Йоганн Вінкельман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоганн Йоахім Вінкельман
Johann Joachim Winckelmann
Johann Joachim Winckelmann (Raphael Mengs after 1755).jpg
Йоганн Вінкельман, портрет роботи Рафаеля Менгса, після 1755
При народженні: Йоганн Йоахім Вінкельман
Дата народження: 9 грудня 1717(1717-12-09)
Місце народження: Штендаль, Макграфство Бранденбург, (тепер - Саксонія-Анхальт, Німеччина).
Дата смерті: 8 червня 1768(1768-06-08) (50 років)
Місце смерті: Трієст, Австро-Угорська імперія, (тепер - регіон Фріулі-Венеція-Джулія провінція Трієст,Італія).
Національність: німець
Рід діяльності: письменник, мовознавець, літературознавець, перекладач
Роки активності: 17551768

Йо́ганн Йо́ахім Ві́нкельман (нім. Johann Joachim Winckelmann; *9 грудня 1717, Штендаль, Саксонія-Анхальт — †8 червня 1768, Трієст) — німецький мистецтвознавець і антиквар, основоположник сучасних уявлень про античне мистецтво і археологію.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Вінкельман народився у дуже бідній родині. Його батько Мартін Вінкельман був шевцем , а мати, Анна Марія Майєр, була дочкою ткача.

Освіта[ред.ред. код]

Незважаючи на свої вкрай мізерні статки, у 1735 році він отримав можливість відвідувати гімназію у Берліні і закінчив її у 1736 році. Через два роки йому була присуджена стипедія на вивчення теології в університеті в Галле, де займався переважно стародавнім письменством.

Після закінчення університету у 1740 році він досить довго працював домашнім учителем у різних родинах, потім з 1741 він вивчав медицину в Єнському університеті; в 17431748 роках він працював в училищі під Берліном де викладав давньоєврейську і грецьку мови, а також геометрію,логіку та латину, потім вступив у бібліотекарі до графа Бюнау, в Нетніці. Тут, живучи неподалік від Дрездена, майбутній історик мистецтва мав можливість часто бачити і вивчити зібрані там мистецькі скарби. Вони збудили у ньому гарячу любов до класичної старовини і відразу до стилю рококо, пануючого в тодішній німецькій архітектурі і пластиці.

Робота в Італії[ред.ред. код]

Бажання потрапити в Рим і познайомитися з його пам'ятками спонукало його завести переговори з папським нунцієм Аркінто щодо отримання місця при бібліотеці кардинала Пассіона, але неодмінною умовою для того йому був поставлений перехід з лютеранства в католицтво. Після п'ятирічних коливань в 1754 р. Вінкельман зважився на цей важливий крок і на наступний рік опинився в Римі, де зблизився з живописцем Рафаелем Менгсом, перейнятим тими ж, як і він, естетичними переконаннями і прагненнями, і цілком віддався вивченню антиків. Також він був представлений кардиналу Альбані, найбільшому колекціонеру того часу, який призначив йому пенсію і запросив його відвідати віллу Альбано і поглянути на витвори стародавнього мистецтва.

Збагативши свої пізнання і розширивши свої погляди поїздкою в Неаполь яку він здійснив у 1758 році (він її повторить у 1762, 1764, 1767) і відвідуванням Геркуланума і Помпей, які незадовго перед тим виступили з-під попелу Везувію, він склав каталог колекції гем барона Стоша у Флоренції і після другої подорожі в Неаполь приступив до видання «Історії античного мистецтва» — головної своєї праці, що вийшла у світ у 1764 році, незабаром (в 1767 році) доповненої «Замітками про історію мистецтва» і згодом перекладеної на французьку та інші мови. З 1763 року він працює головний антикварієм і «президентом старожитностей» Ватикану, а у 1765 році він відхилив пропозицію стати директором бібліотеки, зібрань монет і старожитностей у Берліні.

Загибель[ред.ред. код]

Побувавши ще раз у Неаполі, він відправився в супроводі скульптора Кавачеппі в Німеччину, але доїхав тільки до Відня, звідки повернувся до Італії. Неподалік від Трієста Вінкельман випадково познайомився зі щойно випущеним з в'язниці злочинцем Арканджело. Вдавши любителя мистецтва, Арканджело ввійшов до нього в довіру з метою скористатися того медалями та грошима. У Трієсті, де Вінкельман мав намір сісти на корабель до Анкони і зупинився на кілька днів, Вінкельман провів ніч з Арканджело, а на ранок той заколов великого вченого в ліжку і викрав його пожитки.

Ідеї[ред.ред. код]

Ангеліка Кауфман. Портрет Вінкельмана, 1764

Як показав біограф Вінкельмана Юсті, в області мистецтва його попередником був французький знавець предмета граф Келюс.

Заслуга Вінкельмана полягає переважно в тому, що він перший проклав шлях до розуміння культурного значення і краси класичного мистецтва, оживив інтерес до нього в освіченому товаристві і був засновником не тільки його історії, а й художньої критики, для якої запропонована ним струнка, хоч і застаріла для наших днів система.

Відкриття послідовності стилів в древньому мистецтві, було тісно пов'язане з неприйняттям, яке викликало у нього мистецтво бароко та рококо у порівнянні з мистецтвом Високого Відродження. Аналогія з цією зміною смаку стояла в нього перед очима всюди, в тому числі і при дослідженні творів античного мистецтва, і допомагала йому розчленувати їх на історичні щаблі.

За Вінкельманом, головним завданням мистецтва має бути «прекрасне», якому підпорядковуються і індивідуальна правда, і дія, і ефект; сутність ж прекрасного полягає в зображенні типу, створеного нашої фантазією і природою, а в її основі лежать вірність пропорцій, благородна простота, спокійна велич і плавна гармонійність контурів. Існує, вчив Вінкельман, тільки одна краса, що має позачасове значення, так як вона закладена в самій природі і реалізується нею там, де щасливо збігаються милість небес, благотворний вплив політичної свободи і національного характеру, наприклад, у греків часів Фідія та Праксителя. Вся історія мистецтва інших народів була для нього тільки фоном, який служив лише тому, щоб ця істина яскравіше блищала.

Бібліографія[ред.ред. код]

З численних творів, за допомогою яких він поширював свої висновки та ідеї, особливо цікаві, окрім вищезгаданих, ще наступні: «Gedanken über die Nachahmung der griechischen Werke in Malerei und Bildhauerkunst» (1753), «Sendschreiben über die Gedanken von der Nachahmung» і належать до цієї праці «Додатки» (1756), «Anmerkungen über die Baukunst der Alten» (1761), «Abhandlungen von der Empfindung der Schönen» (1763), «Versuch einer Allegorie» (1766) і «Monumenti antichi inediti» (1767, 1768 і 1821).

Повне зібрання творів Вінкельмана видано Ферновим, Генріхом Мейером, Шульце та Зібелісом (у 1808—1825 рр.., 11 томів; вдруге в Аугсбурзі в 1838 і наступних роках). У багатій літературі про Вінкельмана і його праці, можна вказати на нарис Гете «Winckelmann und sein Jahrhundert» (1805) і Justi, «Leben W.» (1866—1872). Російською мовою є етюд Н. М. Благовіщенського (СПб., 1891).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]