Зоря (Білгород-Дністровський район)
| село Зоря | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
,_%D0%97%D0%BE%D1%80%D1%8F_01.jpg) | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Одеська область | ||||
| Район |  Білгород-Дністровський район
| ||||
| Громада | Саратська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA51040190040014596 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1830 | ||||
| Населення | 5528 | ||||
| Площа | 4,43 км² | ||||
| Густота населення | 1247,86 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 68251 | ||||
| Телефонний код | +380 4848 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 45°59′30″ пн. ш. 29°41′56″ сх. д. / 45.99167° пн. ш. 29.69889° сх. д.Координати: 45°59′30″ пн. ш. 29°41′56″ сх. д. / 45.99167° пн. ш. 29.69889° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
18 м | ||||
| Водойми | р. Сарата | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 68200, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, смт Сарата, вул. Чкалова, 15 | ||||
| Карта | |||||
  Зоря | |||||
 Зоря | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Зоря́ (до 1948 року — Камчик, тур. Kamçık) — село Саратської селищної громади Білгород-Дністровського району Одеської області в Україні.
Опис[ред. | ред. код]
Площа, яку займає село, становить — 426 Га (4,26 км кв.)
Населення — 5020 за станом на 01.12.2009 р.
Налічується 1725 дворів.
Щільність населення — 1300 осіб / кв. км.
За останнім переписом, 91,4 % населення села використовує болгарську мову у повсякденному житті.
Землі громади придатні для виробництва зернових, олійних, фруктово-ягідних культур і виноградників. Розвинуте тваринництво (корови, свині, домашні птахи)
Символіка[ред. | ред. код]
Рішенням сесії Зорянської сільської ради № 620-VII від 22 серпня 2018 р. затверджено Герб та прапор села.
Сонце символізує світло, добро, а сонце що сходить втілює надію в новий день, у нове життя, у нове відродження. Капличка символізує Свято-Троїцьку церкву, як символ віри та об'єднання мешканців села. Золотий (жовтий) колір є символом багатства, справедливості та достатку. Срібний (білий)-чистоту та невинність. Блакитний колір символ гідності, чистого мирного неба.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване у долині, на лівому березі річки Сарата, яка впадає в озеро Сасик, на автодорозі Одеса-Рені, за 62 км від районного центру Білгорода-Дністровського і за 3 км від залізничної станції Сарата, у 120 кілометрах від обласного центру міста Одеса.
На півночі межує з селищем Сарата, на півдні з селом Михайлівка, на сході з Кулевчею і на заході з Новоселівкою.
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і спекотним літом. Пересічна температура січня −2,5 °C, липня +25.0 °C. Період з температурою понад +10 °C становить 163 дні.
Опадів 449 мм на рік, найбільша кількість опадів випадає в березні та вересні. Найменша кількість опадів випадає в жовтні. В середньому випадає 24 мм опадів. Велика частина опадів випадає в червні, у середньому 59 мм.
Сніговий покрив нестійкий (висотою 10 — 15 см).
Середньорічна загальна хмарність — 4,4 бали, максимум припадає на листопад (6,5), мінімум — на липень (0.2).
Середня вологість повітря — від 58 % (липень) до 78 % (листопад).
| Клімат Зоря | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Середній максимум, °C | 1,7 | 2,5 | 6,6 | 14 | 20,1 | 24,2 | 26,4 | 26,1 | 21,9 | 15,8 | 9,2 | 4,5 | 14,4 |
| Середня температура, °C | −1,2 | −0,2 | 3,5 | 10,2 | 16,1 | 20 | 22 | 21,6 | 17,5 | 11,9 | 6,1 | 1,7 | 10,8 |
| Середній мінімум, °C | −4 | −2,9 | 0,5 | 6,5 | 12,1 | 15,9 | 17,6 | 17,2 | 13,2 | 8 | 3,1 | −1 | 7,2 |
| Норма опадів, мм | 32 | 33 | 26 | 32 | 44 | 59 | 54 | 39 | 41 | 24 | 34 | 37 | 455 |
| Джерело: CLIMATE-DATA.ORG | |||||||||||||
Історія[ред. | ред. код]
Після російсько-турецької війни 1829 року почалося друге масове переселення болгар у Бессарабію. Серед них були і майбутні засновники Камчика. Вони прибули в Бессарабію, коли всі землі так званого Управління (піклування) бессарабських болгар були вже в основному зайняті іншими їхніми співвітчизниками. Російська влада дозволила їм оселитися на колишніх казенних землях в Аккерманському повіті, на яких після того, як у 1809 р. остаточно пішли ногайські татари, ніхто не проживав. Майбутні засновники підібрали рівне місце біля річки Сарата на місці ногайського селища. Прибули вони сюди восени 1830 року і до початку холодів встигли побудувати собі землянки для зимівлі, у них був свій запас їжі, адже вони сюди прибули зі своїм зерном, худобою, знаряддям праці. Навесні 1831 року вже почали ґрунтовно облаштовуватися. Особливість заснування села проявляється в тому, що якщо інші болгарські села -ровесники Камчика — практично засновані жителями одного якогось болгарського селища, то Камчик — представниками ряду сіл, розташованих уздовж річки Камчия в Болгарії. За указом російського царя, селу в 1832 році, поряд з іншими новими колоніями, затверджено назву — Камчик, яке поселенці колонії затвердили на сходці, пов‘язане з їхньою батьківщиною.
Як і інші переселенці, жителі Камчика отримали статус іноземних колоністів — особливого розряду селянського стану Росії, де сільський наказ підпорядковувався старості округу за інструкцією Генерала Інзова. Важко точно сказати, скільки родин влаштувалося в селі в 1830—1831роках. Згідно «Ревізької казки» (перепису від 1835 року), число жителів становило 310 душ: 149 чоловічої статі і 161 — жіночої. Перші сімейства з такими прізвищами як Арнаут, Аргир, Атанасов, Богданов, Боєв, Буюкліїв, Влаєв, Владов, Викрест, Волков, Ганев, Георгієв, Грозов, Желев, Іванов, Златев, Куртєв та інші. Деякі сімейства переселилися пізніше. Приблизно, у 1838 році в Камчик приїхала сім'я Мітітєл з Катаржино, в 1841-му — Буюклі з Главан, в 1848 році — сімейства Златових, Чиклікчи (Чиканчі) з Чумлекої, Іванових — з Паркан. Вражає розмаїття імен як чоловічих так і жіночих, які на даний момент дуже рідко зустрічаються в Камчику. Серед жіночих — це такі як Добра, Цона, Йордана, Стояна, Нейка, Куна, Неделя, Руса, Яна, Кєра та ін. Серед чоловічих — Тодор, Яні, Влайо, Желю, Аргір, Пано, Танчо, Райко, Стоє, Мінчо, Владо, Бойо, Златю та ін.
Прибулі звільнялися від деяких податків, військової повинності, їм надавалося право вільного переходу в інші стани. Для переселенців важливим було виділення землі та визначення розмірів посімейного наділу — їм виділили 5627 десятин. Жителі села, в основному, були хліборобами, вони займалися хліборобством, розведенням худоби. Складно і важко було звикнути до сухих степів, але в цілому, завдяки працьовитості людей, врожаї були стабільними в порівнянні з сусідніми колоніями. У важкі роки вони отримували позику від держави. Минав час, колонія Камчик розросталася, кращала, відразу будувалися прямі вулиці, як говорили самі болгари, вони почали тут «пускати коріння».
У вільний від сільгоспробіт час жителі ткали сукно, полотно, обробляли шкіру. В основному, вони самі задовольняли свої потреби у виробах для побуту і господарства.
Через 12 років після заснування села, в 1842 році, було відкрито однокласне училище, яке утримувалося на кошти сільського наказу. Був один учитель і один клас, у якому навчалося 30 учнів. В кінці 19 століття в селі існували вже дві школи: міністерська і земська, а також церковна.
З самого початку заснування в селі була дерев'яна каплиця, потім — кам'яна. На сільські пожертвування була побудована в 1871 році освячена церква «Святої Трійці», яка має велике значення для моралі села, поширення знань.
З 1872 року, коли було скасовано Болгарське переселення в Бессарабії і болгарські колонії були передані у введення загальних установ, село територіально входить в Аккерманський повіт, у різний час різні волості. З селян був знятий статус колоністів, і, починаючи з цього часу, вони на загальних підставах обкладалися податками, призивалися в російську армію, школу утримувала держава і т. д.
Залишивши Болгарію, жителі змушені були надовго розірвали зв'язки зі своєю батьківщиною. Є факти, які свідчать, що жителі Камчика знали і стежили за розвитком національно-визвольного руху, допомагали пораненим воїнам російської армії і брали участь в російсько-турецькій війні 1877—1878гг. Велике лихо і страждання випали на долю жителів Камчика в роки першої світової війни (1914—1918 рр..)
За неповними даними, близько 400 осіб були мобілізовані в російську армію на російсько-німецький фронт, багато з яких загинули. Тому під час перепису населення в 1930 році число жителів склало 2917 осіб, менше, ніж на початку 20 століття.
У 1918 році край бул окупований румунськими військами, з 1924 р. була введена обов'язкова румунська мова. Чоловіки призивалися на службу вже в румунську армію. Згідно договору між СРСР і фашистською Німеччиною та злочинного секретного протоколу (пакт Ріббентропа-Молотова), в 1940 році, 28 червня Бессарабія була приєднана до СРСР. Почалися заклик у колективізації, націоналізація землі, розкуркулювання та репресії радянською владою "антирадянських елементів".
23 ліпня 1941 року, під час Другої Світової війни, с.Камчик бул окупований румунськими військами. Під час румунськї влади чоловіче населення не було мобілізовано на війну, частина забиралася на трудовий фронт в Румунію (Кунчетралія), решта займалися дома землеробством і сплачували податки у вигляді хліба та тварин також.
23 серпня 1944 року після Ясько-Кишинівської операції село було знов окуповано радянськими військами. У перші роки радянської влади жителям села довелося знову відчувати великі труднощі: з кожного двору одного або двох чоловіків мобілізували на трудовий фронт для роботи на підприємствах Донбасу й Уралу; масові репресії і реквізиції зерна (хлібозаготівлі)та колективізація, внаслідок чого почався штучний голод, люди пухли та помирали. У 1946 році із вилученого майна репресованих та розкулачених сімейств були організовані три сільгоспартілі: ім. К. Маркса, ім. Енгельса, «Іскра». А в 1948 року радянська влада відібрала історичну назву села Камчик та перейминувала в Зорю, позбавивши жителів історичної спадщини.
З 1 липня 1956 року всі три сільгоспартілі об'єдналися в одне господарство — колгосп «Зоря», який через три роки отримує назву «Дружба». Завдяки працьовитості людей, відданості своєму селу, господарство почало розвивалося та міцніло тільки з 1957 року, коли припинилися репресії і був призначений головою колхоспу вперше порядна людина, Куцелепа І.Ф., який об’єднав людей. Почалося бурхливе будівництво в приватному секторі, колгоспне будівництво (тваринницькі ферми, польові стани, мехмастерські, гаражі), розширювався тракторний і машинний парк і т. д.
Далі і при наступному не менш порядному і всіма шановному керівнику колхоспа "Дружба" Боєва І.С. продовжилося розвиток села, отримав соціальний і культурний побут села, будувалися нові будівлі школи, дитячі садки, будинку культури, магазинів, медпункту, облаштовувалися вулиці і центр села.
Висока рентабельність колгоспу забезпечувала не тільки добробут жителів села, але і дозволяла витрачати чималі кошти на розвиток культури та спорту.
При Будинку культури демонструвалися фільми для дорослих і дітей, створювалися гуртки художньої самодіяльності, духового оркестру, народного ансамблю пісні і танцю, гуртки з шахів, шашок та ін.
Наприкінці 60-х років був побудований стадіон в центрі села і створена футбольна команда, також почала працювати секція вільної боротьби. Все це дало великий поштовх розвитку загальної культури селян, їх освіченості, сприяло тому, щоб молодь залишалася в селі.
70-80 роки характеризуються бурхливим розвитком села за всіма напрямками його життєдіяльності. Для болгар властиво будуватися, і особливо це проявляється у жителів нашого села. Будували нові будинки, перебудовували старі, причому дуже швидко — за один рік (завдяки «міджіям»). Село оновлювалося, ставало красивим, упорядкованим, вулиці покривались асфальтом, з'явилися тротуари, побудована нова школа, універмаг, новий будинок культури, адміністративна будівля, магазини, за селом — новий стадіон.
Повністю перебудувалася структура колгоспу, розширився і оновився машинно-тракторний парк, тваринницькі ферми, польові стани, підвищилася культура сільськогосподарського виробництва. Колгосп став мільйонером, виділялося багато коштів для благоустрою села, для розвитку культури і спорту.
Рівень футболу і вільної боротьби вийшов за межі району. Наша футбольна команда бере участь в обласній першості, у республіканських турнірах, стає призером та володарем кубка області. Борці стають майстрами спорту СРСР, призерами та учасниками всесоюзних та республіканських змагань.
Широкий розвиток отримали народна творчість і художня самодіяльність. Ансамбль болгарських інструментів «Хоро» отримав звання народного оркестру. Були організовані дитячі та юнацькі ансамблі пісні і танцю та багато інших гуртків.
З 90-х років, під час «перебудови», з утвердженням незалежності України життя села теж почало перебудовуватися. Повністю перебудований і оновлений центр села, побудована і освячена каплиця, відреставрована церква, впорядковано площу, сквер, центральний провулок. Зоря стала одним з найкрасивіших сіл в Україні. Значний внесок у перебудову села вніс СВК «Дружба» під керівництвом Чіклікчі Г.Г.
20 березня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав перейменування села на Камчик, однак остаточне перейменування відбудеться тільки після успішного голосування у Верховній Раді[1].
Населення[ред. | ред. код]
Згідно «Ревізької казки» (перепису від 1835 року), число мешканців становило 310 душ: 149 чоловічої статі і 161 — жіночої. Чисельність населення зростала: у 1848 р. — 464 жителі, у 1871 р. — 1119, на початку 20 століття — 3117 мешканців.
У 1930 році число мешканців склало 2917 осіб, менше, ніж на початку 20 століття.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 5521 особа, з яких 2578 чоловіків та 2943 жінки.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 5446 осіб.[3] Станом на 01.12.2009 року — 5020 осіб. До кінця 2015 року — близько 5432 мешканців.
| 1835 | 1848 | 1871 | 1930 | 1988 | 2001 | 2009 | 2015 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 310 | 464 | 1119 | 2917 | 6025 | 5528 | 5020 | 5432 |
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| болгарська | 91,43 % |
| українська | 3,74 % |
| російська | 3,71 % |
| молдовська | 0,62 % |
| гагаузька | 0,18 % |
| білоруська | 0,04 % |
| румунська | 0,02 % |
| інші | 0,26 % |
Інфраструктура[ред. | ред. код]
На території села розташовані:
- СВК «Дружба»[5];
- Приватне сільськогосподарське підприємство «Надія»[6],
- Навчально-виховний комплекс «ЗОШ I-III ст. — Ліцей»[7];
- 3 дошкільних заклади;
- Будинок культури;
- 2 стадіони;
- спортивні майданчики;
- ФАП (Фельдшерсько-акушерський пункт);
- Свято-Троїцька церква;
- Церква Євангельських християн-баптистів;
- Церква Християн віри євангельської;
- Понад 20 крамниць (обслуговують vtirfywsd села товарами промислового виробництва і продуктами).;
- Понад 20 барів та інших закладів для культурного відпочинку жителів села.
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- Мететелов Димитар (1859—1932) — болгарський військовий діяч і юрист, генерал-майор.
- Владов Дмитро Михайлович (нар. 1990) — український футболіст, півзахисник.
- Грозов Сергій Олександрович (нар. 1960) — радянський і український футболіст, нападник, півзахисник.
- Златова Валерія Василівна (нар. 1983) — українська борчиня вільного стилю.
- Тропанець Борис Якович (нар. 1964) — радянський футболіст і молдавський тренер.
Спорт[ред. | ред. код]
У селі є професійна футбольна команда Балкани. Команда заснована у 2007 році під назвою «Зоря». Це сталося завдяки ініціативи депутата обласної ради, голови фермерського господарства «Балкани» Златова Миколи Родіоновича. Основну частину команди складали ветерани, бронзові призери Одеської області 2000 року.[8] Але того ж року змінила назву на «Балкани».
Свій футбольний шлях почала з першості Саратського району і неодноразово ставала його чемпіоном. У 2013 колектив вперше у своїй історії виграв чемпіонат Одеської області, а в 2014 році дебютував у чемпіонаті України серед аматорів.
Щоб стати чемпіоном країни серед аматорів, «Балканам» знадобилося лише два роки: вже в 2015 році вони зуміли зійти на п'єдестал, ставши четвертим в історії Одеської області клубом (після «Дністра», «Івана» та «Бастіону»), що досягав цієї вершини[9].
У тому ж 2015 році в статусі аматорських чемпіонів «Балкани» вперше були включені до Кубку України. Обігравши в попередньому раунді клуб другої ліги стрийську «Скалу», в 1/16 фіналу аматорський колектив зустрівся з фіналістом Ліги Європи УЄФА дніпропетровським «Дніпром», де до 84 хвилини утримували рахунок 0:0 у багатьом завдяки воротарю команди — Олексію Паламарчуку. Але поступилися з рахунком 0:1 після голу Руслана Ротаня[10].
Улітку 2016 року «Балкани» отримали професіональний статус та були заявлені до Другої ліги[11]. Того ж року клуб отримав нагороду УЄФА за 3 місце в номінації «Найкращий клуб»[12]. Перший матч на професіональному рівні зіграли з горностаївським «Миром». Матч завершився нульовою нічиєю[13]. Першу перемогу «Балкани» здобули у другому турі, перемігши «Поділля» з рахунком 5:1[14].
Із сезону 2017—2018 команда виступає у Першій лізі України з футболу[15].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Комітет з питань організації державної влади підтримав перейменування низки населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики або не відповідають стандартам державної мови. 4 квітня 2024.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
- ↑ СВК Дружба. Архів оригіналу за 27 червня 2017. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Приватне сільськогосподарське підприємство «Надія». Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Зорянський НВК «ЗОШ I-III ст. - ліцей». Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Балкани — історія. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Балкани — чемпіон України серед аматорів. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Кубок України. Балкани — Дніпро 0:1. Перемога з надривом — UA-Футбол. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Другу лігу поповнять вісім новачків. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ Аматори з «Балкан» отримали нагороду УЄФА. Архів оригіналу за 6 жовтня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ 1 тур Другої ліги: «Мир» 0-0 «Балкани». Архів оригіналу за 29 липня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ 2 тур Другої ліги: «Балкани» 5-1 «Поділля». Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 4 липня 2017.
- ↑ У Першій лізі у новому сезоні зіграють 18 команд: Балкани допустили до участі. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 4 липня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- Зоря на сайті Верховної ради України[недоступне посилання з квітня 2019]
- Про Зорю [Архівовано 27 вересня 2018 у Wayback Machine.] на сайті Зорянської сільської ради
- Неймовірні села Бессарабії
| ||||||||
| ||||||||||||||
