Йоганн Фрідріх Пфафф
Йоганн Фрідріх Пфафф | |
---|---|
Johann Friedrich Pfaff | |
![]() | |
Народився | 22 грудня 1765[1][2][…] ![]() Штутгарт, Вюртемберзьке герцогство[4][3] ![]() |
Помер | 21 квітня 1825[1][2][…] (59 років) ![]() Галле, Саксонське королівство[4][3] ![]() |
Місце проживання | Вюртемберзьке королівство ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | математик, астроном, викладач університету ![]() |
Alma mater | Геттінгенський університет (1787)[3] Karlsschule Stuttgartd (1785)[3] ![]() |
Галузь | математичний аналіз ![]() |
Заклад | Університет Гельмштедт[3] Університет Мартіна Лютера[3] ![]() |
Науковий керівник | Abraham Gotthelf Kästnerd[5] і Йоганн Елерт Боде[5] ![]() |
Аспіранти, докторанти | Карл Фрідріх Гаус[6] Karl Mollweided[7] Йоганн Крістіан Мартін Бартельс[8] Генріх Християн Шумахерd[9] Август Фердинанд Мебіус[10] Johann August Grunertd ![]() |
Членство | Французька академія наук Російська академія наук Прусська академія наук ![]() |
Відомий завдяки: | Пфаффіан Умова Пфаффа[en] Функція Пфаффа[en] Рівняння Пфаффа[en] Орієнтація Пфаффа[en] |
Брати, сестри | Wilhelm Pfaffd ![]() |
Родичі | Friedrich Pfaffd[11] ![]() |
![]() ![]() |
Йоганн Фрідріх Пфафф (нім. Johann Friedrich Pfaff; 22 грудня 1765 — 21 квітня 1825) — німецький математик. Викладав в університетах Гельмштедта та Галле, де в основному займався дослідженнями з аналізу та диференціальних рівнянь з частинними похідними.
Початкову освіту Йоганн Пфафф здобув у Карлсхулі[en], де познайомився з Фрідріхом Шиллером, своїм другом на все життя. Його математичні здібності були помічені ще в ранньому віці. Своє навчання продовжив в Геттінгенському університеті під керівництвом Абрахама Готхеля Кестнера[en], а в 1787 році переїхав до Берліна і вивчав там астрономію під керівництвом Й. Е. Боде. У 1788 році Пфафф став професором математики в Гельмштедті та викладав там до ліквідації університету в 1810 році. Після цього став професором математики в Галльському університеті. У місті Галле він залишився до кінця свого життя.[12]
Йоганн Пфафф відомий своєю роботою над системами[en] диференціальних рівнянь з частинними похідними першого порядку, які зараз називають його ім'ям. Також він був офіційним науковим керівником Карла Фрідріха Гаусса. Пфафф добре його знав, коли вони обидва жили у Гельмштедті в 1798 році. Пізніше його учнем був Август Мебіус.
Дві його основні праці — Disquisitiones analticae maxime ad calculum integralem et doctrinam serierum pertinentes (4to., vol. i., Helmstädt, 1797) та Methodus generalis, aequationes differentiarum particularum, necnon aequationes differentiarum vulgares, utrasque primi ordinis inter quotcumque variabiles, complete integrandi в Abhandlungen der Königlichen Akademie der Wissenschaften zu Berlin (1814—1815).[12]
Його брат Йоганн Вільгельм Андреас Пфафф[en] був професором чистої та прикладної математики. Інший брат, Крістоф Генріх Пфафф[en], був професором медицини, фізики та хімії.[12]

- Commentatio de ortibus et occasibus siderum apud auctores classicos commemoratis (лат.). Göttingen: Johann Christian Dieterich. 1786.
- Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Йоганн Фрідріх Пфафф в архіві MacTutor (англ.)
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #116140348 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д е ж и Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ а б Пфафф Иоганн Фридрих // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ https://link.springer.com/article/10.1007/s10853-016-0513-4
- ↑ а б в
Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Chisholm, Hugh, ред. (1911). Pfaff, Johann Friedrich. // Encyclopædia Britannica (англ.). Т. 21 (вид. 11-те). Cambridge University Press. с. 339—340.