Йоган Адам Гіллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоган Адам Гіллер
Основна інформація
Дата народження25 грудня 1728(1728-12-25)[1][2][…]
Місце народженняОсек-Лужицький, Ґміна Згожелець, Зґожелецький повіт, Республіка Польща
Дата смерті16 червня 1804(1804-06-16)[1][2][…] (75 років)
Місце смертіЛейпциг, Саксонія, Священна Римська імперія[1]
ГромадянствоНімеччина
Професіїкомпозитор, диригент, хормейстер, музикознавець, music historian, музичний критик
ОсвітаЛейпцизький університет і Kreuzschuled
ВчителіGottfried August Homiliusd
Відомі учніGertrud Elisabeth Marad, Крістіан Ґотлоб Нефе, Johann Samuel Schröterd, Corona Schröterd і Daniel Gottlob Türkd
Інструментифлейта
Мованімецька
Жанриопера
ДітиFriedrich Adam Hillerd
WS: Твори у Вікіджерелах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Йоган Адам Гіллер (нім. Johann Adam Hiller; 25 грудня 1728 — 16 червня 1804) — німецький композитор, диригент і музичний автор, який вважається творцем зингшпіля, ранньої форми німецької опери. В багатьох зі своїх опер він співпрацював з поетом Крістіаном Феліксом Вайсе як автором лібрето.

Як викладач, Гіллер заохочував музичну освіту для жінок. Серед його учениць були Елізабет Мара та Корона Шретер[4]. Він був капельмейстером театральної трупи Абеля Зейлера і став першим капельмейстером Лейпцизького оркестру Гевандгаузу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Йоган Гіллер народився у 1728 році в саксонському місті Герліці. Його батьками були вчитель і судовий писар Йоган Крістоф Гіллер та його дружина, уроджена Шикетанц, з Дрездену.

Після смерті свого батька в 1734 році Гіллер був залежним від благодійності друзів[5]. Він походив із музичної родини[6], а також вивчав основи музики у шкільного вчителя у своєму рідному місті Вендіш-Оссіг. З 1740 по 1745 рік він був учнем гімназії в Герліці, де його прекрасний голос сопрано приніс йому безкоштовне навчання[7]. У 1746 році він відправився вчитися в знамениту Кройцшуле в Дрездені. Там він брав уроки клавіатури та бас-континуо у Готфріда Августа Гоміліуса.

У 1751 році Гіллер вступив до Лейпцизького університету, щоб вивчати право. Під час навчання заробляв на життя, даючи уроки музики, а також виступами на концертах як на флейті, так і співаком[8]. Гіллер поринув у насичене музичне життя міста і поступово прийняв музику як свою єдину професію. Він брав активну участь у Великому концерті (Großes Concert), який був провідним концертним заходом у Лейпцигу.

В той час він написав декілька симфоній, церковних кантат і арій, а також фрагмент зингшпіля під назвою «Оракл». Гіллер також опублікував есе про Мімезис природи в музиці (нім. Abhandlung über die Nachahmung der Natur in der Musik) у 1754 році. Того ж року він отримав свою першу перерву у музичній кар'єрі, коли став управителем і вихователем сина графа Брюля в Дрездені. Він супроводжував графа до Лейпцига в 1758 році[9]. Він залишався на цій посаді до 1760 року, коли проблеми зі здоров'ям (депресія) змусили його піти у відставку. Саме під час перебування там у нього виникла ідея відродити деякі абонементні концерти. Ця спроба зрештою призвела до заснування Лейпцизького гевандхгузу, першим диригентом якого був Гіллер[10].

Повернувшись у Лейпциг, Гіллер став директором Великого концерту, і займав цю посаду до 1771 року. Того ж року він заснував школу співу[11]. Через чотири роки Гіллер заснував власне концертне товариство відоме як Musikübende Gesellschaft. У своїй лейпцизькій школі він навчав молодих музикантів співу та грі на інструментах. Двома з його найвідоміших учениць були Корона Шрьотер та Гертруда Мара, уроджена Шмелінг. Обидві стали визначними співачками. Він також навчав органіста та композитора Даніеля Готлоба Тюрка. У 1778 році Гіллер був призначений музичним директором Паулінеркірхе, церкви Лейпцизького університету. У той час він також організовував духовні концерти на Великий піст.

Гіллерові приписують роль засновника зингшпіля, початку німецької комедійної опери, відмінної від французьких та італійських розробок. Найважливішими з його опер були: Лотті при дворі (нім. Lottchen am Hofe, 1760), Диявол на волі (нім. Der Teufel ist los, 1768) і Poltis, або Врятована Троя (нім. Poltis, oder Das gerettete Troja, 1782). Тексти всіх його пісень мали значну музичну цінність і були популярними протягом тривалого часу. Серед його духовних композицій: Кантата про пристрасті, Траурна музика на честь Хассе, музика до сотого псалма і кілька симфоній[12].

У 1780-х роках він з більшою охотою обіймав нові посади. У 1781 році став диригентом концертів Гевандгауза. У тому ж році він відвідав двір герцога Курляндського в Мітаві. Ця подорож завершилася призначенням Гіллера капельмейстером чотири роки потому. На додаток до своїх посад у Гавендгаузі і Паулінкірхе (нім. Paulinerk), у 1783 році він також став музичним директором Нойкірхе (нім. Neukirche), що зробило його найвищим авторитетом у галузі музики в Лейпцизі. Однак, вступивши на нову роботу у Мітаві в 1785 році, він залишив усі свої посади в Лейпцизі. Через нестабільну політичну ситуацію при дворі Курляндії, яку на той час анексувала Російська імперія, він подав у відставку вже через рік.

Оскільки він більше не мав жодної роботи в Лейпцигу, йому довелося організовувати концерти, щоб заробити собі на життя, але, на щастя, він зміг забезпечити собі посаду музичного директора міста Бреслау в 1787 році. Він провів два роки в Бреслау і повернувся до Лейпцигу в 1789 році, щоб стати кантором Томаскірхе, диригуючи там церковним хором. До нього раніше цю посаду займав Йоган Себастьян Бах. Гіллер обіймав цю посаду до 1801 року, коли пішов у відставку через вік.

Він помер у Лейпцизі в 1804 році у віці 75 років. Похований у лейпцизькій церкві Святого Томи.

Могила Гіллера у церкві Святого Томи

Крім того, Гіллер провів помітну роботу як редактор і видавець творчості інших композиторів, багато писав на музичні теми. Він був одним із найважливіших німецьких музикантів і письменників XVIII століття[13]. Гіллер був батьком композитора Фрідріха Адама Гіллера (бл. 1767—1812), але не був родичем музиканта Фердинанда Гіллера.

Родина

[ред. | ред. код]

Гіллер був одружений з Крістіаною Елеонорою Гестевіц, сестрою деригента Фрідріха Крістофа Гестевіца. Подружжя Гіллерів мало трьох синів і трьох дочок. Їх син Фрідріх Адам Гіллер (1767–1812) також став композитором.

Твори

[ред. | ред. код]
Композитор Йоган Гіллер

Навчальні твори

[ред. | ред. код]
  • Щотижневі музичні новини та нотатки. 4 томи. Лейпциг 1766–1770. Перевидання: Гільдесгайм 1970.
  • Вказівки щодо музично правильного співу. Лейпциг 1774, 2-е видання 1798.
  • Вказівки до музичного, ніжного співу. Лейпциг 1780. Перевидання: Лейпциг 1976.
  • Про музику та її вплив. Лейпциг 1781. Передрук: Лейпциг 1974.
  • Біографії відомих музикознавців і музикантів останнього часу. Leipzig 1784. Передрук: Видавництво Петерс (1979).
  • Фрагменти з «Месії» Генделя. На додаток до роздумів про виконання співочих композицій Генделя , Лейпциг (1787).
  • Коротка і спрощена інструкція співу для шкіл міст і сіл. Лейпциг 1792.
  • Вказівки гри на скрипці, для шкіл і для самонавчання разом з коротким лексиконом іноземних слів і термінів у музиці. Лейпциг (?) 1792.

Опери

[ред. | ред. код]

Йоганн Адам Гіллер поклав на музику серію зингшпілей, всі вони засновані на лібрето Крістіана Фелікса Вайсе та вважаються попередниками німецької опери-п’єси:

  • Оракул (1753). Текст: Крістіан Фюрхтеготт Геллерт
  • Частина I: Диявол на волі (1766)
  • Частина II: Кумедний швець (1766)
  • Лізуарт і Даріолетта (1767)
  • Лотхен при дворі (1767)
  • Кохання на селі (1768)
  • Полювання (1770)
  • Село Бальб'єр (1771)
  • Ärndtekrantz (1771)
  • Війна (1772)
  • Ювілейне весілля (1773)
  • Полтіс або врятована Троя (1773)
  • Могила муфтія або два скнари (1779)

Він також писав пісні, кантати та іншу церковну музику.

  • Три мелодії для Ми всі віримо в одного Бога; дві нових і стара, вдосконалені Йоганом Адамом Гіллером. Адам Фрідріх Бьоме, Лейпциг 1790.

Редакції

[ред. | ред. код]
  • Чотириголосні мотети й арії в 6 томах, Лейпциг, (1776–1791).
  • Te Deum Laudamus Георга Фрідріха Генделя для святкування миру в Утрехті, раніше складені англійською мовою, а тепер із добре відомим латинським текстом, опубліковані Йоганом Адамом Гіллером. Лейпціг, 1 IX. (1780).

Літературні твори

[ред. | ред. код]

Основний внесок Гіллера в цій сфері включає «Wöchentliche Nachrichten», музичний журнал, в якому він публікував рецензії на виступи, нові музичні твори та есе на різні теми, пов'язані з музикою. З його статей у цьому журналі стає зрозуміло, що Гіллер був відкритий до нових течій у музиці, і що він віддавав перевагу Йогану Гассе над Йоганом Бахом і Крістофом Глюком. Твори Гіллера з естетичних питань включають Трактат про наслідування природи в музиці (нім. Abhandlung über die Nachahmung der Natur in der Musik (1754) та нім. Über die Musik und deren Wirkungen (1781), що є перекладом із «Спостережень над музикою» Мішеля Поля Гі де Шабанона.

Композитор Йоган Гіллер, 1775 рік

Як історик Гіллер опублікував серію анекдотів і біографій «Анекдоти про життя великих правителів і відомих державних діячів» (нім. «Anecdoten zur Lebensgeschichte großer Regenten und berühmter Staatsmänner»), «Біографії відомих музикознавців і співаків останнього часу» (нім. «Lebensbeschreibungen berühmter Musikgelehrten und Tonkünstler neuerer Zeit») і «Біографії відомих музикознавців і хужожників останнього часу» нім. «Lebensbeschreibungen berühmter Musikgelehrten und Tonkünstler neuerer Zeit».

Більшість його робіт стосується педагогіки. У цих публікаціях Гіллер представляє себе як висококомпетентного вчителя, який вважав знання музики невід’ємною частиною освіти для кожної людини.

Публікації Гіллера

[ред. | ред. код]
  • «Трактат про наслідування природи в музиці» у Фрідріха Вільгельма Марпурга: Історико-критичний внесок у запис музики, том. 1 (Берлін, 1754)
  • «Анекдоти про життя великих правителів і відомих державних діячів» (Лейпциг, 1766–72)
  • Як редактор: «Щотижневі новини та нотатки про музику» (Лейпциг, 1766–70)
  • «Інструкція з мистецтва співу німецькою та італійською мовами» (Франкфурт і Лейпциг, 1773)
  • «Музичний посібник для любителів співу та фортепіано» (Лейпциг, 1773)
  • «Інструкція музично правильного співу» (Лейпциг, 1774, доповнено 1798)
  • «Приклад книги інструкцій для співу» (Лейпциг, 1774)
  • «Інструкція для музичного тонкого співу» (Лейпциг, 1780)
  • «Біографії відомих сучасних музикантів і художників» (Лейпциг, 1784). Включає автобіографію.
  • «Про Метастазіо та його твори» (Лейпциг, 1786)
  • «Новини про виставу «Месії» Генделя в Кафедральній церкві Берліна 19 травня 1786 року» (Берлін, 1786)
  • «Фрагменти з «Месії» Генделя разом із роздумами про виконання співочих творів Генделя» (Лейпциг, 1787)
  • «Про старе і нове в музиці» (Лейпциг, 1787)
  • «Що таке справжня церковна музика?» (Лейпциг, 1789)
  • У співавторстві з Я.А. Гассе: «Внесок у справжню церковну музику» (Лейпциг, 1791)
  • «Коротка і спрощена інструкція співу» (Лейпциг, 1792)
  • «Вказівки гри на скрипці для шкіл і для самонавчання» (Лейпциг, 1792)
  • «Спогади проти мелодійного регістру в конкордансі маленької пісні Фрейє» (Лейпциг, 1798)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118551124 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Bowers, Jane; Tick, Judith, eds. (1986). Women Making Music: The Western Art Tradition, 1150—1950. Urbana: University of Illinois Press. ISBN 0-252-01204-6.
  5. Chisholm, Hugh, ed. (1911). Hiller, Johann Adam. Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
  6. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.
  7. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.
  8. Chisholm, Hugh, ed. (1911). Hiller, Johann Adam. Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press.
  9. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.
  10. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.
  11. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.
  12. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.
  13. Gilman, D.C.; Peck, H.T.; Colby, F.M., eds. (1905). Hiller, Johann Adam. New International Encyclopedia (1st ed.). New York: Dodd, Mead.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Friedrich Wilhelm Bautz. Hiller, Johann Adam. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon., Sp. 863–864}}.
  • Lothar Hoffmann-Erbrecht. Hiller, Johann Adam. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1972, Band 9, S. 154  (Digitalisat).
  • Rochus von Liliencron. Hiller, Johann Adam // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1880, Band 12, S. 420–423.
  • Georgy Calmus: Die ersten deutschen Singspiele von Standfuss und Hiller. Breitkopf & Härtel, Leipzig 1908 (Digitalisat).
  • Johann Adam Hiller: Mein Leben. Autobiographie, Briefe und Nekrologe. (Hrsg. und kommentiert von Mark Lehmstedt), Lehmstedt Verlag, Leipzig 2004, ISBN 3-937146-13-X.
  • Doris Mundus: „Denkmal gesucht!“ Vom Denkstein für Johann Adam Hiller bis zum Denkmalsrest an der Thomaskirche. In: Claudius Böhm (Hrsg.): Johann Adam Hiller. Kapellmeister und Kantor, Komponist und Kritiker. Kamprad, Altenburg 2005, ISBN 3-930550-36-9, S. 83–96.
  • Gesine Schröder: Eine Operette für Kinder von Johann Adam Hiller. Bericht von einem Instrumentationsprojekt. Sächsische Landesbibliothek - Staats- und Universitätsbibliothek Dresden; Hochschule für Musik und Theater Leipzig, 2011.
  • Helmut Scheunchen: Lexikon deutschbaltischer Musik. Verlag Harro von Hirschheydt, Wedemark-Elze 2002. ISBN 3-7777-0730-9. S. 106–108.