Йоганн Вінкельманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганн Вінкельманн
Johann Joachim Winckelmann
Johann Joachim Winckelmann (Raphael Mengs after 1755).jpg
Йоганн Вінкельманн, портрет роботи Рафаеля Менгса, після 1755
Ім'я при народженні Йоганн Йоахім Вінкельманн
Народився 9 грудня 1717(1717-12-09)
Штендаль, Макграфство Бранденбург
Помер 8 червня 1768(1768-06-08) (50 років)
Трієст, Австро-Угорська імперія
·Різана рана
Національність німець
Діяльність письменник, мовознавець, літературознавець, перекладач
Сфера роботи історія мистецтв
Alma mater Єнський університет імені Фрідріха Шиллера
Мова творів німецька[1] і французька[2]
Роки активності 17551768
Magnum opus Thoughts on the Imitation of Greek Works in Painting and the Art of Sculptured і Geschichte der Kunst des Alterthumsd
Конфесія Римо-католицька церква

CMNS: Йоганн Вінкельманн у Вікісховищі

Йо́ганн-Йо́ахім Ві́нкельман (нім. Johann Joachim Winckelmann; 9 грудня 1717(17171209) — 8 червня 1768) — німецький мистецтвознавець і антиквар, основоположник сучасних уявлень про античне мистецтво і археологію.

Біографія[ред. | ред. код]

Вінкельманн народився у незаможній родині. Його батько Мартін Вінкельманн був шевцем, а мати, Анна Марія Майєр, була дочкою ткача.

Незважаючи на свої вкрай мізерні статки, у 1735 році він отримав можливість відвідувати гімназію у Берліні і закінчив її у 1736 році. Через два роки йому була присуджена стипендія на вивчення теології в університеті в Галле, де займався переважно стародавнім письменством.

Після закінчення університету у 1740 році він досить довго працював домашнім учителем у різних родинах, потім з 1741 він вивчав медицину в Єнському університеті; в 17431748 роках він працював в училищі під Берліном, де викладав давньоєврейську і грецьку мови, а також геометрію,логіку та латину, потім працював бібліотекарем до графа Бюнау, в Нетніці. Тут, живучи неподалік від Дрездена, майбутній історик мистецтва мав можливість часто бачити і вивчити зібрані там мистецькі скарби. Вони збудили у ньому гарячу любов до класичної старовини і відразу до стилю рококо, пануючого в тодішній німецькій архітектурі й пластиці.

Бажання потрапити в Рим і познайомитися з його пам'ятками спонукало його завести переговори з папським нунцієм Аркінто щодо отримання місця при бібліотеці кардинала Пассіона, але неодмінною умовою для того йому був поставлений перехід з лютеранства в католицтво. Після п'ятирічних коливань в 1754 р. Вінкельманн зважився на цей важливий крок і на наступний рік опинився в Римі, де зблизився з живописцем Рафаелем Менгсом, перейнятим тими ж, як і він, естетичними переконаннями і прагненнями, і цілком віддався вивченню антиків. Також він був представлений кардиналу Альбані, найбільшому колекціонеру того часу, який призначив йому пенсію і запросив його відвідати віллу Альбано і поглянути на витвори стародавнього мистецтва.

Збагативши свої пізнання і розширивши свої погляди поїздкою в Неаполь яку він здійснив у 1758 році (він її повторить у 1762, 1764, 1767) і відвідуванням Геркуланума і Помпей, які незадовго перед тим виступили з-під попелу Везувію, він склав каталог колекції гем барона Стоша у Флоренції і після другої подорожі в Неаполь приступив до видання «Історії античного мистецтва» — головної своєї праці, що вийшла у світ у 1764 році, незабаром (в 1767 році) доповненої «Замітками про історію мистецтва» і згодом перекладеної на французьку та інші мови. З 1763 року він працював головним антикварієм і «президентом старожитностей» Ватикану, а у 1765 році він відхилив пропозицію стати директором бібліотеки, зібрань монет і старожитностей у Берліні.

Побувавши ще раз у Неаполі, він відправився в супроводі скульптора Кавачеппі в Німеччину, але доїхав тільки до Відня, звідки повернувся до Італії. Неподалік від Трієста Вінкельманн випадково познайомився зі щойно випущеним з в'язниці злочинцем Арканджело. Вдавши любителя мистецтва, Арканджело ввійшов до нього в довіру з метою скористатися того медалями та грошима. У Трієсті, де Вінкельманн мав намір сісти на корабель до Анкони і зупинився на кілька днів, Вінкельманн провів ніч з Арканджело, а на ранок той заколов вченого в ліжку і викрав його пожитки.

Ідеї[ред. | ред. код]

Ангеліка Кауфман. Портрет Вінкельманна, 1764

Як показав біограф Вінкельманна Юсті, в галузі мистецтва його попередником був французький знавець предмету граф Келюс.

Заслуга Вінкельманна полягає переважно в тому, що він перший проклав шлях до розуміння культурного значення і краси класичного мистецтва, оживив інтерес до нього в освіченому суспільстві й був зачинателем створення не тільки його історії, а й художньої критики, для якої ним була запропонована чітка, хоч і застаріла для наших днів система.

Відкриття послідовності стилів в давньому мистецтві, було тісно пов'язане з неприйняттям, яке викликало у нього мистецтво бароко та рококо у порівнянні з мистецтвом Високого Відродження. Аналогія з цією зміною смаку стояла в нього перед очима всюди, зокрема й при дослідженні творів античного мистецтва, і допомагала йому розчленувати їх на історичні щаблі.

За Вінкельманном, головним завданням мистецтва має бути «прекрасне», якому підпорядковуються й індивідуальна правда, і дія, і ефект; тоді як сутність прекрасного полягає в зображенні типу, створеного нашої фантазією і природою, а в її основі лежать вірність пропорцій, благородна простота, спокійна велич і плавна гармонійність контурів. Існує, як вчив Вінкельманн, тільки одна краса, що має позачасове значення, так як вона закладена в самій природі і реалізується нею там, де щасливо збігаються милість небес, благотворний вплив політичної свободи і національного характеру, наприклад, у греків часів Фідія та Праксителя. Вся історія мистецтва інших народів була для нього тільки фоном, який служив лише тому, щоб ця істина сяяла яскравіше.

Праці[ред. | ред. код]

З численних творів, за допомогою яких він поширював свої висновки та ідеї, особливо цікаві, окрім вищезгаданих, ще наступні:

  • «Gedanken über die Nachahmung der griechischen Werke in Malerei und Bildhauerkunst» (1753),
  • «Sendschreiben über die Gedanken von der Nachahmung» і належать до цієї праці «Додатки» (1756),
  • «Anmerkungen über die Baukunst der Alten» (1761),
  • «Abhandlungen von der Empfindung der Schönen» (1763),
  • «Versuch einer Allegorie» (1766) і
  • «Monumenti antichi inediti» (1767, 1768 і 1821).

Повне зібрання творів Вінкельманна видано Ферновим, Генріхом Мейером, Шульце та Зібелісом (у 1808—1825 рр., 11 томів; вдруге в Аугсбурзі в 1838 р. і наступних роках). У багатій літературі про Вінкельманна і його праці, можна вказати на нарис Гете «нім. Winckelmann und sein Jahrhundert» (1805) і «Justi», «Leben W.» (1866—1872). Російською мовою є етюд Н. М. Благовіщенського (СПб., 1891).

Бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Йоганн Вінкельманн