Зінченко Анатолій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Анатолій Зінченко
Anatoli Zinchenko.jpg
Особові дані
Повне ім'я Анатолій Олексійович Зінченко
Народження 8 серпня 1949(1949-08-08) (70 років)
  Сталінськ, СРСР
Зріст 182 см
Вага 78 кг
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1967–1968 СРСР «Трактор» (Волгоград) 26 (4)
1968–1971 СРСР СКА (Ростов-на-Дону) 68 (8)
1972–1975 СРСР «Зеніт» 99 (23)
1976–1978 СРСР «Динамо» (Ленінград) 58 (23)
1979–1980 СРСР «Зеніт» 26 (2)
1980–1983 Австрія «Рапід» (Відень) 45 (6)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1969–1973 СРСР СРСР 3 (0)
Тренерська діяльність**
1988—1989 СРСР «Динамо» (Ленінград)
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР міжнародного класу
Нагороди
Майстер спорту СРСР міжнародного класу

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Анатолій Олексійович Зінченко (рос. Анатолий Алексеевич Зинченко, нар. 8 серпня 1949, Сталінськ, СРСР) — перший радянський футболіст, якому офіційно було дозволено виступати за кордоном. Гравець збірної СРСР. Майстер спорту міжнародного класу.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

У дорослому футболі дебютував 1967 року за команду «Трактор» (Волгоград), яка на той час виступала у другій групі класу «А»[1]. За два сезони провів 26 лігових матчів.

Строкову військову службу проходив в армійському клубі з Ростова-на-Дону. Першу гру в новому колективі провів 30 жовтня 1968 року проти ленінградського «Зеніта». Перший гол в еліті радянського футболу забив у ворота одеського «Чорноморця». У СКА молодому нападнику вдалося пограти з Олексієм Єськовим[ru], Володимиром Проскуріним, Олегом Копаєвим і Валентином Афоніним.

У цей час ростовський клуб двічі грав у фіналах кубка СРСР, але обидва рази невдало. 1969 року відкрив рахунок у вирішальному матчі, але після перерви, завдяки голам Геннадія Лихачова і Володимира Булгакова, перемогу здобули львівські «Карпати».

Особливо прикрою стала друга поразка — після голу Зінченка СКА вигравав у «Спартака» (2:1), але за 22 секунди до завершення основного часу Геннадій Логофет зрівняв рахунок. Був призначений додатковий матч, у якому сильнішою виявилася московька команда. В роки кубкових звитяг обирався до до списку «33 кращих футболістів», обидва рази під третім номером. У цей час отримав звання «Майстер спорту».

Своєю грою за останню команду привернув увагу Євгена Горянського, який очолював «Зеніт». Протягом трьох років був гравцем основного складу і одним з головних бомбардирів команди. 1976 року, через непорозуміння з новим наставником Германом Зоніним, був змушений перейти до іншого ленінградського клубу — «Динамо».

«Динамівці», вперше в своїй історії вилетіли до другої ліги, але в першому ж сезоні переміг у своїй зоні і здобув підвищення у класі. 1977 року Зінченко став кращим бомбардиром першої ліги — 19 забитих м'ячів. Через рік «Зеніт» очолив Юрій Морозов, який повернув нападника до складу своєї команди.

У 1980 році редактор спортивного відділу австрійської газети «Фольксштімме» Курт Частка звернувся до керівництва Держкомспорту СРСР з проханням, направити до складу віденського «Рапіда» досвідченого радянського футболіста. Враховуючи тісні зв'язки між Комуністичною партією Австрії і КПРС, а також те, що «Рапід» — на противагу «Аустрії» — вважався «робітничою командою», прохання австрійського журналіста розглянули позитивно.

До Австрії вирішили направити Анатолія Зінченка, який прилетів до Відня 28 жовтня 1980 року і став першим легіонером серед радянських футболістів. Офіційно його оформили техніком при торгівельному представництві і зарплату отримував при посольстві.

У клубі відразу порозумівся з чемпіоном Європи Антоніном Паненкою і супербомбардиром Гансом Кранклем. Це тріо зробило величезний внесок у перемогу в національному чемпіонаті, після тринадцятирічної перерви. В сезоні 1982/83 «Рапід» зробив дубль, став найкращою командою у першості і кубку Австрії.

Сезон Команда Чемпіонат Кубок Єврокубки
Ліга Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
1980/81 Австрія «Рапід» Д-1 2 0
1981/82 Австрія «Рапід» Д-1 32 6 1 0 КУ 6 0
1982/83 Австрія «Рапід» Д-1 11 0 2 0 КЄЧ 1 0
Усього за кар'єру 45 6 3 0 7 0

За вдалий виступ в астрійському клубі, Зінченко отримав звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу». Після повернення дододу працював тренером з низкою радянських і російських клубів.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

29 вересня 1969 року дебютував у складі збірної СРСР. Наприкінці гри, проти команди Югославії, замінив Миколу Осяніна. Товариський матч завершився перемогою радянської команди з рахунком 3:1 (голи забивали: Асатіані, Нодія, Бишовець — Джаїч).

СССР: Рудаков, Дзодзуашвілі (Логофет, 85), Шестерньов (к), Ловчєв, Капличний, Серебряников, Мунтян, Асатіані, Осянін (Зінченко, 78), Бишовець, Нодія.

1973 року Євгена Горянського було призначено очільником національної збірної і на перший матч запросив гравця з колишньої команди. Матч у Софії проти збірної Болгарії завершився мінімальною поразкою (відзначився Дінко Дерменджієв[en]).

СССР: Пільгуй, Дзодзуашвілі, Хурцилава (к), Ловчєв, Капличний, Колотов, Мунтян, Васенін (Веремєєв, 58), Федотов (Зінченко, 46), Ніконов (Онищенко, 68), Блохін.

Перед грою з триразовими чемпіонами світу тренери зробили декілька настанов. Зокрема, форварди Блохін, Зінченко і Онищенко повинні були швидко йти назустріч передачам м'яча, щоб не дати бразильським захисникам зіграти на випередження. Зінченко мав допомогати гравцям середини поля — Васеніну, Мунтяну і Колотову — захопити ініціативу, а в заключній стадії атаки бути попереду.

Альберт Шестерньов, який завершив виступи за збірну СРСР, перед стартовим свистком передав капітанську пов'язку Муртазу Хурцилаві. Радянські футболісти прагнули до широкого швидкісного маневру. Бразильці ж намагалися збити темп, так як їм більш вигідна повільна гра з «вибухами» у вирішальні моменти. Ця боротьба, за нав'язування свого стилю гри, не дала явної переваги жодній з сторін. В одних відрізках матчу домінували господарі, в інших — гості. Поєдинок вийшов різноплановим, варіативним, і за темпом, і за манерою його ведення і тому виглядав видовищно.

Основні події розвернулися у другому таймі. На 64-й хвилині Блохін перехопив передачу воротареві і створив для Зінченко чудову можливість взяти ворота. Але після його сильного удару м'яч влучив у захисника. Зазвичай команду, яка не використовує сприятливий момент, суперники карають. Не виняток і цей матч. На 67-й хвилині, коли м'яч знаходився, в районі між 11-метровою позначкою і воротарським майданчиком, Жаїрзіньйо виграв дуель у Хурцилави. І цього виявилося достатньо, щоб м'яч від голови бразильця опинився в сітці воріт.

СССР: Пільгуй, Дзодзуашвілі, Хурцилава (к), Ловчєв, Капличний, Колотов, Мунтян, Васенін, Зінченко, Онищенко (Ніконов, 68), Блохін.
Бразилія: Венделл, Перейра, Мойзес, Зе Марія, Клодоальдо, Марко Антоніо, Валдоміро, Рівеліно, Жаїрзіньйо, Лейвінья, Пауло Сезар.
 Статистика матчів і голів за збірну — СРСР СРСР
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
24/09/1969 Белград Югославія Югославія 1 – 3 СРСР СРСР товариський матч - Вийшов на заміну на 78-ій хвилині 78'
28/03/1973 Пловдив Болгарія Болгарія 1 – 0 СРСР СРСР товариський матч - Вийшов на заміну на 46-ій хвилині 46'
21/06/1973 Москва СРСР СРСР 0 – 1 Бразилія Бразилія товариський матч -
Усього Матчів 3 Голів 0

Досягнення[ред. | ред. код]

  • Чемпіон Австрії (2): 1982, 1983
  • Володар кубка Австрії (1): 1983
  • Фіналіст кубка СРСР (2): 1969, 1971
  • Кращий бомбардир першої ліги (1): 1977 (19 голів)
  • У списку «33 кращих футболістів сезону» (2): № 3 (1969, 1971)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Другий за рівнем дивізіон чемпіонату СРСР

Посилання[ред. | ред. код]