Зубов Валентин Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зубов Валентин Платонович
ZubovVP.jpg
Зубов В.П. в молоді роки, фото 1905 р.
Ім'я при народженні Зубов Валентин Платонович
Народився 22 листопада 1884(1884-11-22)
Санкт-Петербург,
Помер 9 листопада 1969(1969-11-09) (84 роки)
Париж
Поховання Пер-Лашез
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяФранція Франція
Національність росіянин
Місце проживання Санкт-Петербург, Париж
Діяльність науковець, мистецтвознавець
Відомий завдяки засновник Російського інстититу історії мистецтв (1912 р.)
Володіє мовами російська[1]
Титул граф
Рід Zubov[d]
Батько Платон Зубов[d]

Зубов Валентин Платонович ( рос. Зубов Валентин Платонович 22 листопада, 1884, Санкт-Петербург — 9 листопада, 1969, Париж ) — граф, доктор філософії (1913), засновник Інституту історії мистецтв (1912), перший директор націоналізованих Великого Гатчинського палацу і Павловського палацу в передмістях першої столиці.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Санкт-Петербурзі. Батько - граф, таємний радник Зубов Платон Олександрович, мати - Плаутіна Віра Сергіївна. Був наймолодшим серед трьох синів в родині.

Навчання[ред. | ред. код]

Навчання було домашнім, але мати попіклувалась про запрошення найкращих викладачів. Гімназичні іспити здав екстерном.

Навчався в Імператорському Петербурзькому університеті, історико-філологічний факультет. Відраза від казенного викладання в університеті примусила покинути його. Відбув за кордон і знання іноземних мов надало можливість навчатися уривками в університетах міст Гейдельберг, Берлін, Лейпціг.

Заснування нового інституту[ред. | ред. код]

1912 року в Петербурзі засновано новий для Росії науково-навчальний заклад.

Ініціатором створення подібного закладу в тодішній столиці Російської імперії став аристократ, граф Зубов Валентин Платонович. Подібний заклад був тоді у місті Флоренція (Італія), що уславився як центр мистецтв та центр їх дослідження. Саме у Флоренції працював один з перших європейських мистецтвознавців — Джорджо Вазарі. Російська імперія і її уряд не піклувались ні про створення подібного інституту, ні про відповідне для нього приміщення. За недалекоглядну державу це виконав граф Зубов В.П., котрий і заснував інститут, і віддав безкоштовно під його розташування низку приміщень власного палацу. Зубов казав, що служити державі можна і — служінням мистецтву.

  • Навчання в інституті за часів Зубова було безкоштовним, утримувалось його коштом.
  • Викладачами були запрошені авторитетні знавці мистецтв, переважно закордонного, традиційно сильного в Петербурзі.
  • Граф Зубов передав новоствореному мистецтвознавчому закладу також безкоштовно власну бібліотеку у 6000 томів [2]. Роками дбав про її збільшення.
  • Новий заклад визнали юридично, а викладачі отримали звання професорів.

До рівня знавців піднявся і сам Зубов, котрий захистив докторську дисертацію з філософії 1913 року. З 1915 року — він професор, котрий отримав право викладати в інституті. До 1921 р. рахувався ректором інституту з дозволу більшовицького Наркома освіти А.В. Луначарського.

Рятування колекцій Гатчинського палацу[ред. | ред. код]

1917 року після буржуазної націоналізації Гатчинського палацу в складі комісії брав участь в рятуванні мистецьких скарбів палацу і їх евакуації у Петроград[3]. За наказом А.В. Луначарського став першим директором націоналізованого Великого Гатчинського палацу, а також Павловського палацу [4].

Арешти[ред. | ред. код]

Як граф і дворянин був під постійною підозрою у уряду більшовиків. Був декілька разів арештований і запроторений у в'язниці.

  • 15 листопада 1917 року заарештований у Гатчині, 26 листопада випущений з тюрми.
  • Новий арешт 7 березня 1918 р. звільнений через два дні 9 березня 1918 року.

Еміграція[ред. | ред. код]

  • 15 січня 1925 року вийшов у відставку. 16 липня 1925 року відбув разом із дружиною у еміграцію.
  • Рятуючи власне життя і життя родини емігрував у Німеччину.
  • По закінченні 2-ї світової війни мешкав в Парижі, де і помер.

Працював викладачем. Був експертом і посередником у багатих клієнтів-колекціонерів творів мистецтва. Друкував в емігрантській газеті «Русская мисль» власні статті. Їх загальна кількість - 200 зразків.

Шлюби[ред. | ред. код]

  • Перша дружина — Софія Іппа (1886—1955, Зальцбург), котра народила доньку Анастасію. Дружина померла в еміграції в Австрії.
  • Друга дружина — Катерина Гвидівна Пенгу (1888—1966, Штудгарт), котра народила сина Івана.Дружина померла в еміграції в Німеччині.
  • Третя дружина — Анна Йосипівна Бичунська ( Нюта, 2 (20).07.1898 — 8.11.1981). Розділила з чоловіком еміграцію у Францію.

Друковані твори (російською)[ред. | ред. код]

  • Низка статей в періодичних виданнях ( газети «Жизнь искусства», «Красная газета» тощо)
  • «Карло ди Джиованни Росси: К истории упадка петербургского ампира» (1913)
  • «Царь Павел I. Человек и судьба» (1963)
  • «Страдные годы России. Воспоминания о Революции (1917—1925)» (1968, перевидання 2004)

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Журнал «Старые годы» (1912. Март. С. 54)
  3. Зубовы // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М.: Большая Российская энциклопедия (издательство), 2008. — Vol. 10. — P. 581-582. — 768 p. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-341-5
  4. «Петербурзький театральний журнал», № 0 1992
  5. Зубов В. П. «Страдные годы»

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Журнал «Старые годы» (1912. Март. С. 54)
  • «Петербурзький театральний журнал», № 0 (пробный), 1992
  • Зубовы // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М.: Большая Российская энциклопедия (издательство), 2008. — Vol. 10. — P. 581-582. — 768 p. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-341-5