Йоасаф II Константинопольський
| Йоасаф II Константинопольський | |
|---|---|
| Народився |
Krapsid |
| Помер |
не раніше 1565 Едірне |
| Діяльність | священнослужитель |
| Посада | Константинопольський патріархат |
| Конфесія | православ'я |
Йоасаф II, так званий «Великий»[a] — Патріарх Константинопольський з 1556 по 1565 рік.
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Він народився в селі Крапсі в Яніні в Епірі. Навчався у Філантропічному монастирі в Яніні, а потім у Нафпліоні. Вивчив арабську, перську та турецьку мови. У 1535 році патріарх Єремія I висвятив його на митрополита Адріанопольського. Він залишався на цій посаді протягом двадцяти років і після вбивства Патріарха Діонісія II у липні 1556 року став його наступником на Вселенському Престолі. Схоже, що він був обраний патріархом за підтримки галатів (мешканців Галати) і проти волі первосвящеників і правителів Константинополя[2].
_01_by_shakko.jpg)
Під час свого Патріарства він займався фінансами Церкви, які покращив. Він удвічі зменшив борги патріархату, а також плату за обрання патріарха на тисячу флоринів. У 1564 році він заснував Економічний комітет, що складався з Великого економіста та деяких мирян[3]. Він також розпочав масштабну реконструкцію для розширення Патріархату та пожертвував тисячу флоринів зі свого особистого майна монастирю Паммакарістос.
Йоасаф займався пропагандою писемності, монастирськими та парафіяльними питаннями. За наполяганням Сокола Мехмета-паші він відновив патріаршу честь для Печського собору Сербії[4]. Він виявив інтерес до реформації і навіть послав ієродиякона Димитрія до Віттенберга, щоб отримати інформацію з перших уст. Він привіз йому текст Августівського віросповідання 1559 року. Йоасаф розчарувався в позиції протестантів і більше не брав участі у контактах з ними[5]. За його часів був складений «Іменник Великої Церкви», який тривалий час був офіційним юридичним збірником для християн Османської імперії[4].
Проти нього виступили могутній кандидат того часу Михайло Кантакузин і митрополит Кесарії Митрофан, які перемогли його і зуміли скинути з престолу в січні 1565 року. Він пішов на Афон і попросив переглянути своє питання. Священний Синод виправдав його і повернув в Адріанопольську єпархію, де він залишався до самої смерті.
Виноски та посилання[ред. | ред. код]
Виноски[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Κοµνηνός Υψηλάντης, 1870.
- ↑ а б Ζαχαριάδου, 1996.
- ↑ Χαμχούγιας, 2006.
- ↑ а б Πανώτης, 2008.
- ↑ Angold, Michael (2006). The Cambridge history of Christianity. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 188—9. ISBN 978-0-521-81113-2.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вселенський Патріархат Αρχειοθετήθηκε
- Προκόπιος Τσιμάνης (1981). Από υψηλή σκοπιά οι Πατριάρχαι Κωνσταντινουπόλεως, τόμ. Α΄. с. 140—146.
- Κοµνηνός Υψηλάντης, Αθανάσιος (1870). Εκκλησιαστικών και πολιτικών των εις δώδεκα, Βιβλίον Η, Θ΄και Ι΄ ήτοι Τα µετά την Άλωσιν (1453-1789), (Εκ χειρογράφου της ιεράς µονής του Σινά). Κωνσταντινούπολη: εκδιδόντος Αρχιµ. Γερµανού Αφθονίδου Σιναΐτου.
- Ζαχαριάδου, Ελισάβετ Α. (1996). Δέκα τουρκικά έγγραφα για την Μεγάλη Εκκλησία (1483-1567) (PDF). Αθήνα: Εθνικό Ίδρυμα Ερευνών, Ινστιτούτο Βυζαντινών Ερευνών. ISBN 960-7094-69-7.
- Πανώτης, Αριστείδης (2008). Το Συνοδικόν της εν Ελλάδι Εκκλησίας. Т. A. Εκδόσεις Σταμούλη. ISBN 978-960-8116-17-7.
- Χαμχούγιας, Χρήστος (2006). Ο Οικουμενικός Πατριάρχης Κωνσταντινουπόλεως Γρηγόριος ΣΤ' ο Φουρτουνιάδης εν μέσω εθνικών και εθνοφυλετικών ανταγωνισμών, διδακτορική διατριβή. Θεσσαλονίκη: Αριστοτέλειο Πανεπιστήμιο Θεσσαλονίκης (ΑΠΘ), Θεολογική Σχολή, Τμήμα Ποιμαντικής και Κοινωνικής Θεολογίας.
|
