Зоя Карбонопсина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зоя Карбонопсина
Zoe Karbonopsina.jpg
Зоя з сином Костянтином VII
Народилася невідомо
Константинополь, Візантійська імперія
Померла після 919
Константинополь
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century, square.svg Візантійська імперія
Національність грекиня
Діяльність суверен
Титул імператриця
Посада Візантійський імператор
Конфесія православ'я
Рід Македонська династія
У шлюбі з Лев VI
Діти 1 син

Зоя Карбонопсина (*Ζωή Καρβωνοψίνα, д/н —після 919) — візантійська імператриця. Прізвисько перекладається як «Вугільноока».

Життєпис[ред. | ред. код]

Походила зі знатного роду. Була небогою впливового друнгарія (командувача флотом) Гімерія. У 902 або 903 році стає коханкою імператора Лева VI. Доволі швидко Зоя здобула значний вплив на свого коханця. У 905 році народила сина Костянтина, який вважався бастардом, хоч і був єдиним спадкоємцем імператора. Лише в січні 906 року Костянтин був охрещений, а в квітні Лев і Зоя, були повінчані в церкві незважаючи на протести патріарха Миколая Містика, оскільки четвертий шлюб був заборонений церквою (до того Лев VI був тричі одружений). Тому патріарха Миколая було скинуто з посади, замість якого обрано Євфімія I, що визнав цей шлюб імператора.

У 912 році після смерті чоловіка новий імператор Олександр запроторив Зою до монастиря та повернув патріаршу посаду Миколаю Містику. У 913 році після смерті імператора Олександра Зоя спробувала повернутися до палацу, щоб від імені малолітнього сина керувати імперією. Втім під тиском патріарха вимушена була перебратися до монастиря Св. Євфімії в Константинополі, але постриг у черниці виявився недійсним, оскільки перед обрядом Зоя з'їла м'ясо.

Але у 914 році зуміла відсторонити від влади патріарха, який в обмін на збереження свого сану визнав Зою імператрицею та регентшею. Для зміцнення свого становища Зоя спиралася на впливового військовика Льва Фоку Старшого та представників константинопольської бюрократії — патрикія Костянтина Гонгілу та магістра Стефана. Цього вимагала також зовнішня ситуація: від попереднього імператора регентші дісталася важка війна з Болгарією, а у внутрішній — імператорський двір перебував у конфлікті з православною церквою. Для успішного розв'язання болгарської проблеми спочатку візантійці у 915 році завдали поразки арабам на південному Кавказі. Водночас Зоя розірвала заручини між своєм сином-імператором Костянтином VII та донькою болгарського царя Симеона I.

У 917 році візантійські війська зазнали двох важких поразок від болгар — у битвах при Анхіалесі та Катасиртаї. За цих обставин імператриця намагалася спровокувати війну угорців та сербів проти Болгарії. також продовжувала вести перемовини з ханами печенігів стосовно спільних дій. Але не досягла значних успіхів. При цьому поновилися нападами мусульманських еміратів в Малій Азії та Вірменії, а також в південній Італії. Все це послабило позиції регентши.

У 919 році Зою було повалено в результаті заколоту на чолі із Романом Лакапіном, друнгарієм флота. Імператрицю було звинувачено у спробі отруїти Лакапіна, тому вона була вимушена повернутися до монастиря Св. Євфімії, де й померла. Дата смерті невідома.

Православний переказ пов'язує з Зоєю диво пояса Пресвятої Богородиці, що зберігався в Халкопратійській церкві.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Enrico Morini, La chiesa ortodossa: storia, disciplina, culto., Bologna, ESD, 1996, pp. 78-83, ISBN 88-7094-237-6.
  • John Julius Norwich (trad. Dominique Peters), Histoire de Byzance (330—1453), Paris, Librairie Académique Perrin, 1998 (1re éd. 1999)
  • Ralph-Johannes Lilie, Claudia Ludwig, Thomas Pratsch, Beate Zielke, Harald Bichlmeier, Bettina Krönung, Daniel Föller, Alexander Beihammer, Günter Prinzing: Prosopographie der mittelbyzantinischen Zeit. 2. Abteilung: (867—1025). Band 6: Sinko (#27089) — Zuhayr (#28522). Nach Vorarbeiten F. Winkelmanns erstellt. Herausgegeben von der Berlin-Brandenburgischen Akademie der Wissenschaften. De Gruyter, Berlin 2013, ISBN 978-3-11-020635-7, S. 756—761 Nr. 28506.