Йосиф (Шумлянський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосиф Шумлянський
Йосиф Шумлянський
Єпископ Львівський і Галицький
9 червня 1700 — 27 липня 1708
Обрання: 9 червня 1700, прийняття Унії
Церква: Руська унійна церква
Попередник: перший унійний єпископ
Наступник: Юрій Винницький, як адміністратор
Єпископ Львівський і Галицький
1686 — 9 червня 1700
Церква: Московська православна церква
Єпископ Львівський і Галицький
20 липня 1667 — 1686
Обрання: 20 липня 1667
Церква: Константинопольська православна церква
Попередник: Атанасій Желиборський
 
Народження: 1643(1643)
Смерть: 27 липня 1708(1708-07-27)
Львів
Батько: Евстахій Шумлянський
Єпископська хіротонія: 10 лютого 1668

Йо́сиф (Іва́н) Шумля́нський гербу Корчак (1643/1644[1] — 27 липня (або червня чи серпня) 1708, Львів[2]) — церковний діяч, православний, а згодом унійний єпископ Львівський; брат луцького унійного єпископа Атанасія Шумлянського (16881695). Представник роду Шумлянських. Підписувався Йо́сиф з Витвиці Шумля́нський[3].

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Походив із благочестивої руської православної родини. Батько — Евстахій Шумлянський — державець села Гошів, записав для Гошівського монастиря 3000 злотих[4]. Його бабка — з роду Рожнятовських гербу Сас (ім'я невідоме)[5].

Іван замолоду перебував на військовій службі, у складі польського війська брав участь у боях під Чудновом у вересні 1660 р. як ротмістр панцирної хоругви. В той час заприязнився з коронним хорунжим Яном Собєським. За деякими звістками, був одружений з шляхтянкою-католичкою Геленою Яблонською. Під час військової служби Шумлянський часто змушений був відвідувати католицькі польові відправи, через що мав певну симпатію до католицтва: «Ніколи у наших духовних не сповідався, лише у ксьондзів», — визнавав пізніше київський православний митрополит Гедеон (Святополк-Четвертинський). Слід зазначити що подібні випадки були досить поширені під час війн коли за відсутністю священика потрібної конфесії, люди сповідались і причащались в того що був.

Львівський православний владика[ред.ред. код]

1666 року помер львівсько-галицький православний єпископ Атанасій Желиборський. Опіку над єпархією перейняв колишній перемишльський єпископ Антоній Винницький, що на той час титулувався митрополитом Київським, оскільки митрополита Йосифа Тукальського поляки ув'язнили в Мальборку. Однак, Антоній Винницький не користувався авторитетом у єпархії і, можливо, це спричинилося до того, що обрали не Євстахія Свистельницького (до речі, теж простого шляхтича, цілком світську людину), якого він підтримував, не обрали. Таким чином, львівським єпископом у вересні 1667 став шляхтич Іван Шумлянський (в чернецтві — Йосиф).

Антоній Винницький з львівським братством не визнав результати виборів і відмовився висвячувати Шумлянського - через що той звернувся за презентою до львівського латинського архієпископа Яна Тарновського. Потім він прийняв постриг в Крехівському монастирі, священичий сан отримав в луцького єпископа, а за висвяченням на єпископа поїхав у Молдову.

В час відсутності Шумлянського Винницький захопив Свято-Юріївську кафедру у Львові і ініціював обрання Євстахія (в чернецтві — Єремію) Свистельницького 21 січня 1668 р. За той час Шумлянський у Яссах запросив двох відлучених константинопольським патріархом грецьких ієрархів, які висвятили його 10 лютого 1668 р. у с. Височки (потім Борщівського повіту, тепер с. Висічка, Борщівський район).

Повернувшись до Львова, Йосиф Шумлянський кілька разів нападав на кафедральний собор Юра, поки не захопив його. Вояки Й. Шумлянського напали на єпископський замок при соборі, побили слуг митрополита; він забрав єпископські митри, ризи, одяг, килими, зброю, столове начиння, бочки вина, коней для карети тощо. Справа дійшла до суду, який визнав Й. Шумлянського владикою[6].

Антоній Винницький 10 травня, у день Вознесіння Господнього, у Львівській Свято-Успенській церкві висвятив Свистельницького і проголосив відлучення Шумлянського. Однак його визнав Київський митрополит Йосиф Тукальський, який конфліктував з Винницьким, закидаючи йому, що той не отримав патріаршого благословення. Александрійський патріарх Паїсій так само визнав Шумлянського львівським єпископом. Після перемоги у Львові Шумлянський вирушив до Крилоса, другої єпископскої резиденції, де зазнав поразки від людей Свистельницького і ледь не був вбитий.

Протистояння продовжувалося тривалий час. 1670 року Єрусалимський патріарх Досифей проголосив Шумлянського фальшивим архієреєм і благословив Свистельницького. Король, у свою чергу, видав кілька грамот, якими влада у єпархії передавалася то одному, то іншому претенденту. Лише у 1674 році, після обрання Іоанна Собеського королем Речі Посполитої, Свистельницький відмовився від претензій на кафедру.

Дипломатичні місії[ред.ред. код]

У 1670 р. Йосиф Шумлянський був запрошений королем Міхалом Вишневецьким до участі в комісії між Короною Польською та правобережним гетьманом Петром Дорошенком, яка відбувалася в Острозі. Вона мала за мету підготувати мирну угоду між Україною та Польщею з огляду на укладення Дорошенком угоди з Османською імперією. Йосиф Шумлянський був посередником королем Міхалом Вишневецьким і гетьманом Петром Дорошенком і перебував у Чигирині. За той час Шумлянський налагодив певні стосунки з Дорошенком: відомо, що після того, як посланець Дорошенка Роман Ракушка-Романовський провів у 1670 році таємні переговори з каймакамом Кара-Мустафою, останній вплинув на константинопольського патріарха Мефодія у справі благословіння Йосифа Шумлянського на Львівську єпархію[7].

У 1671 року, об'їжджаючи єпархію, Шумлянський у Могилеві-Подільському під час Богоявленського ярмарку був заарештований за наказом Петра Дорошенка і доставлений до Чигирина, але за короткий час після втручання батька звільнений[8].

Надалі Шумлянський за дорученням великого коронного гетьмана Яна Собеського підтримував постійні дипломатичні зв'язки з Петром Дорошенком. У вересні 1672 р. під Львовм він домовився з представниками Дорошенка про виплату львівськими міщанами контрибуції розміром 80 000 талерів. 13 квітня 1673 р. сейм Речі Посполитої призначив Йосифа Шумлянського керівником посольства до Чигирина. Наприкінці червня 1673 року король Міхал Корибут Вишневецький знову вислав його на переговори з П. Дорошенком. 8 липня Шумлянський був присутній на козацькій раді, де пропонував повернутися під владу Корони Польської на умовах Підгаєцької угоди 1667 року.

Вів переговори з козаками щодо участі останніх у походах Собеського проти турків.

Підтримував зв'язки з гетьманами Петром Дорошенком та Іваном Мазепою.

Мав судовий процес з брацлавським воєводою Яном Александром Конецпольським, налаштовував проти нього селян 1708 р.[9]

Володів будинком на вул. Руській, 20 у Львові, який перед тим належав, зокрема, купцю-греку Киріяку Ізаровичу[10].

Меценат, просвітник і реформатор[ред.ред. код]

Заснував монастирі в Бесідах та Жовкві, відновив монастирі у Крилосі, у Львові при соборі св. Юра.

Проводив регулярні візитації парафій, в тому числі сільських. І. Франко зазначав що Шумлянський був одним з перших хто звернув увагу на потреби простого духовенства[11].

Відкрив друкарню при соборі св. Юра, де видав перший в Галичині нотний пісенник, псалтир з тематичними вказівками для пошуку тем для проповіді (зараз такі називають "Симфонія") та підручники для священиків.

Проголосив чудотворними чотири ікони - Теребовлянську (зараз перебуває у Львові при соборі св. Юра), Верхратську (зараз в Крехівському монастирі), Крилоську та Підгорецьку. Підтримував іконописну школу в Жовкві, які працювала при заснованому ним монастирі.

Участь у війнах[ред.ред. код]

У 1683 р. єпископ Йосиф Шумлянський взяв участь у Віденській відсічі (ротмістр[6], 1683). Він очолив хоругву панцерної кінноти з 88 осіб, яких привів зі Львова 1 серпня під Відень. Під час битви його самого було поранено в ліву ногу. Йосиф Шумлянський став автором «Думи» про битву під Віднем:

Та в неділю барзо рано

Всіми труби заіграно,

Тяжко з гармат огня дано,

Од короля заволало:

„Нуте, ляхи, всі за мною,

Скочте щире з охотою!

Будуть турки утікати,

А ми будем їх рубати“»[12].

11 жовтня 1695 р. під час татарського нападу на Львів «привітав» ворогів пострілами з гармат та рушниць, а потім зробив вилазку, рятуючи своїх парафіян[6].

У 1707 році взяв участь в битві під Калішем, за що король Август ІІ Сильний звільнив українське духовенство під низьки податків.

Офіційний перехід на Унію[ред.ред. код]

За деякими звістками тажмно прийняв унію ще у молодості. Ставши єпископом, Шумлянський змушений був лавірувати між королем (який симпатизував унії) та московським царем і антиунійною партією у власній єпархії. На чолі останньої стояло львівське братство, яке оримало від константинопольського патріарха ставропігію (тобто, незалежність від пархіальної влади), а також продавало значну частину книг з своєї друкарні до Москви. У 1677 р. Йосиф Шумлянський у розмові з папським нунцієм висловив готовність прийняти унію. За це домагався маєтків Київської митрополії, Львівської єпархії, Києво-Печерської Лаври. На початку 1681 р. у Варшаві у присутності папського нунція Шумлянський, а також перемишльський єпископ Інокентій Винницький, архімандрит Унівського монастиря Варлаам Шептицький, ігумен Лиснянського монастиря Сильвестр Тваровський прийняли унію. Тоді ж Шумлянський запропонував уряду проект запровадження унії.

На думку багатьох дослідників, важливим фактором у прихильності Шумлянського до унії стала політика Москви - підкорення Київської митрополії Московському патріархові, обмеження останнім друкарства і викладання в школах, масове переведення вчених з України до Москви тощо[13]. 16 грудня 1694 р. скликано перший за владицтва Шумлянського унійний з'їзд у Львові, на якому зібралося 50 представників різних монастирів, братств і шляхти, а також численне парафіяльне духовенство. На цьому форумі був присутній владика Інокентій Винницький[14]. На соборі виголосив промову, в якій, зокрема, наголошував що "До московського патріарха прилучатися не буду, бо до нього наша Русь ніколи не належала" і "Москва порушила наші права"[15].

У 1700 році перевів Львівську православну єпархію на унію. Парафіяльне духовенство, Унівська Лавра та залежні від єпархії монастирі охоче прийняли унію, Крехівський та Почаївський монастир, які отримували велику милостиню з Москви, залишались православними (при чому продовжували брати активну участь у єпархіальному житті)[16]. Манявський Скит, залежний від земельних володінь на православній Буковині, залишався православним аж до закриття під час Йосифінських реформ кін. XVIII ст. Сильний опір чинило львівське братство, яке частково залежало від російського ринку збиту книжкової продукції. Одного разу Шумлянського та численних знатних гостей не пустили до Львівської братської церкви. У відповідь на це єпископ попросив допомоги коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського, який наказав солдатам виважити двері. Пізніше Шумлянський вислуховував лайку міщан та духівників[17]. Врешті-решт, у 1708 р. Шумлянський таки домовився з братчиками про перехід в унію, гарантувавши їм ставропігію.

Помер 27 липня 1708 року[18]. Крім цієї дати, отець Дмитро Блажейовський подає також інші дати його смерті: 27 червня 1708 або 27 серпня 1708[19] у Львові. Був похований при кафедральному соборі Святого Юра[2].

Оцінка діяльності[ред.ред. код]

Перехід Шумлянського на унію гарантувава йому негативну оцінку серед російських та москвофільських дослідників. Так, на думку Івана Созанського, в цілому його діяльність «не викликає крихти симпатії»[20].

Іван Франко зазвичай критично ставився до єпископа, але віздначав його турботу про єпархію, зокрема, про духовенсво нижчої ланки. Він писав: "он был едва ли не первым православным архиереем, который ясно и определенно поставил польскому правительству на вид его обязанности относительно православного духовенства, особенно низшего"[21]

Сучасні дослідники здебільшого позитивно ставляться Шумлянського та його реформ[22]. Так, шведський історик польсько-українського походження Петро Вавженюк наголошував на "цивілізаційній" міссії Шумлянського. Чухліб відзначав важливість його політичної діяльності для покращення становища церкви[23].

Історик та публіцист Віктор Заславський видав про Шумлянського низьку статей, радіопередач та книгу "Лицар Святоюрської гори", в якій доводить вирішальне значення єпископа для історії Західної України[24][25].

Літературний спадок[ред.ред. код]

Шумлянський є автором "Думи з 1683 року", в якій описує Віденський похід Собеського, в якому брав особисту участь. Також склав цікаві підручники для сільських священиків під назвою "Зерцало" та "Метрика", в яких дає пояснення Символу Віри, десяти заповідей та молитви "Отче наш", вчить як правильно звершувати обряди, вести метричні книги, обягатись, проповідувати[26]. Особливо цікавим є введення "половинних" свят - щоб селяни і міщани не зазнавали збитків через велику кількість свят[27]. Ці підручники написані староукраїнською мовою. ЦІкавим є також заповіт Шумлянського, в якому крім наказів що кому заповідати, містяться також роздуми і молитви.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

14 вересня 2013 на нижній стіні Святоюрського церковного комплексу у Львові урочисто відкрили пам'ятну таблицю, присвячену 330-річчю Віденської битви та участі в ній Йосифа Шумлянського[28].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чухліб Т. Шумлянський Йосиф… — С. 669.
  2. а б Чухліб Т. Шумлянський Йосиф… — С. 670.
  3. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — 305 s. — S. 244—245. (пол.)
  4. Hoszów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.) — S. 168. (пол.)
  5. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — T. 3. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — S. 888. (пол.)
  6. а б в Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові… — С. 128.
  7. Там само. — С. 21.
  8. Там само. — С. 111.
  9. Gierowski J. Koniecpolski Jan Aleksander h. Pobóg (zm. 1719) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — Tom XIII/4, zeszyt 59. — S. 521. (пол.)
  10. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku… — S. 244.
  11. M.Zharkikh. Иван Франко – Иосиф Шумлянский, последний православный епископ львовский и его «Метрика». 2. Произведения И. Шумлянского. www.i-franko.name. Процитовано 2017-06-05. 
  12. Цит. 54. — Цитовано за: Українська поезія. Середина ХVІІ ст. / упорядники В. Крекотень, М. Сулима. — К., 1992. — С. 122.
  13. ЙОСИП ШУМЛЯНСЬКИЙ - ЛЮДИНА ЗАХОДУ І СХОДУ - Постаті: Інші - Руїна - Каталог статей - Історія України. sb7878.ucoz.ru. Процитовано 2017-06-05. 
  14. Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія XII—XVIII ст. — Львів, 2010. — С. 277.
  15. Галичина християнська. Частина 6 | Народні блоги. narodna.pravda.com.ua. Процитовано 2017-06-05. 
  16. Галичина християнська. Частина 6 | Народні блоги. narodna.pravda.com.ua. Процитовано 2017-06-05. 
  17. Руїна: друга половина XVII ст. // Упоряд. і передмова О. І. Гуржія; Ред. кол. В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Україна, 1996. — 431 с. — С. 421. — ISBN 5-319-01313-2
  18. Cheney, David M. Bishop Yosyf Ivan Szumlański (Shumlyanskyi) [Catholic-Hierarchy]. www.catholic-hierarchy.org. Процитовано 2016-03-13. 
  19. Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861—1996)… — С. 269.
  20. Созанський І. «З минувшини міста Бродів». — Львів, 1911. — С. 51.
  21. M.Zharkikh. Иван Франко – Иосиф Шумлянский, последний православный епископ львовский и его «Метрика». 2. Произведения И. Шумлянского. www.i-franko.name. Процитовано 2017-06-05. 
  22. Див.: Скочиляс І. “Нова унія” Шумлянського та регіональний варіант Slavia Unita XVIII cт. // Його ж. Галицька (Львівська єпархія) ХІІ–XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 273–318; Його ж. Недатований реєстр духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії за владицтва Йосифа Шумлянського // Записки НТШ. – Львів, 2000. – Т. 240 – С. 530–589; Біла С. До історії боротьби Йосифа Шумлянського за Львівську єпископську кафедру // Історія релігій в Україні: Матеріали ІХ міжнародної наукової конференції (Львів, 11–13 травня 1999 року). – Львів, 1999. – Кн. І. – С. 43–45; Wawrzeniuk P. Confessional Civilising in Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky and the Introduction of Reforms in the Diocese of Lwiw 1668–1708. – Stockholm, 2005 та ін.
  23. Wawrzeniuk (2005). Confessional Civilising in Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky and the Introduction of Reforms in the Diocese of Lwiw 1668–1708. 
  24. Презентація книги «Лицар Святоюрської гори». 
  25. Лицар Святоюрської Гори. Як Західна Україна стала католицькою. gbook.lviv.ua (uk). Процитовано 2017-06-05. 
  26. Йосип Шумлянський. Дума з 1686 року
  27. Заславський, Віктор (2015). Лицар Святобюської гори. 
  28. У Львові відкрили меморіальну таблицю // Сайт УГКЦ

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]