Йозеф Майзінгер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йозеф Майзінгер
нім. Josef Albert Meisinger
Народився 14 вересня 1899(1899-09-14)[1]
Мюнхен, Німецька імперія[1]
Помер 7 березня 1947(1947-03-07)[1] (47 років)
Мокотув[d], Мокотув, Варшава, Польська Народна Республіка[1]
·повішення
Країна  Німецька імперія
 Веймарська республіка
 Третій Рейх
Діяльність військовослужбовець, політик, Gestapo employee
Заклад Гестапо
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна
Членство СС[2]
Військове звання штандартенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Конфесія католицтво
Нагороди
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Військовий хрест «За заслуги» (Баварія)
Військовий хрест «За заслуги» (Баварія)
За поранення (нагрудний знак)
За поранення (нагрудний знак)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Орден крові
Орден крові
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Медаль «За вислугу років у поліції» 2-го ступеня
Медаль «За вислугу років у поліції» 2-го ступеня
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го ступеня
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го ступеня
Йольський свічник СС
Йольський свічник СС

Йозеф Альберт Майзінґер (нім. Josef Albert Meisinger; 14 вересня 1899, Мюнхен — 7 березня 1947, Варшава) — штандартенфюрер СС, співробітник гестапо і СД.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив чотирикласну народну школу. Відвідував гімназію Луітпольда і реальну гімназію в Мюнхені. 23 грудня 1916 року записався добровольцем до армії. 17 липня 1917 року вирушив на Західний фронт в складі мінометного батальйону 230-ї роти 30-го резервного піхотного полку. Дослужився до віце-фельдфебеля, був важко поранений. 18 січня 1919 року демобілізований.

У квітні 1919 року вступив в Добровольчий корпус Еппа, брав участь у боях проти Баварської радянської республіки. У березні-квітні 1920 року брав участь у боях в Рурі. З липня 1919 по 30 вересня 1920 року працював клерком у Баварському торговому банку, з 1 жовтня 1920 по 30 вересня 1922 року — інспектор мюнхенського суду. 1 жовтня 1922 року переведений в поліцію Мюнхена. Як командир 3-го взводу 2-ї роти Добровольчого корпусу Оберланд взяв участь у Пивному путчі.

У 1933 році вступив в СС (№ 36 134) і НСДАП (№ 3 201 697). З березня 1933 по травень 1934 року служив у гестапо Баварії, був близьким співробітником Рейнгарда Гейдріха і Генріха Мюллера. У травні 1934 року перейшов в Прусське гестапо, де очолив відділи II 1 H і II H 1, які відповідали за структуру НСДАП, стеження всередині партії і переслідування гомосексуалів. Підготував ряд компрометуючих документів на Ернста Рема. З 1935 р. керував відділом II S з питань гомосексуалів, з 1936 р. — PP II H по боротьбі з гомосексуальністю і абортами. Один з організаторів справи Бломберга-Фріча, в ході слідчого процесу був відправлений до Єгипту для збору доказів гомосексуальних контактів Фріча. Своїми діями викликав критику своїх співробітників: Мюллер постійно скаржився на нього, а Вернер Бест описував його як примітивну людину з брутальними методами. В результаті Майзінґер був переведений з гестапо в архів СД, а з вересня 1939 р. став заступником командира айнзатцгрупи IV в Польщі.

У жовтні 1939 — березні 1941 року — керівник поліції безпеки і СД в окрузі Варшава. Його заходи з розстрілу мирних жителів були визнані керівництвом рейху «надто радикальними». За свою діяльність отримав прізвисько «Варшавський м'ясник». Брав участь у створенні Варшавського гетто. У 1940 році Вальтер Шелленберг передав керівництву СС компромат на Майзінґера. Генріх Гіммлер розпорядився віддати Майзінґера суду і розстріляти його, проте Майзінґер був врятований Гейдріхом, який відправив його до Японії. У березні-квітні 1941 року Майзінґер працював в РСХА, з квітня 1941 року — аташе з питань поліції при німецькому посольстві в Токіо, а також уповноважений СД по Японії.

В Японії подружився з Ріхардом Зорге і став для нього одним з головних джерел інформації. Славився в Токіо азартним гравцем в покер, якось під час гри застрелив капітана німецького торгового флоту, але це зійшло йому з рук. В цілому, Майзінґер продемонстрував свою повну некомпетентність, у Берліні Йоахім фон Ріббентроп навіть порушував питання про відкликання Майзінґера. Останній намагався довести зворотне: наприклад, планував підняти повстання в Тибеті під керівництвом авантюриста Ігнаца Требіча, з яким познайомився в Шанхаї. Брав участь у гоніннях євреїв: так, 1941 року Майзінґер зажадав у японської адміністрації знищити близько 18 000 єврейських біженців з Німеччини та Австрії, які перебували в гетто Шанхая.

6 вересня 1945 року був заарештований американською владою в Йокогамі і 17 грудня 1946 року виданий Польщі. У 1947 році засуджений Верховним національним судом у Варшаві до смертної кари і повішений.

Нагороди[3][ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #140409661 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.
  3. Meisinger, Josef Albert - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 8 березня 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

  • History of the United Nations War Crimes Commission and the Development of the Laws of War p. 532, United Nations War Crimes Commission, London, 1948.
  • Astrid Freyeisen Shanghai und die Rolle des Deutschen Reichs, Königshausen und Neumann 2000.
  • Karl-Heinz Janßen, Fritz Tobias: Der Sturz der Generäle — Hitler und die Blomberg-Fritsch-Krise 1938. München 1994. S. 95.
  • Schellenberg W. Aufzeichnungen. Moewig Verlag 1981. S.182f.
  • Piekalkiewicz J. Weltgeschichte der Spionage, Weltbild Verlag S.369.
  • Höhne Heinz. Nachwort zu Ivar Lissner Mein gefährlicher Weg, 1975. S.253.