Йоганнис I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоганнис I
ዮሐንስ
Йоганнис I

Бібліотека імператора Йоганниса I в Гондері
42-й Імператор Ефіопії
1667 — 1682
Попередник: Фасілідес
Наступник: Йясу I Великий
 
Народження: 1640
Смерть: 19 липня 1682(1682-07-19)
Династія: Соломонова династія
Батько: Фасілідес

Медіафайли у Вікісховищі?

Йоганнис I — негус Ефіопії з 1667 до 1682 року[1] з Соломонової династії.

Життєпис[ред.ред. код]

Був четвертим сином Фасілідеса.

Був обраний на імператорський трон радою знатних сановників імперії за наполяганням блаттенгети Мелка Крестоса. Потім рада ув'язнила решту синів Фасілідеса на горі Вохні-Амба, продовживши відроджений Фасілідесом звичай.

Більшу частину свого правління Йоганнис провів у походах. При цьому 6 із 11 здійснених походів були військовими експедиціями. Три з них були спрямовані проти агау, одна проти оромо, а також дві каральні експедиції до районів поблизу з горою Ашгуагва — Ангот і Ласта — для придушення повстань Фереса (1677) та За Мар'яма (1679)[2]. Помер 19 липня 1682[3].

Релігія за Йоганниса[ред.ред. код]

Через гострі релігійні суперечки, спричинені католицькими місіонерами за правління його діда Сусеньйоса I, Йоганнис вчинив жорстко з європейцями. 1669 року він віддав геразмачу Мікаелу розпорядження про вигнання всіх католиків, які ще залишались в Ефіопії: ті, хто не прийняв віру Ефіопської православної церкви, були вигнані до Сеннару.

За часів його правління було страчено шістьох францисканців, відряджених папою Олександром VII для навернення ефіопів у католицьку віру там, де за 30 років до цього зазнали невдачі єзуїти. Натомість його симпатіями користувались вірмени, віра яких також належала до міафізитства та гармоніювала з ефіопською церквою. Серед них був Мурад, який здійснив низку дипломатичних місій для негуса. 1679 року Йоганнис прийняв вірменського єпископа який привіз мощі ефіопського святого Евостафевоса.

Конфлікт з приводу походження Христа настільки загострився, що в останній рік свого правління Йоганнис скликав синод для вирішення суперечки. Ченці-евстафіани з Годжама відстоювали формулу «Через єлеєпомазання Бог Син був односущним Отцю», їх підтримав власний син негуса Йясу. Проти них виступали ченці Дебре-Лібаноса, які на той час ще були прибічниками традиційного міафізитства. Підсумок синоду був спірним, тому до розв'язання проблеми повернулись, коли Йясу став негусом, на синоді, скликаному ним 1686 року[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Budge, E.A. Wallis. A History of Ethiopia: Nubia and Abyssinia. — 1928. стор. 408)
  2. Huntingford, G.W.B. The historical geography of Ethiopia from the first century AD to 1704. — Oxford University Press: 1989. — стор. 187–200
  3. Bruce, James. Travels to Discover the Source of the Nile. — 1805 edition. — т. 3. — стор. 447
  4. Budge, стор. 406, 410; Blundell, H. Weld. The Royal chronicle of Abyssinia, 1769–1840. — Cambridge: University Press, 1922. — стор. 525; Crummey, Donald. Priests and Politicians, 1972. — Hollywood: Tsehai, 2007. — стор. 22

Джерела[ред.ред. код]

  • Бартницкий А., Мантель-Heчко И. История Эфиопии. — М. : Прогресс, 1976. — 592 с. — (Библиотека зарубежной африканистики) — 8000 прим.
  • Pankhurst, Richard K. P. Ефіопські царські хроніки = The Ethiopian Royal Chronicles. — Addis Ababa : Oxford University Press, 1967. — 210 с.