду голови Соціал-демократичної партії Хорватії.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SDP: СДП ще не досягла свого максимуму, а ХДС досягла[недоступне посилання з жовтня 2019]
  2. Knežević, Velinka. Dugo čučali u oporbi. Večernji list, 2011-11-01. Стор. 17. Процитовано 2011-11-02 (хор.)
  3. Biografija: Zoran Milanović Архівовано 30 грудень 2011 у Wayback Machine. (хор.)
  4. Javno — Hrvatska (хор.). Архів оригіналу за 3 серпень 2007. Процитовано 15 листопад 2011. 
  5. а б www.24sata.hr (хор.)
  6. http://www.nacional.hr/articles/view/34990/
  7. BIRN: Зоран Миланович: Нове ім'я в хорватській політиці Архівовано 9 лютий 2012 у Wayback Machine. (англ.)
  8. Milanović na Bleiburgu: 'Ja sam tu zbog žrtava, a ne zbog propalih režima', Dnevnik.hr (хор.)
  9. Рішення належало ухвалити Головному комітету Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]