Зінченко Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зінченко Петро Іванович
Народився 12 липня 1903(1903-07-12)
Ніколаєвськ, Царицинська губернія
Помер 17 лютого 1969(1969-02-17) (65 років)
Харків
Громадянство Flag of Russia.svg Росія
Діяльність психолог
Сфера роботи генетична та когнітивна психологія
Alma mater Харківський інститут народної освіти
Науковий ступінь Доктор педагогічних наук
Відомі учні Григорій Середа
Заклад Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Діти Зінченко Володимир Петрович

Петро́ Іва́нович Зі́нченко (* 12 липня 1903, Ніколаєвськ, Царицинська губернія, Російська імперія — †17 лютого 1969, Харків, Українська РСР, СРСР) — український радянський психолог.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1930 закінчив Харківський інститут народної освіти. Працював вчителем та інспектором відділу народної освіти. З 1932 року працював у відділі генетичної психології Української психоневрологічної академії, потім — у відділі педагогічної психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки та на кафедрі Харківського педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди. Доктор педагогічних наук (1959). З 1960 року — професор Харківського університету.

З 1931 року долучився до роботи учнів Лева Виготського, які очолили сектор психології Всеукраїнської психоневрологічної академії та працювали в ряді наукових інститутів і вишів тогочасної столиці УРСР. Відтак, Петро Іванович учасник харківської психологічної школи.

Наприкінці 1930-х рр. проводив експериментальні дослідження в галузях генетичної та когнітивної психології (вивчення функції пам'яті). Наукові інтереси стосувались діяльнісної зумовленості вищих психічних функцій, особливо, пам'яті, мимовільного запам'ятовування. Найбільш великі досягнення П. Зінченка пов'язані з вивченням вікового розвитку мимовільної і довільної пам'яті. На основі теорії діяльності відкрив і ретельно досліджував цілий ряд мнемічних ефектів: ефект інтерференції мнемичного і «пізнавального» завдань; структурно-діяльнісний ефект (матеріал, що становить мету дії, запам'ятовується більш ефективно, ніж аналогічний матеріал, що відноситься до умов досягнення мети); негативний ефект віку (перевагу першокласників над старшими віковими групами в мимовільному запам'ятовуванні чисел при вирішенні арифметичних завдань); а також ефект, який відкрили американські когнітивні психологи Н. Сламека та П. Граф (1978), дали йому назву «ефект генерації» (краще запам'ятовується матеріал, який випробовувані самі придумують, порівняно з аналогічним матеріалом, який їм пред'являється). Останній можна розглядати як варіант структурно-діяльнісного ефекту і, по справедливості, повинен називатися «ефектом Зінченко». Дослідження П. Зінченка мали тісний зв'язок з педагогічною практикою.

Учасник війни 1941—1945 рр. На відміну від колег (О. Запорожця та П. Гальперіна), які виїхали в Москву, по війні продовжив роботу в Харкові. Створив і очолював до своєї смерті кафедру психології Харківського державного університету. А його учень — Г.Середа у 1972 році керував відділенням психології, одним з трьох в СРСР, де готували фахівців-психологів.

Нагороджений радянськими відзнаками та медалями. В Харківському університеті відкрита аудиторія його імені.

Син Петра Зінченка — Володимир Петрович — автор багатьох робіт з теоретичної та інженерної психології, ергономіки.

Джерела[ред. | ред. код]