Зігфрід Ленц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зігфрід Ленц
Siegfried Lenz
Bundesarchiv B 145 Bild-F030757-0015, Siegfried Lenz.jpg
Народження 17 березня 1926(1926-03-17)[1][2][3]
  Елк, Елкський повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство, Польща[1]
Смерть 7 жовтня 2014(2014-10-07)[2][1] (88 років)
  Гамбург, Німеччина[1]
Громадянство Flag of Germany.svg Німеччина
Alma mater Гамбурзький університет
Мова творів німецька мова[4]
Рід діяльності сценарист[1], письменник[1], журналіст, дитячий письменник і драматург
Роки активності: 1956
Magnum opus: Урок німецької[d]
Член політичної партії Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди та премії
Сайт: siegfried-lenz.de
CMNS: Зігфрід Ленц на Вікісховищі

Зі́гфрід Ленц (нім. Siegfried Lenz; 17 1926, Елк — 7 жовтня 2014, Гамбург) — німецький письменник.

Біографія[ред.ред. код]

Зігфрід Ленц народився в родині митника. Після закінчення гімназії 1943 року був призваний до вермахту й служив на флоті. 12 липня 1943 року вступив до НСДАП[5]. Незадовго до закінчення Другої світової війни Ленц, перебуваючи в Данії, дезертирував з німецького війська, згодом він був арештований представниками британської військової адміністрації у Шлезвіг-Гольштайні. Після чого Ленц працював для британців як перекладач. По закінченні війни Ленц вступив до Гамбурзького університету, де вивчав філософію та історію літератури. Згодом він покинув навчання в університеті й взявся до журналістської праці в газеті Die Welt, у 1950—1951 роках він був редактором цього видання. В газеті він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лізелоттою, з якою одружився 1949 року.

З 1951 року Ленц працював у Гамбурзі як незалежний письмменник.

Ленц був одним з найвідоміших сучасних авторів романів оповіданняів німецької літератури після Другої світової війни. Одним з його найважливіших творів є роман «Deutschstunde» («Урок німецької») опублікований 1968 року. У ньому Ленц критично осмислює істоію Німеччини під владою Гітлера та під час Другої світової війни.

У березні 2009 року Ленц був удостоєний премії імені Лева Копелева, з яким його пов'язувала багаторічна дружба.[6]

Книги Ленца перекладено на 30 мов світу, і їх загальний тираж становить близько 25 мільйонів.

Ленц помер 7 жовтня 2014 року у Гамбурзі.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Романи
  • Шуліки в небі (1951)
  • Улюблена їжа гієн (1958)
  • Хліба й видовищ (1959)
  • Урок німецької (1968)
  • Син диктатора (1960)
  • Живий приклад (1973)
  • Краєзнавчий музей (1978)
  • Хвилина мовчання (нім. Schweigeminute, 2008)
Повісті
  • Das Feuerschiff (1960)
  • Stimmungen der See (1962)
  • Lehmanns Erzählungen (1964)
  • Der Spielverderber (1965)
  • Leute von Hamburg (1968)
  • Wie bei Gogol (1973)
  • Der Geist der Mirabelle (1975)
  • Ein Kriegsende (1984)
  • Das serbische Mädchen (1987)
  • Ludmilla (1996)
  • Zaungast (2004)
  • Der Ostertisch (2010)
  • Die Ferne ist nah genug (2011)
  • Die Maske (2011)
  • Küste im Fernglas (2012)
Збірки оповідань і новел
  • So zärtlich war Suleyken: masurische Geschichten (1955)
  • Das Kabinett der Konterbande (1956)
  • Jaeger des Spotts. Geschichten aus dieser Zeit (1958)
  • Lukas, sanftmütiger Knecht (1958)
  • Einstein überquert die Elbe bei Hamburg (1975)
  • Die Erzählungen (2006)
П'єси
  • Das schönste Fest der Welt (1956)
  • Zeit der Schuldlosen. Zeit der Schuldigen. (1961)
  • Das Gesicht (1964)
  • Haussuchung (1967)
  • Die Augenbinde (1970)
  • Drei Stücke (1980)
Есе
  • Beziehungen (1970)
  • Elfenbeinturm und Barrikade (1983)
  • Geschichte erzählen — Geschichten erzählen (1986)
  • Über den Schmerz (1988)
  • Mutmaßungen über die Zukunft der Literatur (2001)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]