Йовлань Оло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Йовлань Оло (ерз. Йовлань Оло; рос. Владимир Ромашкин; *6 вересня 1951, Іцяло, Іцял бує — † 29 серпня 2002, Саранськ) — один із очільників ерзянського національного руху кінця ХХ століття, голова націоналістичного об'єднання «Од вий» (Нова сила). Поет, хормейстер, кінодокументаліст, громадський діяч, політик, антиколоніаліст. Лідер музичного гурту «Торама».

Національність — ерзя.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в ерзянській родині у селі Іцяло — на північ від Саранська (Ічалковський район).

1975 закінчив диригентсько-хорове відділення Саранського музичного училища імені Кірюкова — навчався у композитора Нікула Бояркіна. Після цього вступає на диригентсько-хоровий факультет Казанської консерваторії, де навчається у А. Булдакової (закінчив 1980).

1986 — закінчує аспірантуру при Мордовському науково-дослідному інституті мови, літератури та історії, сектор фольклору та мистецтва. Тоді ж вийшла його монографія «Про деякі особливості традиційного пісенного мистецтва мордви-каратаїв», в якій уперше дослідив музичну культуру мокшанського анклаву на території Татарстану (примірник монографії зберігається у Національній бібліотеці України імені Вернадського).

З відродженням національного ерзянського руху наприкінці 1980-тих — активний громадський діяч. Також виступає як сценарист і кінодокументаліст (стрічки «Каратаї», «Витоки»). Співавтор музичного телефільму «Про що співає Торама».

З 1990 — викладач музичних дисциплін у Саранському училищі культури, де популяризує ерзянську музичну традицію.

Гурт «Торама»[ред. | ред. код]

Йовлань Оло зібрав етномузичний гурт «Торама» (ритуальний ріг стародавніх ерзян). З самого початку діяльність гурту вийшла далеко за межі суто музичної — виконання ерзянських та мокшанських пісень. Гурт, у якому брали участь два сини Йовлань Оло, претендував на статус релігійної громади, яка пропагувала відродження національної віри ерзян — інешкіпазії, віри у творця усього сущого Інешкі Паза (верховного небесного бога).

В останні роки життя вдався до відкритої політичної діяльності, заснувавши націоналістичну молодіжну організацію «Од Вій» (Нова сила). Включається у міжнародний фіно-угорський рух, користується підтримкою найвищих державних осіб Естонії та Фінляндії. Кавалер естонського державного ордену «Хрест Святої Марії».

На початку 2002 року став жертвою гострої інфекційної хвороби, яка призвела до смерті в міській лікарні Саранська 29 серпня того ж року. За місяць до смерті, у лікарняній палаті, зустрівся з активістом фіно-угорського руху України Ростиславом Мартинюком, який передав для хворого митця ювілейні поштівки «Степан Эрзя», випущені в Києві.

В останні роки життя активно розвивав ідею новітньої «ініціації ерзян» — гуртування представників ерзянської нації на ґрунті єдиної ідеології, подібної до юдаїзму. Це мало стати вирішенням проблеми масової асиміляції ерзян у ХХІ столітті, викликаної розпорошеністю на всій території Євразії — від західних меж Ніжегородської області до Сахаліну, та засиллям московського православ'я, яке виступає як інструмент глибокої русифікації фіно-угрів.


Музей Йовлань Оло[ред. | ред. код]

2006 у селі Підлісна Тавла (Вирь Тавла) Кочкуровського району Мордовії відкрився етнографічний ерзянський музей «Йовлань Олонь Этно-Кудо», створений на базі традиційної ерзянської хати, придбаної митцем ще 1989. Там створено центр ерзянського різьблення по дереву, проводиться фестиваль ерзянської музики.

Посилання[ред. | ред. код]