Йоганн-Сигізмунд (маркграф Бранденбургу)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Йоганн-Сигізмунд
Йоганн-Сигізмунд
Йоганн-Сигізмунд
Маркграф Бранденбургу
18 липня 1608 — 2 січня 1620
Попередник: Йоахім-Фрідріх
Наступник: Георг-Вільгельм
Герцог Пруссії
28 серпня 1618 — 2 січня 1620
Попередник: Альбрехт-Фрідріх
Наступник: Георг-Вільгельм
 
Народження: 8 листопада 1572(1572-11-08)
Галле-на-Залле, Магдебург
Смерть: 2 січня 1620(1620-01-02) (47 років)
Берлін, Бранденбург
Похований: Берлінський собор
Віросповідання: кальвінізм
Династія: Гогенцоллерни
Батько: Йоахім-Фрідріх

Медіафайли у Вікісховищі?

Йога́нн-Сигізму́нд (нім. Johann Sigismund; 8 листопада 1572(15721108)23 грудня 1619 (2 січня 1620)[1]) — брандербурзький маркграф, курфюрст Священної Римської імперії (16081619). Третій прусський герцог (16181619), прусський регент (16081618). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Галле-на-Залле, Магдебург. Син бранденбурзького маркграфа Йоахіма-Фрідріха. Тесть шведського короля Густава ІІ Адольфа та трансильванського князя Габора Бетлена. Васал польського короля Сигізмунда ІІІ Вази1611). Отримав Прусське герцогство завдяки шлюбу із прусською принцесою Анною (1594), донькою прусського герцога Альбрехта-Фрідріха, який не мав синів-спадкоємців. Завдяки цьому шлюбові створив нову державу Бранденбург-Пруссія. Перейшов із лютеранства в кальвінізм (1613), безуспішно намагався навернути у кальвінізм підданих своїх володінь (1614). Помер у Берліні, Бранденбург. Похований у Берлінському соборі[1]. Також — Йога́нн ІІІ, Йога́нн-Сигізму́нд Бранденбу́рзький, Йога́нн-Сигізму́нд Гогенцо́ллерн.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Йоганн-Сигізмунд народився 8 листопада 1572 року в Галле-на-Залле, в родині магдебурзького управителя, майбутнього бранденбурзького маркграфа Йоахіма-Фрідріха з дому Гогенцоллернів та його першої дружини Катерини Брандербург-Кюстрінської. Хлопець ріс під впливом свого діда, брандебурського маркграфа Йоганна-Георга; отримав традиційне лютеранське виховання.

30 жовтня 1594 року в Цехліні 21-річний Йоганн-Сигізмунд одружився з 18-річною прусською принцесою [[Анна Прусська (1576—1625) |Анною]], донькою прусського герцога Альбрехта-Фрідріха з династії Гогенцоллернів, що був васалом польського короля. Шлюб був дуже щасливим на початку; Йоганн постійно навідувався до тещі Марії-Єлеонори, колишньої юліх-клевської принцеси, в Кенігсберг. Згодом, стосунки між подружжям розладналися через різницю в характерах. Анна народила вісьмох дітей, з яких вижили лише четверо.

За життя Йоганн-Сигізмунд захоплювався іграми й нелюбив політику. У питаннях управління він легко піддавався впливу радників. Особливими пристрастями маркграфа були карти, бенкетування, полювання. Протягом 16121619 років він уполював 15 зубрів, 38 ведмедів, 112 лося, 1998 оленей і 2344 лані.

Маркграф[ред.ред. код]

Після смерті батька в 1608 році Йоганн-Сигізмундн успадкував Бранденбурзьке маркграфство. Того ж року він став регентом психічно хворого тестя Альбрехта-Фрідріха. 16 листопада 1611 року в Кракові Йоганн-Сигізмунд склав присягу на вірність польському королю Сигізмунду ІІІ Вазі, й офіційно отримав в управління прусське герцогство. Він щорічно сплачував Польщі данину розміром у 30 тисяч гульденів, запровадив у Пруссії новий григоріанський календар, урівняв у правах прусських католиків з протестантами, а також обіцяв збудувати у прусській столиці Кенігсберзі католицький храм.

З 1609 року Йоганн-Сигізмунд по лінії дружини претендував на спадщину юліх-клевських герцогів. За Дортмундським договором із пфальцьким герцогом Вольфгангом-Вільгельмом він керував нею спільно із ним, проте за Ксантенським договором 1614 року розділив її, ставши господарем Клеве, Марки та Равенсберга.

Релігійна політика[ред.ред. код]

Близько 1606 року в Гайдельберзі Йоганн-Сигізмунд перейшов з лютеранства у кальвінізм, а 25 грудня 1613 року (за новим григоріанським стилем — 4 січня 1614) публічно взяв участь кальвіністському богослужінні. Хоча більшість його підданих, включно з його дружиною Анною залишалися лютеранами, в лютому 1614 року маркграф та його придворні високопосадовці-кальвіністи спланували масове одномоментне навернення населення, спираючись на принцип «cuius regio, eius religio». Цей план провалився через сильний місцевий спротив, який очолила маркграфиня Анна. В результаті Йоганн-Сигізмунд облишив спроби навернення й 1615 року видав привілей, яким дозволив своїм підданим сповідувати як кальвінізм, так і лютеранство.

Останні роки[ред.ред. код]

1616 року Йоганн-Сигізмунд пережив інсульт, після якого відійшов від управління справами, передавши їх синові Георгу-Вільгельму.

1618 року, внаслідок смерті прусського герцога Альбрехта-Фрідріха, який не залишив по собі синів-спадкоємців, маркграф офіційно став новим герцогом прусським, повноправним володарем Східної Пруссії.

Йоганн-Сигізмунд помер 2 січня 1620 року (за старим юліанським календарем — 23 грудня 1619) в Берліні, у віці 47 років. Свої володіння він передав старшому синові Георгу-Вільгельму.

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни
Герб Йоганна-Сигізмунда з гербами володінь.

Портрети[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Johannes Schultze. Johann Sigismund. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1974. — Band 10. — S. 475 f. (Посилання).

Джерела[ред.ред. код]

  • Johannes Schultze. Johann Sigismund. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1974. — Band 10. — S. 475 f. (Посилання).
  • Udo Krolzik. Johann Sigismund. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 3, Bautz, Herzberg 1992, ISBN 3-88309-035-2, Sp. 178–181.
  • Theodor Hirsch. Johann Sigismund // Allgemeine Deutsche Biographie — Leipzig: Duncker & Humblot, 1881. — Band 14. — S. 169–175.
  • Reinhold Koser: Geschichte der brandenburgischen Politik bis zum Westfälischen Frieden von 1648 (= Geschichte der brandenburgisch-preußischen Politik. Bd. 1). 2. Auflage. Stuttgart / Berlin 1913.
  • Heinz Immekeppel: Das Herzogtum Preußen von 1603 bis 1618 (= Studien zur Geschichte Preußens. Bd. 24). Diss. phil. Bonn 1975, Köln / Bonn 1975.
  • Bodo Nischan: Prince, People, and Confession. The Second Reformation in Brandenburg. University of Pennsylvania Press, Philadelphia 1994, ISBN 0-8122-3242-9.
  • Andreas Gautschi, Helmut Suter: Vom Jagen, Trinken und Regieren. Reminiszenzen aus dem Leben des Kurfürsten Johann Sigismund von Brandenburg, nach alten Briefen zitiert. C.A. Starke, Limburg 2006, ISBN 3-7980-0609-1.
  • Axel Gotthard: Zwischen Luthertum und Calvinismus (1598–1640). // Frank-Lothar Kroll (Hrsg.): Preußens Herrscher. Von den ersten Hohenzollern bis Wilhelm II. 2. Auflage. München 2001, S. 74–94.
  • Franz Josef Burghardt: Brandenburg und die niederrheinischen Stände 1615–1620. // Forschungen zur Brandenburgischen und Preußischen Geschichte. NF 17, 2007, S. 1–95.
  • Wolfgang Neugebauer: Brandenburg-Preußen in der Frühen Neuzeit, Politik und Staatsbildung im 17. und 18. Jahrhundert. // ders. (Hrsg.): Handbuch der Preußischen Geschichte. Bd. 1: Das 17. und 18. Jahrhundert und Große Themen der Geschichte Preußens. Campus, Berlin, New York 2009, S. 113–410.
  • Franz Josef Burghardt: Zwischen Fundamentalismus und Toleranz. Calvinistische Einflüsse auf Kurfürst Johann Sigismund von Brandenburg vor seiner Konversion (= Historische Forschungen. Bd. 96). Duncker & Humblot, Berlin 2012, ISBN 978-3428137978.
  • Franz Josef Burghardt: Brandenburg 1618–1688. Hofcalvinismus und Territorienkomplex. In: Herman J. Selderhuis, J. Marius J. Lang van Ravenswaay (Hrsg.): Reformed Majorities in Early Modern Europe. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2015, ISBN 978-3-525-55083-0, S. 111–138.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йоганн-Сигізмунд (маркграф Бранденбургу)