Йозеф Радецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец
Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz
Radetzky-von-radetz.jpg

Портрет Йозефа Радецького (худ. Г.Декер)
Народився 2 листопада 1766(1766-11-02)
Flag of the Papal States (pre 1808).svg Тршебніце, Богемія
Помер 5 січня 1858(1858-01-05) (91 рік)
Мілан, Австро-УгорщинаЛомбардо-Венеціанське королівство, Австрійська імперія
Країна Габсбурзька монархія, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Роки служби 17841858
Звання фельдмаршал, генерал-фельдмаршал
Війни / битви Наполеонівські війни, Революція в Італії 1848—1849
Нагороди
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Орден Червоного орла
Командор ордена Марії-Терезії
CMNS: Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец на Вікісховищі

Йога́нн Йо́зеф Ве́нцель (Антон Франц Карл) граф Раде́цький фон Ра́дец (нім. Johann Josef Wenzel Graf Radetzky von Radetz, чеськ. Jan Josef Václav Radecký z Radče; 2 листопада 1766 року, Тршебніце — 5 січня 1858 року, Мілан) — австрійський воєначальник і державний діяч, з чеської дворянської родини, фельдмаршал (1836); найвидатніший полководець Австрії свого часу.

Біографія[ред.ред. код]

Молодим офіцером брав участь у австро-турецькій війні 1787-1791 років, вирізнявся в боях при Маренго і Гогенліндені. 1813 року призначений членом військової ради, працював над реорганізацією австрійської армії, особливо піклуючись про відрядження за кордон молодих офіцерів для завершення військової освіти. У битві під Лейпцигом відзначився як начальник штабу князя Шварценберга. У мирні роки Радецький командував кавалерійською дивізією, потім був комендантом Оломоуца. З 1831 командував австрійською армією в Італії і завоював там значну популярність, з одного боку, як зразковий організатор армії і стратег, з другого — як суворий і холодний реакціонер.

У 1848 році він намагався силою придушити італійську революцію, але після 5-денного бою на вулицях Мілана повинен був (вночі 23 березня) з 15-ти тисячною армією відступити до Верони, там він отримав підкріплення і, скориставшись бездіяльністю ворога, на початку травня перейшов в наступ. Розбивши сардинців при Санта-Лучіан 6 травня, він фланговим маневром перейшов Мінчо у Мантуї і здобув нову перемогу при Куртатоне, але не досяг своєї мети — звільнення обложеної сардинці Пескьєра (здалася 31 травня).

Після двомісячного перемир'я він розбив сардинців поблизу Кустоци і 6 серпня зайняв Мілан (за що згодом отримав орден Святого Георгія I класу), а 9-го встановив перемир'я. Після відновлення військових дій 10 березня 1849 він завдав сардинцям нової поразки біля Новари (23 березня), яка стала вирішальною в цій війні. Після падіння Венеції Радецький на посаді генерал-губернатора Ломбардо-Венеціанського королівства за допомогою суворих заходів добився спокою в Італії. Він не дожив до того, щоб побачити безпосередній результат своєї політики — втрату для Австрії спершу Ломбардії, потім Венеції. У 1858 році йому був споруджений пам'ятник у Празі, в 1892 — у Відні.

У 1849 році отримав звання російського генерал-фельдмаршала.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890–1907.

  • Strack, «Graf R.» (Вена, 1849).
  • Schneidawind, «Feldmarschall Graf R.» (Аугсбург, 1851).
  • Schönhals, «Der Feldmarschall Gr. R.» (Штутгарт, 1858).
  • «Denkschriften militärischen Inhalts aus dem Nachlass R's» (Штутгарт, 1859).
  • Troubetzkoi, «Campagnes du comte R. dans le nord de l'Italie en 1848 et 49» (Лпц., 1860).
  • H. Kunz. «Die Feldzüge des Feldmarschalls R. in Oberitalien 1848 u. 49» (Берл., 1890).