Йоганн Адам Райнкен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганн Адам Райнкен
нім. Johann Adam Reincken
Зображення
Портрет Йоганна Адама Райнкена роботи Готфріда Кнеллера (1674)
Основна інформація
Дата народження грудень 1643
Місце народження Девентер, Голландська республіка
Дата смерті 24 листопада 1722 (78 років)
Місце смерті Гамбург, Священна Римська імперія
Поховання Церка святої Катерини, Любек
Громадянство Нідерланди
Віросповідання лютеранство
Професії композитор, органіст
Вчителі Генріх Шайдеман
Інструменти орган, клавесин, віола
Жанр музика бароко
CMNS: Файли у Вікісховищі

Йо́ганн А́дам Ра́йнкен (можливий варіант прізвища — Ре́йнкен) (нім. Johann Adam Reincken; грудень 1643, Девентер – 24 листопада 1722, Гамбург[1]) — видатний німецький органіст, клавесиніст та композитор епохи бароко, один з основних представників північнонімецької органної школи. Друг Дітріха Букстегуде, відомий впливом на молодих органістів свого часу, таких як Йоганн Себастьян Бах.

Біографія[ред. | ред. код]

У багатьох виданнях роком народження Райнкена вказано 1623 рік. Джерело цієї дати – біографія, створена Йоганном Маттезоном невдовзі після смерті композитора у 1722 році. Однак сьогодні як рік народження Райнкена прийнятий 1643[2]. Так, в церковних книгах Девентера немає згадок про хрещення когось схожим ім'ям, що відносяться до 1623 року, а брати Райнкена народилися в 1639 – 1641 роках. Також 10 грудня 1643 є запис про хрещення якогось Яна Рейнсе (Jan Reinse), що найвірогідніше і є ім’ям композитора[3].

Початкову музичну освіту юний музикант отримав в Девентері у 1650 –1654 роках в Лукаса ван Леніка, місцевого органіста. У 1654 році Райнкен продовжив навчання з Генріхом Шайдеманом у церкві святої Катерини в Гамбурзі. Закінчивши трирічне навчання і провівши після цього рік у Девентері на посаді органіста у міській церкві, Райнкен став помічником Шейдемана.

Після смерті вчителя в 1663 Райнкен обійняв його посаду, не змінюючи її протягом усього свого довгого життя. У 1665 році він одружився з однією з дочок Шейдемана, і через три роки народилася їхня єдина дитина Маргарета Марія. Пізніше Райнкен дав доручення міській адміністрації профінансувати велике і дуже дороге розширення головного органу собору, яке було виконано. В 1678 році був одним із засновників Гамбурзької опери, першої цивільної опери в Німеччині. У 1705 старости храму спробували призначити Йоганна Маттезона на посаду Райнкена, але змістити композитора не вдалося.

На відміну більшості сучасних йому органістів, Райнкен помер багатою людиною у віці 78 років. Спершу заповідав поховати себе поруч з Букстегуде у Церкві святої Марії[4], проте пізніше був похований за влашний кошт у Церкві св. Катерини в Любеку поруч з донькою.

Райнкен (за клавесином) і Букстегуде (грає на віолі) на картині Йоганнеса Форгута (1674)

Вплив на музику[ред. | ред. код]

Райнкен був добре знайомий з Дітріхом Букстегуде та вважав його своїм найкращим другом. Картина Йоганнеса Форгута (1674) навіть зображує цих композиторів, коли вони грають разом удома.

Вважається також, що Райнкен сильно вплинув на творчість юного Йоганна Себастьяна Баха. Кажуть, що після прослуховування, на якому молодий Бах імпровізував на тему лютеранського хоралу «An den Wasserflüssen Babylon» («На річках Вавилонських»), Райнкен сказав молодому композитору: «Я думав, що мистецтво вже померло, але зараз я бачу, що воно ще живе у Вас»[5]. Бах використав твір Райнкена «Hortus musicus» («Музичний сад») як тему для своїх творів BWV 954, 965 і 966. У 2006 році у Веймарі був знайдений найранніший відомий автограф Баха. Виявилося, що це копія хоральної фантазії «An Wasserflüssen Babylon», яку Бах зробив для свого тодішнього вчителя Георга Бема у 1700 році.

Творчість[ред. | ред. код]

Райнкен був провідним виконавцем у музичному житті економічно та культурно процвітаючого Гамбурга. Він був відомий далеко за межами міста своєю грою на органі, в якій центральне місце займало мистецтво імпровізації.

Певну кількість творів композитора було видану у різних містах за його ж кошти. Так, у 1687 році в Гамбурзі побачила світ збірка сонатних сюїт «Hortus Musicus». Райнкен присвятив цю колекцію міській раді Девентера, яка фінансувала його в минулому. Три варіаційні цикли для клавесина були видані в Амстердамі близько 1710 року.

Перша сторінка рукопису хоральної фантазії «An Wasserflüssen Babylon». Копія Баха, табулатура

Твори для органу та клавесину[ред. | ред. код]

  • Хоральна фантазія «An Wasserflüssen Babylon»
  • Хоральна фантазія «Was kann uns kommen an für Not»
  • Варіації на тему «Schweiget mir von Weibernehmen» (Амстердам, бл. 1710)
  • Варіації на тему «Holländische Nachtigahl» (Амстердам, бл. 1710)
  • Балет з варіаціями (Амстердам, бл. 1710)
  • Токата соль мажор
  • Токата соль мінор
  • Токата ля мажор (авторство спірне)
  • Фуга соль мінор
  • 8 клавесинних сюїт:
    • Сюїта No. 1, No. 2, No. 3, No. 4 – до мажор
    • Сюїта No. 5 – мі мінор
    • Сюїта No. 6 – фа мажор
    • Сюїта No. 7 – соль мажор
    • Сюїта No. 8 – сі-бемоль мажор
  • Musicalischer Clavierschatz del J.A. Reincken (1702, втрачено)

Інструментальна музика[ред. | ред. код]

  • «Hortus Musicus» (1687) — 6 сонат і сюїт для 2-х скрипок, віоли та генерал-басу[6]
  • «Sonaten, Concertaten, Allemanden, Correnten, Sarabanden und Chiguen» (1704), для 2-ох скрипок і клавесина (втрачено)

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У музичному середовищі існує популярна легенда, що стведжує, ніби в старості Райнкен знищив значну частину своїх творів, щоб уникнути гріху гордині. Композитор боявся, що потомки прославлятимуть його чи наслідуватимуть його приклад, проте на сьогодні жодних підтвержень цього факту немає.
  • Плутанина пов’язана з датою народження композитора сприяла виникненню як у популярній, так і в науковій літературі образу «столітнього Райнкена». Подібні згадки зустрічаються у новелі Володимира Одоєвського «Себастьян Бах», монографії про Баха Альберта Швейцера[7], книзі Джона Еліота Гардинера «Музика у Небесному Граді: Портрет Йоганна Себастьяна Баха» та інших творах.
  • Хоральна фантазія «An Wasserflüssen Babylon» належить до одних з найдовших сольних органних творів тієї епохи. Середня тривалість виконання займає 18 – 21 хвилин.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ulf Grapenthin. Die Musik in Geschichte und Gegenwart. 2., neubearbeitete Ausgabe, Band 13 (de.). Bärenreiter-Verlag: Bärenreiter-Verlag 2005. с. 1506–1534. 
  2. Reincken, Johann Adam - MGG Online. www.mgg-online.com. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2021. 
  3. Grapenthin, Ulf (2001). Reincken [Reinken, Reinkinck, Reincke, Reinicke, Reinike], Johann Adam. Oxford Music Online. Oxford University Press. 
  4. Biographies - Buxtehude (англ.). Архів оригіналу за 15 листопада 2021. 
  5. Marshall, Robert L.; Bach, Johann Sebastian (1968-06). O holder Tag, erwunschte Zeit. Hochzeitskantate BWV 210. Herausgegeben vom Bach-Archiv Leipzig. Notes 24 (4). с. 795. ISSN 0027-4380. doi:10.2307/895768. Процитовано 25 грудня 2021. 
  6. Оцифрована версія. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2021. 
  7. Швейцер, Альберт. Йоганн Себастьян Бах (нім.). 2016. с. 80. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Robert Eitner. Reincken, Johann Adam // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1889, Band 28, S. 7–11.
  • Arnfried Edler. Reincken, Johann Adam. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 2003, Band 21, S. 344–346 (Digitalisat).
  • Ulf Grapenthin: Reincken, Johann Adam. In: Die Musik in Geschichte und Gegenwart. 2., neubearbeitete Ausgabe, Band 13, Sp. 1506–1534.
  • Ulf Grapenthin: Bach und sein „Hamburgischer Lehrmeister“ Johann Adam Reincken. In: Martin Geck (Hrsg.): Bachs Musik für Tasteninstrumente. Bericht über das 4. Dortmunder Bach-Symposion 2002 (Dortmunder Bach-Forschungen, Band 6). Klangfarben Musikverlag, Dortmund 2003, ISBN 3-932676-11-4.
  • Klaus Beckmann: Die Norddeutsche Schule. Orgelmusik im protestantischen Norddeutschland zwischen 1517 und 1755. Teil II: Blütezeit und Verfall 1620-1755. Schott, Mainz 2009.
  • Ulf Grapenthin: Zu Geburt und Jugendzeit von Johann Adam Reincken (1643–1722) in der niederländischen Hansestadt Deventer. In: Ars Organi, Jg. 69, 2021, S. 6–11.

Посилання[ред. | ред. код]