Зінченко Олександр Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Олексійович Зінченко
Олександр Олексійович Зінченко
Олександр Зінченко у грудні 2005 року

Час на посаді:
24 січня 2005 — 6 вересня 2005
Президент  Віктор Ющенко

Час на посаді:
28 травня 2002 — 17 березня 2005
ПопередникСтепан Гавриш
НаступникМикола Томенко

Народився16 квітня 1957(1957-04-16)
Славута, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Помер9 червня 2010(2010-06-09) (53 роки)
Київ, Україна
ГромадянствоУкраїна Україна
Політична партіябезпартійний
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений журналіст України
Державна премія України в галузі науки і техніки
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Олекса́ндр Олексі́йович Зі́нченко (16 квітня 1957, Славута, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР — 9 червня 2010, Київ, Україна[1]) — український політик і медіа-менеджер.

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Батьки Олександра Олексійовича брали участь у Німецько-радянській війні.

Батько — Олексій Михайлович (19171982) був військовим контррозвідником, свого часу служив разом із майбутнім міністром оборони СРСР Миколою Огарковим. Останній був командувачем дивізії у Німеччині, а батько Зінченка — начальником особливого відділу.

Мати — Олександра Антонівна (19222001) під час війни служила медсестрою.

«Мої батьки родом із Слобожанщини, де родився Сірко. Сам я довго вивчав архіви. І впевнений, є спільні корені», — каже з гордістю пан Зінченко. (Факты, 8 грудня 2000 р.).

Освіта[ред. | ред. код]

У 1979 закінчив фізичний факультет Чернівецького державного університету. Після того працював інженером науково-дослідного сектору кафедри теоретичної фізики, був аспірантом, молодшим науковим співробітником університету.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Комсомольську кар'єру розпочав у 1983. За 6 років пройшов шлях від заступника секретаря комітету комсомолу Чернівецького університету до завідувача відділу пропаганди та агітації ЦК ВЛКСМ, голови координаційного комітету у зв'язках з молодіжними організаціями СРСР. Як сам пан Зінченко вказує у своїй біографії, у 1990 був одним із засновників Руху демократичних реформ у Москві. У часи ДКНС — співавтор публічної заяви ЦК ВЛКСМ про рішуче засудження путчу як спроби державного перевороту. Тоді ж він курував молодіжні програми ТВ. "Я підтримував самі теплі стосунки з Владом Лістьєвим, Артемом Боровиком, з «хрещеним батьком» «Погляду» Анатолієм Лисенком. Дуже багато для розуміння сутності сучасної журналістики дала мені робота куратора у «Комсомольській правді». Я усвідомив аксіому — журналістика не може бути лояльною до влади", — каже пан Зінченко. (Офіційний інтернет-сайт Олександр Зінченко).

Олександр Зінченко був головою ліквідаційної комісії ВЛКСМ.

З жовтня 1991 по серпень 1992 — голова виконкому координаційної ради ЦК ВЛКСМ. Після — закінчив Академію суспільних наук за спеціальністю «політологія» і повернувся до Києва. В українській столиці очолив ТОВ «Омета-Меркантайл», яка була частиною створеного Григорієм Суркісом у 1992 холдингу «Омета-XXI сторіччя». Після того пан Зінченко був віце-президентом, заступником керівника представництва АТ «Балчуг».

У 1995 Зінченко став генеральним директором АТЗТ ІА «Україна-Експрес». Того ж таки року призначений генеральним директором АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» (телеканал «Інтер»). У 19982002 Зінченко був почесним президентом телеканалу. У 2003 був остаточно позбавлений можливостей впливу на «Інтер», контроль над яким на той час повністю здійснював Ігор Плужніков.

У 1998 і 2002 Олександр Зінченко обирався народним депутатом (3-го та 4-го скликань відповідно) за партійним списком СДПУ(О). Очолював спершу підкомітет з питань електронних засобів масової інформації Комітету з питань свободи слова та інформації, а після «оксамитової революції» — Комітет з питань ЗМІ. У 19992002 був лідером фракції об'єднаних соціал-демократів. У травні 2002 його було обрано віце-спікером парламенту за квотою СДПУ(О).

У парламенті очолював дві ТСК: для аналізу стану справ у Збройних Силах України, ходу їх реформування, узагальнення проблем, які є у цій сфері, та підготовки пропозицій у зв'язку з проведенням 12 листопада 2002 «Дня Уряду України» та по підготовці і попередньому розгляду узгоджених законопроектів про засади внутрішньої політики України, про засади зовнішньої політики України та про засади національних інтересів і національної стратегії розвитку України (2002).

У 2003 Зінченко порвав із партією Віктора Медведчука, а у липні 2004 отримав посаду керівника виборчого штабу Віктора Ющенка. 25 вересня того ж таки року очолив штаб коаліції «Сила народу». У листопаді 2004 був обраний головою виконкому Комітету національного порятунку.

24 січня 2005 призначений на посаду Державного секретаря України при Президенті Вікторі Ющенку. Був серед засновників партії Народний союз «Наша Україна». Звільнений з Секретаріату Президента у вересні 2005 р. за власним бажанням — на знак протесту проти «відродження корупційних схем у вищих ешелонах влади». У використанні яких звинуватив зокрема Порошенко П. О.[2]. Одночасно порвав із НСНУ.

Напередодні виборів 2006 очолив Партію патріотичних сил, яка здобула менше 1 % голосів виборців.

На виборах до Київської міської ради 2008 балотувався за списком Блоку Юлії Тимошенко (4-е місце), до смерті очолював фракцію БЮТ у Київраді.

З лютого 2009 до березня 2010 був головою Національного космічного агентства України.

Могила Олександра Зінченка

9 червня 2010 у віці 53 роки Олександр Зінченко помер в лікарні Феофанія від раку крові, з яким боровся близько 10 років[3][4][5]. Похований у п'ятницю, 11 червня в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Доробок[ред. | ред. код]

Автор (співавтор) 35 наукових праць з фізики напівпровідників, 15 статей з теорії молодіжного руху; 10 праць, присвячених глобальним інформаційним системам і ролі ЗМІ в сучасних умовах. Кандидат фізико-математичних наук. Академік Телевізійної академії України.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]