Йосиф Верещинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб Корчак.

Йо́сиф Верещи́нський (пол. Józef Wereszczyński; близько 1530 або 1539, Збараж[1]1598) — руський церковний та суспільно-політичний діяч Речі Посполитої. Римо-католицький проповідник і публіцист, мислитель-гуманіст, письменник. Київський єпископ РКЦ (15921598). Доктор теології. Представник шляхетського роду Верещинських гербу Корчак. Уродженець Холмщини. Автор ідеї перетворення Війська Запорозького на лицарський орден для оборони України від татар і турків.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Верещин (поблизу сучасного польського м. Влодава) Походив зі старовинного окатоличеного українського шляхетського роду з Холмщини. Батьки: холмський підсудок Андрій Верещинський, його дружина Анна з Яровських. Батько першим в родині перейшов на римо-католицький обряд.

Навчався у Красному Ставі та за кордоном, де отримав ступінь доктора теології. У 1577 році став каноніком РКЦ у Холмі, потім був опатом (абатом ігуменом) бенедиктинського монастиря в Сєцєхові. 1589 року іменований на Київське єпископство. 1592 року посвячений київським католицьким єпископом. Свою єпископську резиденцію Фастів перейменував на Новий Верещин. Сприяв заселенню Фастівщини, налагодив дружні стосунки з українськими козаками.

Автор ряду політичних, полемічних, моралізаторських та поетичних творів, зокрема «Дорога певна до найшвидшого і найнадійнішого осадження в Руському краї пустельних земель рицарством Королівства Польського» (1592), «Оголошення про фундування рицарської школи для синів коронних в Україні, подібно до уставу мальтійських хрестоносців» (1594), «Побудка… з метою піднесення святої війни спільною рукою проти турків і татар» (1594), «Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства…» (1595), «Голос на піднесення потужної війни проти турецького царя» (1597). Особливого значення має його «Війську Запорозькому пресвітлий виказ» (1596) — з проектом утворення в Україні князівства і козацьких територіальних полків.

Автор низки політичних проектів, що присвячувались обороні України, а також усієї Європи від турецько-татарських нападів. У листах до пап Григорія XIV, Клемента VIII, імператора Рудольфа II Габсбурга, російського царя Фьодора Івановича, а також у низці творів — «Excitarz» (1592), «Pobudka» (1594), «Votum» (1597) — обстоював план хрестового походу європейських християнських володарів проти «поганців». Політично значущі ідеї висловив стосовно історичних реалій України кінця 16 століття.

За даними Еріха Лясоти, заснував місто Снятинку (1 польська миля від Фастова).[2]

Помер у Кракові 1598 або 1599 року.

Доробок[ред.ред. код]

У творі «Droga Pewna» (1590) розробив проект реорганізації Війська Запорозького на засадах найманого територіального війська. У праці «Publika» (1594) запропонував оборонний план, що передбачав заснування на Задніпров'ї (Лівобережній Україні) лицарської школи на зразок академії — тогочасного вищого навчального закладу, а також ордену хрестоносців (за прикладом Мальтійського духовно-рицарського ордену). Виходив з того, що ці лицарські корпорації потребуватимуть як представників шляхти, так і рицарів міщансько-селянського походження, які за особисті заслуги могли бути нобілітованими (див. Нобілітація). Ідея перенесення на український ґрунт середньовічних лицарських корпорацій трансформувалася згодом в ідею козацького князівства.

За висловом дослідника українського гуманізму Володимира Литвинова, «у своєму світогляді Верещинський "поєднував у собі непоєднуване", тобто ідеї ренесансного гуманізму і барокову сміливість та неординарність рішень, що виявилося, зокрема, у створенні проекту лицарської школи на Задніпров’ї та висуненні ідеї козацької держави у формі князівства зі столицею у Києві»[3].

Державотворчі ідеї[ред.ред. код]

Будучи переконаним прихильником безперервності історії України від руських часів, виступив автором ряду проектів, зокрема, створення на схід від Дніпра козацької держави — Задніпровського князівства (1596)[4] васала Польської Корони, під управлінням козацького гетьмана та задніпровського князя.

Як мислитель та історик Й. Верещинський вважається автором впровадження до політичного словника поняття «український народ» та наповнення його етнополітичним змістом.

Твори[ред.ред. код]

  • Gościniec pewny niepomiernym moczygębom a obmierzłym wydmiflukom świata tego — «Дорога певна до найшвидшого і найнадійнішого осадження в Руському краї пустельних земель рицарством Королівства Польського» (1585)
  • Reguła, to jest Nauka albo postępek dobrego życia króla chrześcijańskiego (1587)
  • Ekscytarz (1591)
  • Publika — «Оголошення про фундування рицарської школи для синів коронних в Україні, подібно до уставу мальтійських хрестоносців» (1594)
  • «Побудка... з метою піднесення святої війни спільною рукою проти турків і татар» (1594)
  • «Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства...» (1595)
  • Votum — «Голос на піднесення потужної війни проти турецького царя» (1597)

Вибрані твори[ред.ред. код]

  1. Pisma polityczne, wyd. K. J. Turowski, Kraków 1858, Biblioteka Polska, seria III, zeszyt 4-6, (tu m.in. pozycje: 6, 9, 11-12)
  2. Pisma treści moralnej, wyd. K. J. Turowski, Kraków 1860, Biblioteka Polska, seria IV, zeszyt 27-28, (tu m.in. pozycje: 1-2).

Епістолярій[ред.ред. код]

  1. Do nieznanej z nazwiska osoby, brak daty, wyd.: W. A. Maciejowski Piśmiennictwo polskie, t. 3 dod., Warszawa 1852; K. J. Turowski w wyd.: "Pisma polityczne", Kraków 1858, Biblioteka Polska, seria III, zeszyt 6, nota II
  2. Do J. Zamoyskiego, dat. w Nowym Wereszczynie 15 października 1593, wyd. w: S. Żółkiewski Listy, wyd. T. Xże L. (T. Lubomirski), Kraków 1868
  3. Do Stanisława Żółkiewskiego, kasztelana lwowskiego, dat. w Nowym Wereszczynie 7 kwietnia 1594, wyd. T. Wierzbowski Materiały do dziejów piśmiennictwa polskiego, t. 1, Warszawa 1900, s. 305-307.

У літературі[ред.ред. код]

Один з другорядних персонажів твору Ореста Левицького «Ганна Монтовт».[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. С. Ткачов, В. Ханас. Верещинський Йосиф… С. 248.
  2. Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— Отделъ ІІ.— С. 15
  3. Володимир Литвинов, Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV — початку XVII ст. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2000. — 472 с. - Розділ 2 «Люди»б с. 332 Онлайн
  4. Т. Чухліб. Проект «Козацького князівства» — історична альтернатива політичного устрою Гетьманщини? / Український історичний журнал.— К., № 4 (517) за липень-серпень 2014.— С. 72-73. ISSN 0130-5247
  5. Орест Левицький. Ганна Монтовт / На переломі.— К.: Україна, 1994.— 352 с.— С. 96-151. ISBN5-319-01070-2

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.