Йов (Смакоуз)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Іов
Архієпископ Шумський, вікарій Тернопільської єпархії
Єпископ Сумський та Охтирський РПЦ
30 березня 1999 — 20 квітня 2005
Церква: Російська православна церква в Україні
Попередник: Іонафан Єлецьких
Наступник: Марк Петровцій
Єпископ Херсонський та Таврійський
22 червня 1997 — 30 березня 1999
Попередник: Іларіон Шукало
Наступник: Іонафан Єлецьких
 
Ім'я при народженні: Віктор Федорович Смакоуз
Народження: 19 лютого 1964(1964-02-19) (55 років)
Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область, Україна
Священство: 25 серпня 1991
Чернецтво: 17 квітня 1997
Єп. хіротонія: 22 червня 1997
Йов у Вікісховищі?

Єпископ Іо́в (в миру Віктор Федорович Смакоуз; 19 лютого 1964, Почаїв) — релігійний діяч в Україні та Канаді. архієпископ Шумський, вікарій Тернопільської єпархії УПЦ (МП).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї священика. З дитинства був при храмах, потім у Почаївській лаврі. 1987 — закінчив Ленінградську духовну семінарію, а 1991 — Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. Навчальним комітетом направлений до митрополита Київського Філарета Денисенка на викладацьку роботу, який благословив йому викладання у відроджуваній Київській семінарії.

25 серпня 1991 — рукопокладений в сан диякона у целібаті, а 27 серпня того ж року — в Києво-Печерській лаврі в сан ієрея. Викладав у Київській духовній семінарії та академії патрологію, загально церковну історію, церковне право та грецьку мову. Був помічником інспектора, секретарем Правління семінарії, з 1992 — секретар Наукової Ради академії. Керував академічним храмом Різдва Пресвятої Богородиці, що на Дальніх печерах, Києво-Печерської лаври. 1995 — протоієрей. Звершував також богослужіння у Михайлівському храмі Видубицького монастиря (1991), Аннозачатійському храмі на Дальніх печерах (1991—1992), Свято-Воскресенській («Афганській») церкві на Печерську (1992), Свято-Троїцькому Іонинському чоловічому монастирі (1993—1997), древньому храмі Спаса на Берестові (1996—1997). 1996—2005 роки — духівник «Товариства шанувальників православної літератури» (м. Київ).

17 квітня 1997 у Києво-Печерській лаврі, пострижений в чернецтво з іменем Йов на честь преподобного Йова Почаївського.

Єпископ Української православної церкви Московського патріархату[ред. | ред. код]

22 червня 1997 у неділю Всіх святих, в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври — хіротонія в єпископа Української православної церкви Московського патріархату з титулом Херсонського та Таврійського. Посвячення звершили Блаженніший Володимир, митрополит Київський і всієї України, преосвященні Серафим (Залізницький), єпископ Білоцерківський і Богуславський, вікарії Київської митрополії: Іоанн (Сіопко), єпископ Переяслав-Хмельницький та Павло (Лебідь), єпископ Вишгородський, намісник Києво-Печерської Лаври.

На Херсонській кафедрі започаткував видання єпархіального часопису «Православна Таврія». Піклувався про відбудову і подальший розвиток Григорієво-Бізюкового чоловічого монастиря, що на березі Дніпра, поблизу м. Берислава. Благословив заснування понад 50 нових парафій, освятив 10 новозбудованих та відреставрованих храмів.

З 30 березня 1999 — єпископ Сумський та Охтирський Української православної церкви Московського патріархату. Значну увагу приділяв становленню сільських парафій та розвитку богословської освіти. Ніс послух ректора нововідкритого Сумського пастирсько-богословського духовного училища і ректора єпархіяльної газети «Православна Сумщина». З благословіння владики відроджено Свято-Троїцький Охтирський чоловічий монастир. Піклуванням єпископа Іова відновлено хресний через кордон Росії та України з чудотворною Пряжевською іконою Богоматері «Слово Плоть бысть» (м. Суджа — селище Миропілля Сумської єпархії — Бєлогорська Миколаївська пустинь Курської єпархії).

20 квітня 2005 призначений єпископом Каширським, вікарієм Московської єпархії, керуючим парафіями МП в Канаді[1], замінивши на цій посаді уродженця Закарпаття архієпископа Марка (Петровція), у якого закінчився термін відрядження.

З 31 березня 2009 по 5 березня 2010 року також тимчасово керував парафіями Московської патріархії у США.[2][3]

Рішенням Священного Синоду від 14 липня 2018 року (журнал № 66) звільнений від управління Патріаршими парафіями в Канаді. Синод благословив продовжити архіпастирське служіння в межах Української Православної Церкви на розсуд Синоду останньої.

Рішенням Синоду УПЦ від 25 вересня 2018 року (журнал № 34) призначений єпископом Шумським, вікарієм Тернопільської єпархії, і ректором Почаївської духовної семінарії.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Праці:

  • История церковной проповеди в Киевской митрополии в XVII—XVIII столетиях (кандидатская диссертация).;
  • Галицкая Русь — Земля Святая (Краткий Патерик Галицких Святых).
  • Смакоуз В., Опанасюк А., студенты I курса ЛДА, На Тамбовской земле. // ЖМП, 1989, № 9;
  • Епископ Иов (Смакоуз). Церковное служение верного сына Галицкой Руси архиепископа Пантелеимона (Рудыка) (К 50-летию учреждения Эдмонтонско-Канадской епархии Московского Патриархата);
  • Патриотический подвиг духовенства и верующих Патриаршей Русской Православной Церкви в Канаде в годы Второй мировой войны (к семидесятилетию начала Великой Отечественной войны и 50-летию со дня преставления митрополита Вениамина (Федченкова));
  • История западно-русских церковных уний с Римом в медалях (американская медаль 1916 года в память воссоединения карпаторусинов-униатов с Русской Православной Церковью);
  • Священник Игнатий Гудима (1882—1944) — страдалец за православную веру и русские идеалы на Галицкой Руси;
  • Подвижническая жизнь на Галицкой Руси преподобного Иова (Железо), игумена Почаевского;
  • Духовное возрастание и начальная подвижническая жизнь на Галицкой Руси преподобного Иова (Железо), игумена Почаевского.