Йоко Оно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоко Оно
オノ・ヨーコ
Yoko Ono 2007.jpg
Йоко Оно в Сан-Паоло, Бразилія, 2007 р.
Основна інформація
Дата народження 18 лютого 1933(1933-02-18) (84 роки)
Місце народження Токіо, Японія
Роки активності 1961—дотепер
Країна Японія, Flag of the United States.svg США
Національність японка
Професія музикантка, художниця
Інструменти фортепіано
Жанр авангард, рок, поп, електроніка
Лейбл Apple, Geffen, Polydor Records, Rykodisc, Astralwerks
Нагороди
imaginepeace.com
commons: Файли у Вікісховищі

Примітки[ред.ред. код]

Йоко Оно Леннон, відоміша як Йоко Оно (яп. 小野 洋子, англ. Yoko Ono, *18 лютого 1933(19330218), Токіо, Японія) — японсько-американська авангардна художниця, музикантка й діяч мистецтва, вдова англійського музиканта Джона Леннона. Має громадянство США і живе в Нью-Йорку. Двоє дітей — Кіоко й Шон Таро Оно Леннон.

Була другою дружиною Джона Леннона й брала участь у його сольних проектах, а також у записах деяких пісень The Beatles («Revolution 9», «Birthday», «The Continuing Story of Bungalow Bill»). Випустила кілька сольних альбомів.

Біографія[ред.ред. код]

Йоко Оно народилась у 1933 році в Токіо. Її батьки були багатими і добре влаштованими людьми, у їхньому домі бувало до 30 слуг. Батько був банкіром. Виїхавши після війни до Америки, він був призначений президентом Токійського банку в Нью-Йорку. Йоко відвідувала Коледж Сари Лоренс (той самий, у якому вчилася Лінда Маккартні). Вона була короткочасно одружена з японським музикантом, і приєдналась до медіа-групи «Флексус». Пізніше у 1962 вона вийшла заміж за американського режисера Тоні Кокса, з яким познайомилась на своїй виставці, і народила від нього доньку Кіоко. Йоко і Тоні Кокс приїхали до Лондона в 1966, де Йоко вперше зустрілася з Ленноном[1].

Гантер Дейвіс описує суперечку, яка виникла між Джоном і Йоко за яблуко, яке було частиною реквізиту виставки Йоко, і яке Леннон надкусив. Пізніше Йоко надіслала йому одну зі своїх книжок, а він спонсорував її виставку. За рік, у лютому 1967 Йоко з чоловіком знов приїхали до Лондона для зйомок фільму «Сідниці», про що Дейвіс, у той час колумніст у Sunday Times, написав статтю «О ні, Оно» англ. Oh no, Ono. Тим часом стосунки Джона і Йоко переросли у щось більше, і в травні 1968, Леннон розлучився з першою дружиною Сінтією та поселився разом з Йоко. В пари розпочався період інтенсивної творчої співпраці, — артистичних перформенсів, спільних зйомок, створення музики, картин, різних подій та публічних акцій. За рік часу у підсумку вийшов фільм і диск під назвою «Двоє незайманих» англ. Two Virgins, на обкладинці якого пара була знята голою. У тому ж 1968 році, за кілька тижнів після розлучення Джона з Синтією, Йоко Оно завагітніла, але не доносила вагітності[2].

Перше публічне дійство, яке Йоко і Джон спільно провели на національній скульптурній виставці, що традиційно відбувалась у Ковентрі в стінах зруйнованого собору, полягало в тому, що вони мали посадити два жолуді, які б символізували Схід і Захід, репрезентовані Джоном і Йоко. Ці жолуді, прорісши разом, мали символізувати мир між усіма народами землі. І хоча представник собору Ковентрі не схвалив акцію від знаменитої, та все ж «гріховної» пари, ці жолуді були посаджені, також була встановлена кована лавка, яка мала доповнювати цей перформенс миру і дружби і виготовлення якої вартувало 4,500 фунтів. Оскільки парох собору не бажав такого перформенсу на освяченій землі, лавка та жолуді були представлені на галявині перед новим собором. Там також була встановлена табличка з короткою посвятою Джонові від Йоко та Йоко від Джона і датою. Це була їхня перша публічна заява з закликом до миру, і пізніше вони розіслали жолуді з супровідними листами до багатьох світових лідерів. Ковану лавку невдовзі після закінчення виставки хтось вкрав.

Леннон пізніше писав, що знайшов у Йоко Оно і споріднену душу, і творчу підтримку, якої потребував. Він казав, що обоє увійшли у суміжні поля одне одного: Джон за допомогою Йоко міг висловити свої більш авангардні і дивні артистичні пориви, а вона стала самостійним продюсером і професійно записувала музику. На жаль, їхня близькість дратувала і знеохочувала багатьох попередніх прихильників, яким більше підходив образ жонатого і чисто виголеного Леннона, без цих екстравагантних штучок із незрозумілою японкою. Але крім дружніх та ділових ускладнень, на пару очікували ще й кримінальні. Одного разу, у жовтні 1968, поліція знайшла в їхній квартирі марихуану і завела на Леннона кримінальну справу, яка потім багато йому нашкодила. В інтерв'ю Леннон пояснив, що він хотів вигородити Йоко, і тому одразу визнав порушення та взяв усю вину на себе, вважаючи що обійдеться протоколом та пару сотнями доларів штрафу.

Незважаючи на всі ці клопоти, Бітлз записали в цей час один з кращих своїх синглів, який отримав визнання як один з найгарніших творів у жанрі рок-енд-ролу — «Гей Джуд/Революція». Перша пісня авторства Маккартні була ремінісценцією Джонового розриву з дружиною. Вона була складена у примирливому, заспокійливому тоні, ніби спрямованому на сина Леннона Джуліана. Друга — авторства Леннона — була контрастною до першої і виражала ті «революційні» зміни, які насправді переживала вся група. Через три місяці вийшов новий альбом під назвою просто «The Beatles» (т. зв. «Білий альбом»), куди увійшло 30 пісень на двох дисках. Відомо, що під час запису учасники групи не дуже лагодили одне з одним, а постійна присутність у студії Йоко Оно явно впливала їм на нерви. Серед пісень, написаних Ленноном до цього альбому, була й дещо прикольно-дитяча за стилем The Continuing Story of Bungalow Bill, солісткою якої виступила Йоко Оно[3].

20 березня 1969 Джон і Йоко мали дуже скромне весілля в Гібралтарі, і як «компенсацію», вирішили влаштувати пропагандистську акцію, запросивши широку публіку «відвідати їх у ліжку» в готелі Hilton в Амстердамі 25-31 березня. Насправді вони планували в такій формі донести до широкої громадськості своє «послання миру», однак ординарна, спрагла сенсації публіка домислювала не знати що, Мабуть очікуючи публічного статевого акту. Це накладало більш сенсаційний, аніж серйозний підхід до миротворчих ідей і меседжів епатажної пари.

« Йоко і я з охотою станемо всесвітніми клоунами, якщо це принесе якесь добро  »

, — казав Джон Леннон, пояснюючи їхні наміри[4].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hunter Davies. The John Lennon letters. — New York, Boston, London: Little, Brown & Co, 2012. — P. 130.
  2. Harry, Bill. The John Lennon Encyclopedia. Virgin, 2001. — P. 510. ISBN 0-7535-0404-9.
  3. Borack John M. John Lennon — Life is what happens. — Iola: Krause Publications, 2010. — P. 120.
  4. Hunter Davies. The John Lennon letters. — New York, Boston, London: Little, Brown & Co, 2012. — P. 144.
Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Мистецтво Це незавершена стаття з мистецтва.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.