Зятківці (село)
| село Зятківці | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Вінницька область | ||||
| Район | Гайсинський район | ||||
| Тер. громада | Гайсинська міська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA05040030150027331 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1545 | ||||
| Населення | ▼ 1171 (01.01.2015) | ||||
| Площа | 4,157 км² | ||||
| Поштовий індекс | 23751 | ||||
| Телефонний код | +380 4334 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 48°43′49″ пн. ш. 29°28′41″ сх. д. / 48.73028° пн. ш. 29.47806° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
249 м | ||||
| Водойми | р. Кіблич | ||||
| Відстань до районного центру |
14 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Зятківці | ||||
| Відстань до залізничної станції |
4 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 23700, Вінницька область, Гайсинський р-н, м. Гайсин, вул. 1 Травня, 7 | ||||
| Карта | |||||
  Зятківці | |||||
 Зятківці | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Зяткі́вці — село (раніше містечко) в Україні, у Гайсинській міській громаді Гайсинського району Вінницької області. Розташоване на обох берегах річки Кіблич (притока Собу) за 14 км на південний схід від міста Гайсин та за 4 км від залізничної станції Зятківці. Населення становить 1 171 особа (станом на 1 січня 2015 р.).
Село належить до старовинних поселень Поділля, на його території археологи виявили пам'ятки черняхівської культури (II—IV ст. н. е.).
В середині XVI ст. воно було власністю Брацлавського замку (вперше згадується в опису 1545 p., тоді селом володів поміщик Мишко Мармулинський). У 1590 р. під час турецько-татарського нападу Зятківці дощенту зруйновано. Лише через півтора десятиліття село відродилося.
У 1609 р. воно дісталося Іванові Мелешку, який 1613 р. продав маєток поміщикові Василеві Рогозинському. Близько 1618 року Зятківці перейшли до шляхтича Олександра Пісочинського, який одружився з вдовою Івана Мелешка — Гальшкою з Рогозинських,[1] також виробив собі привілей на Зятківці у короля[2]. Після смерті Гальшки Пісочинський різними способами намагався «притримати» маєток за собою, який мав повернутись до Мелешків та Рогозинських.
Пізніше містечко Зятківці потрапили до графа Мишки-Холоневського.[3] 1774 року село Зятківці знову здобуло статус містечка. Граф Мишка-Холоневський побудував на пагорбі великий цегляний триповерховий палац. Із того часу Зятківці стали постійною резиденцією графів Холоневських — аж до 1917 р. У ХІХ ст. Зятківці ще двічі воскресатимуть: навесні 1830 р. населення вирізане польською шляхтою; згодом зятківчани постраждали від чуми, епідемія якої на початку 1830-х років була поширена на великій території Російської імперії.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки[4].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Гайсинської міської територіальної громади[5].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Гайсинського району (1923—2020), село увійшло до складу новоутвореного Гайсинського району[6].
Цегляний одноповерховий палац у стилі класицизму, на межі XIX i XX століть Станіславом Холоневським перебудований в асиметричний[7]. Перед палацом була балюстрада, до входу вели сходи, а в кінці лівого флігеля — двоповерхова будівля з аркадним балконом. Будівля була зруйнована в 1917 році.[8]
- Дмитренко Микола Костянтинович (1956) — український фольклорист, письменник.
- Керанчук Леонід Кирилович (1931—2000) — український будівельник, лауреат Шевченківської премії (1981) за участь у створенні Музею суднобудування і флоту в Миколаєві.
- Танцюра Гнат Трохимович (1901—1962) — український фольклорист, етнограф, краєзнавець і педагог.
- Явдоха Зуїха (1855—1935) — українська народна співачка.
- ↑ Jerzy Urwanowicz, Piaseczynski (Piaseczynski) Aleksander h. Lis // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — t. XXV/…, zeszyt …. — S. 802—803. (пол.)
- ↑ Ziatkowce, mstko… — S. 588.
- ↑ Микола Крикун. Воєводства Правобережної України у XVI—XVIII століттях: Статті і матеріали. — Львів, 2012, с. 515.
- ↑ (III) УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. static.rada.gov.ua. Процитовано 16 липня 2025.
- ↑ Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Roman Aftanazy, Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej[pl], wyd. drugie przejrzane i uzupełnione, t. 10: Województwo bracławskie, Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1996, s. 515-518, ISBN 83-04-04314-9, ISBN 83-04-03701-7 (całość).
- ↑ Antoni Urbański: Pro memoria: 4-ta serja rozgromionych dworów kresowych, (IV cz. książki Memento kresowe[pl]). Warszawa: 1929, s. 71.
- Ziatkowce, mstko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 587. (пол.) — S. 587—588. (пол.)
- Зяткі́вці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.212
|
Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |