Зубівка (Мукачівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зубівка
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Рада/громада Зубівська сільська рада
Код КОАТУУ 2122783001
Основні дані
Засноване 1400
Населення 401
Площа 1,038 км²
Густота населення 386,32 осіб/км²
Поштовий індекс 89674
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°23′06″ пн. ш. 22°50′17″ сх. д. / 48.38500° пн. ш. 22.83806° сх. д. / 48.38500; 22.83806Координати: 48°23′06″ пн. ш. 22°50′17″ сх. д. / 48.38500° пн. ш. 22.83806° сх. д. / 48.38500; 22.83806
Середня висота
над рівнем моря
123 м
Водойми річка Слопи
Місцева влада
Адреса ради 89674, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с.Зубівка, вул.Миру,45 , тел. 4-24-88
Карта
Зубівка. Карта розташування: Україна
Зубівка
Зубівка
Зубівка. Карта розташування: Закарпатська область
Зубівка
Зубівка
Мапа

Зубі́вкасело в Україні, в Закарпатській області, Мукачівському районі.

У період Австро-Угорської імперії — село Мукачівського округу Березького комітату. Офіційна назва — Береґфоґараш (угор. Beregfogaras). Село мало власну символіку — печатку з зображенням селянина з косою й мотикою в руках (зразок печатки було офіційно затверджено Міністерством внутрішніх справ Королівства Угорщини 1904 року).

Перша згадка 1550 рік.

Назва: «фогарашами» в давнину в цій місцині називали дерев’яні монети, які були в обігу. колись Фогараш був величезним селом. Після нападу на нього татар почалася епідемія холери. «Люди вмирали, ги мухи. Тому татари оточили село і підпалили. Ніхто з нього не міг врятувати­ся. На місці села лишилася лише чорна гарь». Пізніше люди, яким вдалося вижити, не хотіли селитися на тому місці, бо вважали його недобрим. Вони почали будуватися в різних кінцях згарища, і так з одного Фогараша, за переказами, виросло кілька різних сіл, На місці ж спаленого населеного пункту люди заснували кладовище, яке існує і нині.

За панування графів Шенборнів Фогараш відігравав важливу роль, бо саме тут знаходилася майорня, або ж економічна управа, якою завідували «графські провізери». У хроніках села говориться, що одних провізерів місцеві жителі любили, а інших – просто ненавиділи.

«Найбільше люди проклинали Мора Булімана, котрий примушував кріпаків працювати і в неділю, і у свято. А того, хто завинив чи проявив непослух, прив’язував у центрі села до стовпа і обливав кропом. Не терпів і дітей, де лиш видів, бив шкіряним канчуком. За це Бог його покарав. Цілий місяць він у муках помирав, а по смерті кожної ночі земля його вимітувала з гроба і він, ревучи, як буйвол, нападав на людей. Частіше всього було то коло церкви, тому люди боялися вночі там ходити».

Щодо місцевої церкви, то старожили пригадували: колись у Фогараші був великий дерев’яний храм, який стояв ще за часів татарів, які його й пошкодили. Згодом церкву розібрали і продали селу Старе Давидково, однак і там вона не збереглася. У Зубівці ж 1866 року змурували новий храм – кам’яний.

Проблемою села ще за давніх часів була вода. Невеличкий потічок завжди пересихав улітку, криниці ж знаходилися лише у дворах багатіїв. Між тим у селі ще за панування графів Шенборнів активно займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції. «Шенборни багато зробили для села, сприяли його розвитку, допомагали людям заробити гроші, аби ті мали змогу викупити себе з кріпацтва. В селі працював цегельний завод, палинчарня. Горілку, наскільки мені відомо, варили зі слив. Граф заохочував селян саджати сливи, навіть своєрідні змагання влаштовував, хто більше сливових дерев посадить, обдаровуючи переможців. Потім знаю, що він так само заохочував саджати шовковицю, грецькі горіхи».

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Слопи, права притока Бабички.

Видатні люди[ред. | ред. код]

  • Гомонай Василь Іванович (нар. 1933 в Зубівці) — український хімік, доктор хімічних наук,професор кафедри фізичної та колоїдної хімії, заслужений професор Ужгородського національного університету.
  • Родився відомий етнограф Юрій Чорі

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі