Зінченко Арсен Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зінченко Арсен Леонідович
Народився 20 липня 1948(1948-07-20) (70 років)
Вінницький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність політик
Посада Народний депутат України[1]
Партія Українська республіканська партія

Арсен Леонідович Зінченко (20 липня 1948, с. Парпурівці) — український історик, громадський діяч, народний депутат 1 скликання, доктор історичних наук, професор. З вересня 2006 по серпень 2014 року завідувач, професор кафедри історії України, Київського Університету ім. Бориса Грінченка. З листопада 2014 р. по травень 2017 р. — заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 липня 1948 в селі Парпурівці Вінницької області в сім'ї учителів, українець. У 1968 — 1970 рр. — учитель математики восьмирічної школи в с. Строїнці, середньої школи с. Луки-Мелешківської Вінницької області, у 1967—1972 рр. навчався на фізико-математичному, а в 1971—1975 рр. на історичному факультетах Вінницького педагогічного інституту. У 1973–1974 році на службі в Радянській Армії. У 1976—1980 рр. вчитель математики й історії Вінницької СШ № 1. З 1977 року — аспірант Інституту історії СРСР АН СРСР (відділ історії СССР періоду капіталізму). У 19801990 роках — викладач, старшиий викладач, доцент кафедри всесвітньої історії Вінницького педагогічного інституту. Висунутий кандидатом у народні депутати колективом Вінницького державного педагогічного інституту. З березня 1990 по квітень 1994 року — народний депутат України за Замостянським виборчим округом № 24 Вінницької області. Член Комісії з питань народної освіти і науки, голова підкомісії загальної освіти. З липня 1992 — перший заступник голови, а з серпня 1992 по жовтень 1994 р. — голова Ради у справах релiгiй при Кабiнетi Мiнiстрiв Украïни. З жовтня 1994 по січень 1998 — старший науковий працівник Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. З 1998 по 2003 рік — декан факультету міжнародних відносин, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського міжнародного університету. У квітні 2002 року кандидат в народні депутати України від Блоку Юлії Тимошенко, № 40 в списку. У 20042006 роках провідний науковий працівник Центру українознавства КНУ ім. Т. Шевченка. З вересня 2006 по серпень 2014 року завідувач, професор кафедри історії України, Київського Університету ім. Бориса Грінченка. З листопада 2014 р. по травень 2017 р. — заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України.

Освіта[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Батько — Леонід Васильович (19161995) — учитель; мати — Ганна Федотівна (1922 — 2011) — учителька; дружина Надія Антонівна (1953) — вчителька історії, заступник директора з навчальної роботи СШ № 226 м. Києва; син Роман (1977) — директор ТОВ «Центр медіа-технологій»; син Андрій (1981) — технічний директор ТОВ «Графіт-медіа».

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

  • Член КПРС (19751990), член партбюро історичного факультету Вінницького педагогічного ігституту, член парткому інституту;
  • Член НРУ, делегат установчого з'їзду НРУ, голова Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка істфаку Вінницького педінституту, та член правління інститутської організації;
  • Делегат установчого з'їзду товариства «Меморіал»
  • Голова правління обласного краєзнавчого товариства «Поділля» (1988—1995).
  • Член проводу Української республіканської партії, член проводу Української республіканської партії "Собор"
  • Голова Всеукраїнського товариства ім. Митрополита Василя Липківського.
  • Делегат Об’єднавчого православного церковного Собору 15 грудня 2018 р.

Наукові праці[ред. | ред. код]

Автор понад 200 наукових праць, зокрема навчальні посібники для шкіл:

  • «Наш край — Поділля» (1992),
  • «Поділля» (1998);
  • навчальні посібники для вищої школи:
  • Історія дипломатії від давнини до початку нового часу: Навч. посібник.    (Вінниця, 2002)
  • Історія дипломатії: від давнини до нового часу: навчальний посібник    (К., 2005)
  • Новітня історія релігійних спільнот в Україні: навчальний посібник для студентів спеціяльности «Історія    (К., 2011)
  • Історія. Вступ до спеціяльности: навч. посібник для студ. вишів спец. „Історія“    (2014)

монографії:

  • „Благовістя національного духу: Українська церква на Поділлі в 20-і роки XX ст.“ (1993),
  • „Церковне землеволодіння на Правобережній Україні наприкінці XVIII — в першій половині XIX століття“ (1994),
  • „Визволитися вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського“ (К., 1997).
  • „Ієрархи Української церкви: митрополит Микола Борецький, архієпископ Костянтин Кротевич, митрополит Іван Павловський“ (2003);
  • „Нариси історії подільського селянства: 1917—1930 pp.“ (Вінниця, 2008).
  • Пересопницьке Євангеліє 1556—1561 рр.: традиція, епоха, творці (К., 2011)
  • Храми Якима Погрібняка. (К., 2016.).
  • Життя і служіння Митрополита Василя Липківського (К., 2017).

Збірники документів:

  • „В Українській Церкві велика була духовна сила“: Становлення Української автокефальної православної церкви в описах самовидців та учасників церковно-визвольного руху на Сіверщині та в Середньому Подніппров'ї 1917—1925 рр.»(Ніжин, 2012)
  • Микола Горбович — громадянин, гуманіст, просвітник (Вінниця, 2013)

Літературні твори

Збірка оповідань «Гілля старого глека» (2008)

Збірка оповідань «Цвіт півонії» (2016)

Посилання[ред. | ред. код]

  • http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm