Перейти до вмісту

Кабалевський Дмитро Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кабалевський Дмитро)
Дмитро Кабалевський
рос. Дмитрий Кабалевский
рос. Дмитрий Борисович Кабалевский
Основна інформація
Дата народження17 (30) грудня 1904[1][2][…]
Місце народженняСанкт-Петербург, Російська імперія[4]
Дата смерті14 лютого 1987(1987-02-14)[2][5] (82 роки)
Місце смертіМосква, СРСР[1]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Громадянство Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Професіїкомпозитор класичної музики, диригент, хореограф, музикознавець, музичний педагог, викладач університету, піаніст, кінокомпозитор, громадський діяч, політик
ОсвітаМосковська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Академічне музичне училище при Московській державній консерваторії імені Петра Чайковського
ВчителіМясковський Микола Якович, Катуар Георгій Львович і Гольденвейзер Олександр Борисович
Відомі учніAlexandre Rabinovitch-Barakovskyd
Інструментифортепіано
Жанриопера, симфонія, класична музика, камерна музика[6], сценічна музика[7] і класична музика XX століття
Magnum opusPiano Concerto No. 3d
ЧленствоСпілка композиторів СРСР і Академія мистецтва НДРd
ПартіяКПРС
ЗакладМосковська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
народний артист СРСР народний артист РРФСР заслужений артист РРФСР заслужений діяч мистецтв РРФСР Ленінська премія Державна премія СРСР Премія Ленінського комсомолу Сталінська премія Державна премія РРФСР імені М. І. Глинки
kabalevsky.ru
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Дмитро Борисович Кабалевський (рос. Дмитрий Борисович Кабалевский; 30 грудня 1904, Санкт-Петербург, Російська імперія — 14 лютого 1987, Москва, Російська РФСР) — радянський композитор, педагог, громадський діяч. Народний артист СРСР (1963). Герой Соціалістичної Праці (1974). Доктор мистецтвознавства (1965). Дійсний член Академії педагогічних наук СРСР (1971). Почесний професор консерваторії в Мехіко (1959). Член Ради директорів (1961), Почесний призер Міжнародного товариства музичного виховання (1972). Член-кореспондент Академії мистецтв НДР (1970).

Біографія

[ред. | ред. код]
Борис Кабалевський із сином Дмитром і донькою Оленою. Санкт-Петербург, 1909

Закінчив Московську консерваторію з класу композиції М. Я. Мясковського в 1929. З 1932 і до кінця життя викладав там же, головним чином композицію. В 19401946 був головним редактором журналу «Советская музыка», в 19491952 керував сектором музики Інституту історії мистецтв у Москві. З початку 1950-х років входив у керівні органи Союзу радянських композиторів (після 1957 — Союз композиторів СРСР), зокрема, з 1962 і до кінця днів очолював комісію з естетичного виховання дітей й юнацтва.

Серед учнів Кабалевського — композитор Георгій Дмитрієв.

Творчість

[ред. | ред. код]

Композитор створив велику кількість творів у самих різних жанрах, у його спадщині п'ять опер, з яких дві — «Кола́ Брюньйон» за Р.Роланом (1938, 2-а ред. 1968) і «Родина Тараса» (на сюжет з епохи Другої світової війни, 1950) досить широко ставилися при житті автора, а також балет, оперета, чотири симфонії, оркестрові поеми й сюїти, ряд кантат (з яких сама помітна — «Реквієм» на слова Р. І. Рождественського, 1964), інструментальних концертів, камерних інструментальних ансамблів, дуже багато фортепіанної музики й романсів; він автор музики до великої кількості театральних постановок й кінофільмів. Автор музики до фільмів О. Довженка: «Аероград» (1935) і «Щорс» (1939).

Найбільшою популярністю користувалися твори композитора для дітей і підлітків: тріада інструментальних концертів (у тому числі фортепіанний концерт на тему пісні «То берёзка, то рябина»), цикли фортепіанних п'єс і пісень; у вокальній музиці виділяються часто виконувані у свій час «Десять сонетів Шекспіра» (1955). Крім того Кабалевський багато виступав у періодичній пресі, написав кілька книг на тему музично-естетичного виховання.

Значна кількість творів Кабалевського — соціально значимої тематики. Музиці Кабалевского властиві оптимізм, пафос життєствердження. Кабалевский вніс цінний вклад в область музики для дітей та юнацтва (тема юності — одна із центральних у його творчості).

Концепеція музичного виховання Д. Кабалевського

[ред. | ред. код]

Система Д.Кабалевського багато в чому спирається на загальні ідеї Б.Яворського, Б. Асаф'єва, Л.Баренбойма і ставить своєю метою ранню підготовку дітей до сприйняття серйозної музики. Вихідною позицією для Д.Кабалевського були слова Б. Яворського: "… якщо поглянути на музику як на предмет шкільного навчання, то перш за все, треба категорично відвести в даному випадку питання музикознавства і сказати: музика — мистецтво, то є якесь явище в світі, створене людиною, а не наукова дисципліна, якої вчаться і яку вивчають ".

Суть програми Д.Кабалевського полягає в тому, що всі форми музичних занять зі школярами мають бути спрямовані на їх духовний розвиток. Майже будь-яка, навіть сама лаконічна розмова про музику може (і повинна) допомагати їх пізнанню світу, формуванню їхнього світогляду, вихованню їх моральності. Доказом цієї думки є епіграф до програми Д.Кабалевського — слова відомого українського педагога В. О. Сухомлинського: «Музичне виховання — це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини».

Головний девіз: «Навчання музики — засіб, виховання музикою — мета». Основа програми — вивчення основних сфер музики — 3 кити в музиці (пісня, танець і марш). Програма дотримувалась принципу тематизму. Д. Кабалевський організатор позашкільної форми масової освіти — лекція-концерт.

На своїх уроках використовував всі види музичної діяльності, але в пріоритеті було слухання музики, адже саме через нього відбувався розвиток мислення, емоцій, пам'яті, творчої уяви, фантазії, розвиток слухового досвіду.

«Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, — підкреслював педагог. — Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики — основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній світ учнів, їх почуття і думки»

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Черкасов, Володимир. Теорія і методика музичної освіти: Академія, 2016

Посилання

[ред. | ред. код]