Йоганнес Рінне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганнес Рінне
Arkkipiispa Johannes Wilho Rinne (2).jpg
Старець-митрополит Нікейський, іпертим та екзарх всієї Віфанії
30 вересня 2001 — 30 вересня 2001
Попередник: Веніамін Киріаку
Наступник: Констянтин Харісіадіс
Архієпископ Карельський і Фінляндський
Митрополит Гельсинський
Єпископ Лапландський,
вікарій Карельської єпархії
1 лютого 1972 — 26 травня 1969
Попередник: посада новостворена
Наступник: посада скасована
 
Альма-матер: Халкінська семінарія
Діяльність: священник
Народження: 16 серпня 1923(1923-08-16)[1]
Турку, Фінляндія[2]
Смерть: 1 липня 2010(2010-07-01)[3][1] (86 років)
Турку, South-Western Finland Regional State Administrative Agencyd, Фінляндія[2]
Похований: Турку, Фінляндія
Батько: Fredrik Wilhelm Rinne
Мати: Aina Rauha Lindgren-Toivonen
Священство: 2 травня 1967
Чернецтво: 1967
Єп. хіротонія: 26 травня 1969

Нагороди:

орден Хреста землі Марії Order of the Cross of Terra Mariana, 2nd Class

CMNS: Йоганнес Рінне у Вікісховищі

Йоганнес Рінне (в миру Йоганнес Вільго Рінне, фін. Johannes Wilho Rinne; 16 серпня 1923, Турку, Фінляндія1 липня 2010, Турку, Фінляндія) — предстоятель Православної церкви Фінляндії (19872001), тимчасовий предстоятель Естонської апостольської православної церкви Константинопольського патріархату. Теолог, перекладач, експерт із канонічного права. Володів французькою та грецькою мовою. Походив із лютеранської родини.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 16 серпня 1923 в Турку у шведомовній лютеранській сім'ї.

1948 закінчив теологічний факультет Академії Обу в Турку, отримавши ступінь кандидата богослов'я.

1950 закінчив англіканський коледж у Великій Британії і до 1952 викладав у шведськомовній школі в Парайнені.

З 1952 по 1953 навчався за стипендіатською програмою в США, де в 1953 удостоєний ступеня магістра теології. Після повернення до Фінляндії викладав у низці фінських шкіл.

1966 удостоєний ступеня доктора теології в євангельсько-лютеранській церкві.

Перед етапом переходу в православ'я навчався в Халкінській семінарії Вселенської патріархії, а 1971 удостоєний ступеня доктора богослов'я в Університеті Арістотеля.

Служіння у Православній Церкві[ред. | ред. код]

1966 приєднався до Православної церкви через миропомазання і в тому ж році висвячений у дияконський сан у Константинополі.

1967 прийнятий до братства монастиря Іоанна Богослова Вселенської патріархії на острові Патмос, де пострижений в чернецтво і наречений іменем Йоганнес (Іоанн), на честь апостола Іоанна Богослова.

2 травня 1967 хіротонізований у сан ієромонаха і піднесений до архімандрита.

Представляв Православну Церкву Фінляндії на IV Всеправославній нараді, що пройшла з 8 по 15 червня 1968 в Шамбезі, передмісті Женеви [4].

Єпископське служіння[ред. | ред. код]

26 травня 1969 хіротонізований на єпископа Лапландського, вікарія Карельської єпархії Православної Церкви Фінляндії.

З 11 листопада 1969 служив як вікарій при літньому єпископі Гельсинському Александрі Карпіні в управлінні Гельсинською митрополією.

З 1970 тимчасово керував Гельсингфорською митрополією, а 1 лютого 1972 офіційно обраний і затверджений митрополитом ПЦФ.

Предстоятель Фінляндської Церкви[ред. | ред. код]

15 жовтня 1987 на Церковному соборі обраний архієпископом Карельським і всієї Фінляндії, предстоятелем Автономної Церкви Фінляндії у складі Константинопольського патріархату.

30 вересня 2001 вийшов на спокій, а 4 жовтня того ж року рішенням Священного Синоду Константинопольської православної церкви призначений титулярним митрополитом Нікейським з місцем перебування у Фінляндії.

Помер 1 липня 2010 в Турку [5]. Згідно з заповітом, відспівування покійного відправлене митрополитом Гельсинським Амвросієм Яаскелайненом по чину простих ченців, без архієрейських атрибутів, в присутності лише вузького кола близьких родичів. Похований на православній ділянці міського цвинтаря в Турку.

Відносини з Московським патріархатом[ред. | ред. код]

1973, будучи митрополитом Гельсинським, наполягав на поверненні так званих "російських парафій" на території Фінляндії під юрисдикцію Православної церкви Фінляндії. Але Москва відмовила[6].

На посаді предстоятеля Фінляндської архієпископії архієпископ Йоганнес неодноразово вступав у суперечки з духовенством і парафіянами Московського патріархату, які сповідували ентофілістичні погляди, що межували з єрессю.

Архієпископ Йоганнес активно підтримав ідею повернення Естонії під омофор Константинопольського патріархату і сприяв відновленню Естонської апостольської православної церкви, навіть тимчасово очолив її. Імперіалістична церковна політика Московської патріархії спричинили гострий конфлікт із Константинопольською Церквою-Матір'ю, і на деякий час призвело до однобічного розриву євхаристійного спілкування з боку патріарха Алексія Ридиґера.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • The Kingdom of God in the Tought of William Temple. The Purpose of Mankind. Åbo Akademi, 1966. Akta Academiae Aboensis, Ser. A, Humaniora, Vol.32 nr 1.
  • Ykseyden ja yhdenmukaisuuden suhde kirkossa Ekumeenisten synodien tradition valossa. Ortodoksisen Kirjallisuuden Julkaisuneuvosto, 1976. ISBN 951-9071-08-3
  • Kirkkoisien perintö. Ortodoksisen Kirjallisuuden Julkaisuneuvosto, 1984. ISBN 951-9071-66-0
  • Lähimmäiset. Helsingissä: Ajatus, 2002. ISBN 951-20-6231-3
  • Hiljaisuus. Helsingissä: Ajatus, 2003. ISBN 951-20-6355-7
  • Metropoliitta Johannes - Bysantin luottomies. Helsingissä: Ajatus, 2003. ISBN 951-20-6448-0
  • Різдвяні та великодні послання. Йювяскюля. 2004. ISBN 951-8979-36-7

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]