Йозеф Сикора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йозеф Сикора
чеськ. Josef Sýkora
Josef Sýkora 01.jpg
Йозеф Сикора у 1930 році
Народився 28 січня 1870(1870-01-28)
м. Хрудім, Австро-Угорська імперія, нині Чеська Республіка або Харків, Російська імперія, нині Україна.
Помер 23 лютого 1944(1944-02-23) (74 роки)
м. Бенешов, Чехословаччина, нині Чеська Республіка
Поховання
поховання смт Ондржейов, Чехословаччина, нині Чеська Республіка : 
зображення місця поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Flag of Russia.svg Російська імперія
Чехословаччина Чехословаччина
Національність чех
Діяльність астроном, педагог
Відомий завдяки Астрофізика
Alma mater Імператорський Харківський університет
Науковий ступінь Доктор (1902)
Заклад Чехословацька державна астрономічна обсерваторія, нині Астрономічний інститут Академії наук Чеської Республіки
Відомий завдяки: Фотографування полярних сяйв, метеорів і комет
Нагороди Орден св. Станіслава 3-го ступеня (1902),
Нагрудний знак «Градусні вимірювання на Шпіцбергені 18991901» (1902)
Звання Професор

Йозеф Сикора, чеськ. Josef Sýkora, рос. Иосиф Иосифович Сикора, пол. Józef Sýkora (*28 січня 1870, м. Хрудім, Австро-Угорська імперія, нині Чеська Республіка або Харків, Російська імперія, нині Україна — †23 лютого 1944, м. Бенешов, Чехословаччина, нині Чеська Республіка, похований у смт. Ондржейов, Чехословаччина, нині Чеська Республіка — український, російський та чеський астроном, геодезист, сейсмолог, полярний дослідник, педагог, доктор (1902), професор, надвірний радник.

Життєпис[ред. | ред. код]

До України, що входила до складу Російської імперії прибув з батьками в 70-х рр. 19 століття. Російське громадянство набув у 1893 р.

Закінчив 3-ю Харківську класичну гімназію (1888) і Імператорський Харківський університет (1892). Учень відомого російського астронома Г. Левицького (*1852-†1918).

Працював викладачем кафедри астрономії Імператорського Харківського університету і спостерігачем в його астрономічній обсерваторії (18921897), де фотографував плями і протуберанці на Сонці, та взяв участь в експедиції Російського астрономічного товариства по спостереженню повного сонячного затемнення у Фінляндії 28 липня (9 серпня) 1896 року. Потім як стипендіат російського Міністерства освіти працював в астрономічній обсерваторії у Юр'єві (також Дерпт, нині Тарту) в Естонії (18971899). Відтак як астроном-геодезист брав участь в Російсько-шведській градусній експедиції на архіпелаг Шпіцберген (18991901). Там під час зимівлі 18991900 рр. одержав за допомогою малої світлосильної фотокамери з об'єктивом «Carl Zeiss Planar T * 110 mm F 3,6» і спектрографа фірми «Otto Toepfer & Sohn» одні з перших у світі фотографій і спектрів полярних сяйв, окремі лінії яких правильно інтерпретував як лінії азоту. При цьому встановив зв'язок сяйв з магнітними збуреннями. Після повернення знову працював у Юр'єві, де зробив перші фотографії метеорів (1901). Потім фотографував полярні сяйва на Кольському півострові (19011905) та захистив докторську дисертацію в Тартуському університеті (1902). Відтак працював в Ташкентській обсерваторії (19051911) і завідувачем вечірніх курсів при Ташкентській жіночій гімназії (нині Узбекистан). У Ташкенті фотографував сонячні плями, метеори і комети, зокрема, 11 серпня 1909 р. одержав перший знімок одного метеору із трьох пунктів та фотографії комет Даніеля (C/1907 L2), Морхауза (C/1908 R1), Великої січневої комети 1910 р. (C/1910 A1) і комети Галлея 1910 р. (1P/Halley), спостерігав проходження планети Меркурій (1907 р.) і комети Галлея (1910 р.) перед диском Сонця та оптичні явища, викликані Тунгуською подією 1908 року, проводив сейсмічні дослідження, досліджував залишки астрономічної обсерваторії всесвітньо відомого узбецького астронома Мухаммеда Тарагая Улугбека (*1394-†1449) в Самарканді тощо. В обсерваторії у нього проходив літню практику після першого курсу студент ФМФ Імператорського Харківського університету В. Г. Фесенков (*1889-†1972), майбутній видатний російський астроном, академік АН СРСР, з яким, наприклад, в ніч з 30 червня на 1 липня 1908 року спостерігав інтенсивне «рівномірне свинцево-бліде» світіння неба, викликане Тунгуською подією.

Спостереження сонячного затемнення коло станції Черняєво 1 січня 1907 року співробітниками Ташкентської обсерваторії. Другий зліва біля рефрактора ймовірно Йозеф Сикора

Був також професором фізики і інспектором гімназії у Шяуляї в Литві (19111912), директором прогімназії в Сандомирі (19121913) та Мануфактурно-Промислового училища у Лодзі (19131917) в Польщі. Літом 1913 р. організував успішну екскурсійну поїздку 25-ти учнів Варшавського шкільного округу в Сибір і Японію. Через події Першої світової війни Мануфактурно-промислове училище було евакуйовано з Лодзі в Іваново-Вознесеньськ і там реорганізовано в політехнічне училище (19171918), яким також керував. Згодом викладав в Іваново-Вознесеньському політехнічному інституті (1918) і на кафедрі астрономії і геодезії Пермського університету (1919). На початку 1920 р. працював фізиком-сейсмологом Єкатеринбурзької магніто-метеорологічної обсерваторії, а потім викладав на кафедрі астрономії Харківського університету (19201921).

У вересні 1921 року реемігрував в Чехословаччину, де вже 13 квітня 1922 року одержав т.з. домовське право у рідному Хрудімі, а в грудні того ж року громадянство. Працював у відділеннях Чехословацької державної астрономічної обсерваторії Клементінум в Празі (від 1 червня 1922 р.), Стара-Дяла (1922; нині Гурбаново в Словацькій Республіці) і Ондржейов (від 1923 р.), де продовжив фотографування метеорів, перший знімок яких одержав 9 серпня 1925 р., вивчав Сонце, організував самостійну експедицію по спостереженню у Фінляндії повного сонячного затемнення 29 червня 1927[en], викладав в Російському інституті у Празі. Серед його учнів був у 19211924 рр. колишній студент астрономічного відділення Харківського університету (19171919), згодом майбутній відомий американський астрофізик М. Бобровников (*1896-†1988).

Був членом Чеського астрономічного товариства і ініціатором заснування при ньому метеорної секції, а також членом комісії № 22 «Метеори, метеорити та міжпланетний пил» Міжнародного астрономічного союзу (19281934).

Мешкав в Обешловій віллі (Фрічова вул., № 146) в Ондржейові. Помер в лікарні м. Бенешова, похований в Ондржейові на місцевому кладовищі (могила № 228).

Могила № 228 на кладовищі в смт. Ондржейов, в якій похований російський і чеський астроном Йозеф Сикора (1870–1944)

Автор і співавтор більше 80-ти наукових праць, в тому числі ефемерид, результатів спостережень, методичних вказівок і доповідей, які були опубліковані в авторитетних російських, чеських і іноземних наукових часописах або вийшли окремими виданнями. Видавав в Чехословаччині також свої фотографії астрономічних об'єктів на листівках, напр. комети Морхауза, яку сфотографував ще 14 листопада 1908 р. в Ташкенті. Крім наукових праць писав науково-популярні статті і повідомлення для чеських газет, які також ілюстрував своїми фотографіями астрономічних об'єктів. Він один з перекладачів на чеську мову книги російського астрофізика-емігранта в Празі, колишнього професора Московського університету В. В. Стратонова (*1869-†1932) «Astronomie» (Прага, 1927. 639 с.).

Деякі свої публікації Й. Сикора надсилав Чеській Імператора Франтішка-Йозефа Академії наук, словесності і мистецтв (ЧАНСМ). Про що свідчить лист-відповідь ЧАНСМ від 10.03.1899 р., адресований Й. Сикорі у м. Харків, з подякою за заслання публікацій «Beobachtungen von Sonnenflecken und Protuberanzen in den Jahre 1897 und Vertheilung derselben nach Breite und Lange» і «Les protubérances solaires observées en 1897 à l'observatoire de Charkow». Лист підписав голова академії Йозеф Главка (*1831-†1908), видатний чеський архітектор і меценат, добре відомий і в Україні.

У пам'яті нащадків[ред. | ред. код]

За видатний вклад у дослідження Шпіцбергена його іменем було ще у 1901 р. названо льодовик «Сикора», норв. «Sykorabreen», довжиною 6,7 км на східному узбережжі Землі Серкапп, що на півдні острова Західний Шпіцберген (архіпелаг Шпіцберген, Норвегія) і невеликий острів «Сикора» (група островів Літке, архипелаг Норденшельда, Карське море, Російська Федерація).

Про наукові здобутки вченого згадують російські енциклопедії «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона» і «Большая советская энциклопедия» (2 вид.). Більш детально про них пишеться в наукових працях відомих російських, українських, естонських і чеських астрономів С. Глазенапа (*1848-†1937), М. М. Євдокимова (*1868-†1941), О. С. Васільєва (*1868-†1947), О. Ганського (*1870-†1908), Б. П. Остащенко-Кудрявцева (*1876-†1956), В. Г. Фесенкова, Б. А. Воронцова-Вельяминова (*1904-†1994), І. Астаповича (*1908-†1976), Ґ. А. Желніна (*1910-†1985), В. А. Бронштена (*1918-†2004) та інших. Інтерес до наукової спадщини вченого не зникає і в наш час. Недарма згадав про його наукові здобутки сучасний чеський астроном Їржі Ґриґар в книзі «Co daly naše země Evropě a lidstvu» (Прага, 2000). У Російській Федерації досліджують результати фотографування полярних сяйв Й. Сикорою співробітники Полярного геофізичного інституту Кольського наукового центру Російської Академії Наук (м. Мурманськ). В незалежній Україні згадала про свого випускника і співробітника його alma mater — Харківський університет. Про це свідчить книга «200 лет астрономии в Харьковском университете» (Харьков, 2008).

Література[ред. | ред. код]

  • ВОРОНЦОВ-ВЕЛЬЯМИНОВ Б. А. Очерки истории астрономии в России. — Москва: Гос. изд-во техн.-теорет. лит., 1956. — 372 с.
  • H. S. [=SLOUKA H.]. Sýkora Josef. — В кн.: Ottův slovník naučný nové doby. — Díl 6/1. — Praha, 1940. — S. 637.
  • HISTORICKÝ ARCHÍV ASTRONOMICKÉ OBSERVATOŘE ONDŘEJOV, A10 — Osobní složka Prof. Josefa Sýkory.
  • ГЛАЗЕНАП С. П. Друзьям и любителям астрономии. — Изд. 3-е, доп. и перераб. под ред Б. А. Воронцова-Вельяминова. — Москва-Ленинград: ОНТ, 1936. — 253 с.
  • GUTH V. Za profesorem Sýkorou: [nekrolog] // Říše hvězd (Прага). — Roč. 25 (1944). — Č. 3. — S. 85-86.
  • GUTH Vl. Prof. J. Sykora // Říše hvězd (Прага). — Roč. 21(1940). — Č. 3. — S. 67-68.
  • ДРБАЛ А. Відомий російський і чеський астроном Йозеф Сикора (1870–1944) // Сучасні досягнення геодезичної науки і виробництва: Збірник наукових праць Західного геодезичного товариства УТГК (Львів). — ISSN 0130-1039. — 2012. — Вип. II (24). — С. 20-26.
  • DRBAL A. Ruský a český astronom Josef Sýkora (1870–1944). — In: Z dějin geodezie a kartografie 16 / Red. Antonín Švejda. — ISSN 0232-0916. — Praha: NTM, 2012. — S. 17-30. — (Rozpravy Národního technického muzea v Praze; Čís. 208).
  • DRBAL A., NEJEDLÝ V. Významný ruský a český astronom Josef Sýkora (1870–1944): [Prezentace] / XXXII. sympozium «Z dějin geodezie a kartografie», Národní technické muzeum, Praha 30. 11. 2011. — Zdiby: VÚGTK, 2011. — 1 CD.
  • ЕФИМОВ П. И. Русское градусное измерение на Шпицбергене в 1899–1902 гг. — Москва: Геодезиздат, 1958. — 84 с.
  • ŽELNIN G. Tartu Observatoorium 1805–1948. — Tartu: Observatoriumi Virtuaalne Muuseum, 2004. — 91 s.
  • МИХАЙЛОВ И. А. Архипелаг Шпицберген — перекресток событий и судеб. — Москва: Научный мир, 2004. — 222 с.
  • ОНОПРИЕНКО В. И. Зов высоких широт: Северные экспедиции Ф. Н. Чернышова. — Москва: Мысль, 1989. — 221, [2] c. — (Замечательные географы и путешественники).
  • ORHEIM O., HOEL A. The place names of Svalbard. — Tromso: Norwegian Polar Institute, 2003. — 537 p. — ISBN 82-7666-194-7.
  • POSPÍŠIL A. Československá duševní armáda na Rusi // Naše zahraničí (Прага). — Roč. 7 (1926). — Č. 4. — S. 202.
  • Саватюгин Л. М., Дорожкина М. В. Архипелаг Шпицберген. Российские имена и названия. — Санкт-Петербург: Наука, 2009. — 272 с. — ISBN 978-5-02-025388-9.
  • Фесенков В. Г. Тунгусское явление 1908 года // Земля и Вселенная (Москва). — ISSN 0044-3948. — 1968. — № 3. — С. 5, 9.

Інтернет-посилання[ред. | ред. код]