Зоря (Саратський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зоря
Церква в селі
Церква в селі
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Саратський район
Рада/громада Зорянська сільська рада
Код КОАТУУ 5124581101
Основні дані
Засноване 1830
Колишня назва Камчик
Населення 5528
Площа 4,43 км²
Густота населення 1247,86 осіб/км²
Поштовий індекс 68251
Телефонний код +380 4848
Географічні дані
Географічні координати 45°59′30″ пн. ш. 29°41′56″ сх. д. / 45.99167° пн. ш. 29.69889° сх. д. / 45.99167; 29.69889Координати: 45°59′30″ пн. ш. 29°41′56″ сх. д. / 45.99167° пн. ш. 29.69889° сх. д. / 45.99167; 29.69889
Середня висота
над рівнем моря
18 м
Водойми Сарата
Місцева влада
Адреса ради 68251, Одеська обл., Саратський р-н, с. Зоря, вул. Леніна, 159, тел. 2-11-39
Карта
Зоря. Карта розташування: Україна
Зоря
Зоря
Зоря. Карта розташування: Одеська область
Зоря
Зоря

Зоря у Вікісховищі?

Зоря́ (до 1949 року — Камчик)  — село в Україні, у Саратському районі Одеської області.

Опис[ред. | ред. код]

Площа, яку  займає село, становить — 426 Га (4,26 км кв.)

Населення — 5020 за  станом на 01.12.2009 р.

Налічується 1725 дворів.

Щільність населення — 1300 чол. / кв. км.

За останнім переписом, 91,4 % населення села використовує болгарську мову у повсякденному житті.

Землі громади придатні для виробництва зернових, олійних, фруктово-ягідних культур і виноградників. Розвинуте тваринництво (корови, свині, домашні птахи)

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване у долині, на лівому березі річки Сарата, яка впадає в озеро Сасик, на автодорозі Одеса-Рені, за 3 км від районного центру і залізничної станції Сарата, у 120 кілометрах від обласного центру міста Одеса.

На півночі межує з селищем Сарата, на півдні з селом Михайлівка, на сході з Кулевчею і на заході з Новоселівкою.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і спекотним літом. Пересічна температура січня −2,5 °C, липня +25.0 °C. Період з температурою понад +10 °C становить 163 дні.

Опадів 449 мм на рік, найбільша кількість опадів випадає в березні та вересні. Найменша кількість опадів випадає в жовтні. В середньому випадає 24 мм опадів. Велика частина опадів випадає в червні, у середньому 59 мм.

Сніговий покрив нестійкий (висотою 10 — 15 см).

Середньорічна загальна хмарність — 4,4 бали, максимум припадає на листопад (6,5), мінімум — на липень (0.2).

Середня вологість повітря — від 58 % (липень) до 78 % (листопад).

Клімат Зоря
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 1,7 2,5 6,6 14 20,1 24,2 26,4 26,1 21,9 15,8 9,2 4,5 14,4
Середня температура, °C −1,2 −0,2 3,5 10,2 16,1 20 22 21,6 17,5 11,9 6,1 1,7 10,8
Середній мінімум, °C −4 −2,9 0,5 6,5 12,1 15,9 17,6 17,2 13,2 8 3,1 −1 7,2
Норма опадів, мм 32 33 26 32 44 59 54 39 41 24 34 37 455
Джерело: CLIMATE-DATA.ORG


Історія[ред. | ред. код]

Після російсько-турецької війни 1829 року почалося друге масове переселення болгар у Бессарабію. Серед них були і майбутні засновники Камчика. Вони прибули в Бессарабію, коли всі землі так званого Управління (піклування) бессарабських болгар були вже зайняті іншими їхніми співвітчизниками. Російська влада вмовила їх оселитися на колишніх казенних землях в Аккерманському повіті, на яких після того, як у 1809 р. остаточно пішли ногайські татари, ніхто не проживав. Майбутні засновники погодилися, підібрали рівне місце біля річки Сарата на місці ногайського селища. Прибули вони сюди пізньої восени 1830 року і до початку холодів встигли справити тимчасові помешкання. Російська влада допомогла з продовольством і фуражем, хоча у них був свій запас, адже вони сюди прибули зі своїм зерном, худобою, знаряддям праці. Навесні 1831 року вже почали грунтовно облаштовуватися. Особливість заснування села проявляється в тому, що якщо інші болгарські села -ровесники Камчика — практично засновані жителями одного якогось болгарського селища, то Камчик — представниками ряду сіл, розташованих уздовж річки Камчія в Болгарії. За указом російського царя, селу в 1832 році, поряд з іншими новими колоніями, затверджено назву — Камчик.

Будинок клубу із Музеєм Болгарської культури в селі Зоря

Як і інші переселенці, жителі Камчика отримали статус іноземних колоністів — особливого розряду селянського стану Росії, де сільський наказ підпорядковувався старості округу. Важко точно сказати, скільки родин влаштувалося в селі в 1830—1831роках. Згідно «Ревізької казки» (перепису від 1835 року), число жителів становило 310 душ: 149 чоловічої статі і 161 — жіночої. Деякі сімейства переселилися пізніше. Приблизно, у 1838 році в Камчик приїхала сім'я Мітітєл з Катаржино, в 1841-му — Буюклі з Главан, в 1848 році — сімейства Златових, Чиклікчи (Чиканчі) з Чумлекої, Іванових — з Паркан. Вражає розмаїття імен як чоловічих  так і жіночих, які на  даний  момент дуже рідко зустрічаються в Камчику. Серед жіночих — це такі як Добра, Цона, Йордана, Стояна, Нейка, Куна, Неделя, Руса, Яна, Кєра та ін. Серед чоловічих — Тодор, Яні, Влайо, Желю, Аргір, Пано, Танчо, Райко, Стоє, Мінчо, Владо, Бойо, Златю та ін.

Прибулі звільнялися від деяких податків, військової повинності, їм надавалося право вільного переходу в інші стани. Для переселенців важливим було виділення землі та визначення розмірів посімейного наділу — їм виділили 5627 десятин. Жителі села, в основному, були хліборобами, вони займалися хліборобством, розведенням худоби. Складно і важко було звикнути до сухих степів, але в цілому, завдяки працьовитості людей, врожаї були стабільними в порівнянні з сусідніми колоніями. У важкі роки вони отримували позику від держави. Минав час, колонія Камчик розросталася, кращала, відразу будувалися прямі вулиці, як говорили самі болгари, вони почали тут «пускати коріння».

У вільний від сільгоспробіт час жителі ткали сукно, полотно, обробляли шкіру. В основному, вони самі задовольняли свої потреби у виробах для побуту і господарства.

Баптистська церква в селі Зоря

Через 12 років після заснування села, в 1842 році, було відкрито однокласне училище, яке утримувалося на кошти сільського наказу. Був один учитель і один клас, в якому навчалося 30 учнів. В кінці 19 століття в селі існували вже дві школи: міністерська і земська, а також церковна — для дівчаток.

З самого початку заснування в селі була дерев'яна каплиця, потім — кам'яна. На сільські пожертвування була побудована в 1871 році освячена церква «Святої Трійці», яка  має велике значення для моралі  села, поширення знань.

З 1872 року, коли було скасовано Болгарське переселення в Бессарабії і болгарські колонії були передані у введення загальних установ, село територіально входить в Аккерманський повіт, в різний час різні волості. З селян був знятий статус колоністів, і, починаючи з цього часу, вони на загальних підставах обкладалися податками, призивалися в російську армію, школу утримувала держава і т. д.

Залишивши Болгарію, жителі змушені були надовго  розірвали зв'язки зі своєю батьківщиною. Є факти, які свідчать, що жителі Камчика знали і стежили за розвитком національно-визвольного руху, допомагали пораненим воїнам російської армії і брали участь в російсько-турецькій війні 1877—1878гг. Велике лихо і страждання випали на долю жителів Камчика в роки першої світової війни (1914—1918 рр..)

За неповними даними, близько 400 осіб були мобілізовані в російську армію на російсько-німецький фронт, багато з яких загинули. Тому  під час перепису населення в 1930 році число жителів склало 2917 осіб, менше, ніж на початку 20 століття. У 1918 році край було окуповано румунськими військами, за найменшу непокору жандарми карали, селяни платили десятки податків і різноманітних податей, скрізь була введена обов'язкова румунська мова. Чоловіки призивалися на службу в румунську армію, де жорстоко каралися за будь-які провини.

Згідно  договору  між СРСР і фашистською Німеччиною (пакт Ріббентропа-Молотова), в 1940 році (28 червня) Бессарабія була приєднана до СРСР, а в червні 1941 року, під час Другої Світової війни, була окупована румунськими військами. Під час румунами майже все чоловіче населення забиралося на трудовий фронт в Румунію (Кунчетралія). У серпні 1944 року село було знов захоплено радянськими військами. У перші роки радянської влади жителям села довелося знову відчувати великі труднощі: з кожного двору одного або двох чоловіків мобілізували на трудовий фронт для роботи на підприємствах Донбасу й Уралу; масові реквізиції зерна (хлібозаготівлі), жорстока посуха, неврожай, внаслідок якого почався голод, колективізація. У 1946 році були організовані три сільгоспартілі: ім. К. Маркса, ім. Енгельса, «Іскра». У 1949 році село одержало назву Зоря.

З 1 липня 1956 року всі три сільгоспартілі об'єдналися в одне господарство — колгосп «Зоря», який через три роки отримує назву «Дружба». Завдяки працьовитості зорянців, відданості своєму селу, господарство розвивалося та міцніло, почалося бурхливе будівництво в приватному секторі, колгоспне будівництво (тваринницькі ферми, польові стани, мехмастерські, гаражі), розширювався тракторний і машинний парк і т. д. Широкий розвиток отримав соціальний і культурний побут села, будувалися нові будівлі школи, дитячі садки, будинку культури, магазинів, медпункту, облаштовувалися вулиці і центр села. Висока рентабельність колгоспу забезпечувала не тільки добробут жителів села, але і дозволяла витрачати чималі кошти на розвиток культури та спорту. При Будинку культури демонструвалися фільми для дорослих і дітей, створювалися гуртки художньої самодіяльності, духового оркестру, народного ансамблю пісні і танцю, гуртки з шахів, шашок та ін. В кінці 60-х років був побудований стадіон в центрі села і створена футбольна команда, також  почала працювати секція вільної боротьби. Все це дало великий поштовх розвитку загальної культури селян, їх освіченості, сприяло тому, щоб молодь залишалася в селі.

70-80 роки характеризуються бурхливим розвитком села за всіма напрямками його життєдіяльності. Для болгар властиво будуватися, і особливо це проявляється у жителів нашого села. Будували нові будинки, перебудовували старі, причому дуже швидко — за один рік (завдяки «міджіям»). Село оновлювалося, ставало красивим, упорядкованим, вулиці покривались асфальтом, з'явилися тротуари, побудована нова школа, універмаг, новий будинок культури, адміністративна будівля, магазини, за селом — новий стадіон.

Повністю перебудувалася структура колгоспу, розширився і оновився машинно-тракторний парк, тваринницькі ферми, польові стани, підвищилася культура сільськогосподарського виробництва. Колгосп став мільйонером, виділялося  багато коштів для благоустрою села, для розвитку культури і спорту.

Рівень футболу і вільної боротьби вийшов за межі району. Наша футбольна команда бере участь в обласній першості, в республіканських турнірах, стає призером та володарем кубка області. Борці стають майстрами спорту СРСР, призерами та учасниками всесоюзних та республіканських змагань.

Широкий  розвиток отримали народна творчість і художня самодіяльність. Ансамбль болгарських інструментів «Хоро» отримав звання народного оркестру. Були організовані дитячі та юнацькі ансамблі пісні і танцю та  багато інших гуртків.

З 90-х років, під час  «перебудови», з утвердженням незалежності України життя села теж почало перебудовуватися. Повністю перебудований і оновлений центр села, побудована і освячена каплиця, відреставрована церква, впорядковано площу, сквер, центральний провулок. Зоря стала одним з найкрасивіших сіл в Україні. Значний внесок у перебудову села вніс СВК «Дружба».

Населення[ред. | ред. код]

Згідно «Ревізької казки» (перепису від 1835 року), число мешканців становило 310 душ: 149 чоловічої статі і 161 — жіночої. Чисельність населення зростала: у 1848 р. — 464 жителі, у 1871 р. — 1119, на початку 20 століття — 3117 мешканців.

У 1930 році число мешканців склало 2917 осіб, менше, ніж на початку 20 століття.

Згідно перепису 1988 року населення Зорі становило 6025 осіб.

Станом на 2001 рік, населення села налічувало 5528 особи. Станом на 01.12.2009 року — 5020 осіб. До кінця 2015 року – близько 5432 мешканців.

1835 1848 1871 1930 1988 2001 2009 2015
310 464 1119 2917 6025 5528 5020 5432
Розподіл населення за рідною мовою (2001)[1].
болгарська українська російська інші
91,43% 3,74% 3,71% 0,68%

Інфраструктура[ред. | ред. код]

На території села розташовані:

  • СВК «Дружба»[2];
  • Приватне сільськогосподарське підприємство «Надія»[3],
  • Навчально-виховний комплекс «ЗОШ І-ІІІ ст. — Ліцей»[4];
  • 3 дошкільних заклади;
  • Будинок культури;
  • 2 стадіони;
  • спортивні майданчики;
  • ФАП (Фельдшерсько-акушерський пункт);
  • Свято-Троїцька церква;
  • Церква Євангельських християн-баптистів;
  • Церква Християн віри євангельської;
  • Понад 20 крамниць (обслуговують vtirfywsd села товарами промислового виробництва і продуктами).;
  • Понад 20 барів та інших закладів для культурного відпочинку жителів села.

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Спорт[ред. | ред. код]

Стадіон імені Бориса Тропанця в Зорі

У селі є професійна футбольна команда Балкани. Команда заснована у 2007 році під назвою «Зоря». Це сталося завдяки ініціативи депутата обласної ради, голови фермерського господарства «Балкани» Златова Миколи Родіоновича. Основну частину команди складали ветерани, бронзові призери Одеської області 2000 року.[5] Але того ж року змінила назву на «Балкани».

Свій футбольний шлях почала з першості Саратського району і неодноразово ставала його чемпіоном. У 2013 колектив вперше у своїй історії виграв чемпіонат Одеської області, а в 2014 році дебютував у чемпіонаті України серед аматорів.

Щоб стати чемпіоном країни серед аматорів, «Балканам» знадобилося лише два роки: вже в 2015 році вони зуміли зійти на п'єдестал, ставши четвертим в історії Одеської області клубом (після «Дністра», «Івана» та «Бастіону»), що досягав цієї вершини[6].

У тому ж 2015 році в статусі аматорських чемпіонів «Балкани» вперше були включені до Кубку України. Обігравши в попередньому раунді клуб другої ліги стрийську «Скалу», в 1/16 фіналу аматорський колектив зустрівся з фіналістом Ліги Європи УЄФА дніпропетровським «Дніпром», де до 84 хвилини утримували рахунок 0:0 у багатьом завдяки воротарю команди — Олексію Паламарчуку. Але поступилися з рахунком 0:1 після голу Руслана Ротаня[7].

Улітку 2016 року «Балкани» отримали професіональний статус та були заявлені до Другої ліги[8]. Того ж року клуб отримав нагороду УЄФА за 3 місце в номінації «Найкращий клуб»[9]. Перший матч на професіональному рівні зіграли з горностаївським «Миром». Матч завершився нульовою нічиєю[10]. Першу перемогу «Балкани» здобули у другому турі, перемігши «Поділля» з рахунком 5:1[11].

У сезоні 2017—2018 команда виступає у Першій лізі України з футболу[12].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]