Зіндіки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зіндіки (множ. занадіка, араб. زنديق‎, від перського «зандік» перс. زنديک‎) — вольнодум) — термін, що означав у середньовічній ісламські богословській літературі послідовників немонотеїстичних релігій, головним чином, маніхеїв і зороастрійців. Також застосовувався до крайніх шиїтів, мутазилітів і деяких послідовників суфізму, вільнодумців і скептиків (Абу-ль-Аля аль-Мааррі).

Зіндіків переслідували в халіфаті, зандаку (невіру в єдиного Бога) прирівнювали до образи Аллаха і карали стратою. Так, за звинуваченням у зандаці страчено поета Башшара ібн Бурда.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зиндик // Ислам. Энциклопедический словарь. — 1991. — 13 квітня. — С. 78.

Література[ред. | ред. код]

  • Kramer, "Geschichte der herrschenden Ideen des Islams (Лпц. 1868).